Голос Логоса

З читань на урочистість Найсвятішого Тіла і Крові Господа Христа

І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, розломив і дав їм, кажучи: «Беріть, це Моє Тіло». (Мк 14,22)

Прислухаймось до божественного голосу Воскреслого. Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, у Мені перебуває, а Я – в ньому: той має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день, у воскресіння життя і блаженства. Логос Божественний, про Котрого пише св. Йоан на початку свого благовіствування, є Тим, Ким постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього (пор. Йн 1,3). Про Нього написано, що Він «знав усіх їх, а й потреби не мав, щоб хтось Йому свідчив про людину, відав бо сам, що міститься в людині» (Йн 2, 24-25).

Ісус знає, що міститься в людині, і сам, як Сотворитель людини і Людина, є свідомий того, що сказав був: «Беріть, їжте, це є Тіло Моє». Такою є воля Отця: щоб людина була спроможна прийняти Тіло Христа. Святий Павло дивувався Богові, Котрий спричинився до нескінченного зростання «внутрішньої людини». Він пише: «Ось чому я згинаю свої коліна перед Отцем, від якого бере ім’я все отцівство на небі й на землі; щоб Він дав вам за багатством своєї слави скріпитись у силі через його Духа, на зростання внутрішньої людини, і щоб Христос вірою оселивсь у серцях ваших, а закорінені й утверджені у любові – спромоглися зрозуміти з усіма святими, яка її ширина, довжина, висота і глибина, і спізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення, і таким чином сповнились усякою Божою повнотою» (Еф 3,14-19).

Тут зустрічаються дві таємниці: незбагненне Боже сходження в храм людського тіла і поширення внутрішнього обсягу людини. Христос вірою оселився в серцях наших, а ми поставлені на березі духовного океану, де нас кличе і поглинає його її ширина, довжина, висота і глибина. Кличе Господь, щоб ми приблизились і з’єдналися з Ним; щоб Він увійшов у нутро, в усі члени і всі кості наші; щоб був Світлом нашого затьмареного розуму; щоби наповнив собою безодню наших сердець; щоби промовляв голосом нашої совісті; щоб надихав і управляв нашою волею.

Ісусе, Боже наших сердець, прийди і з’єднай нас з Тобою навіки!

о. Олег Сартаков

З покоління в покоління Церква служить Євхристію як Христову заповідь: «Беріть, це Моє тіло…. Це моя кров Завіту… чиність це на Мій спомин». Звершуючи Пресвяту Євхаристію, ми, християни, ось уже понад дві тисячі років робимо дослівно одне й теж саме – жертвуємо хліб і вино, яке стає для нас Його Тілом і Кров’ю.

Чи ми не стаємо нудні від отого монотонного повторювання? Дивлячись як розуміти сенс повторювання. Дорослі скажуть, що повторюваність прирікає життя на нудьгу й монотонність: «Одне й теж саме щодня!» Діти, навпаки, вимагають без кінця одних і тих самих казок та ігор. Чому їм не набридає слухати й бавитися в одне й теж саме сотні разів? Бо вони захоплені тим, що роблять, і захоплені настільки, що вже не помічають: це не життя, а гра, де не треба битися на смерть, або що не треба так гірко плакати над долею героя, який помирає, бо це тільки казка. Чи це не наука для нас, дорослих? – захоплювалися нашою участю в Євхаристії настільки, щоб вона стала нашим життям, триванням у Пресвятій Трійці: перебуванням у вічності Отця через Сина у Святому Духові.

Повторюваність має й інший вимір: добрий чоловік – не той, який допоміг раз, а той, хто допомагає завжди; побожна жінка – не та, що провела годину на молитві, а та, що молиться, нехай і 15 хвилин, але щодня. Отже, не кожна повторюваність перетворює нас на монотонних роботів. Практикуючи якусь дію тривалий час, особливо якщо вона шляхетна, ми стаємо тим, що робимо: людьми молитви чи людьми добрих учинків.
Жертвуючи учням чашу вина, Христос знав, що Він жертвує їм свою Кров, яка буде пролита за них на хресті, а розламаний хліб – як своє Тіло, принесене в жертву за них. З тієї горішньої світлиці, де Ісус споживав зі своїми учнями Останню Вечерю, лунає до кожного покоління наказ: чиніть це на спомин про Мене. Робіть це знову й знову, не як тяжку повинність, не як щоденний обов’язок, і не як дитячу гру, але як те, що надає вашому життю значення, що формує його. Тоді й станете тим, що ви робите, – людьми Євхаристії.

Надія Попач