Тема «Церква і медицина» вимагала особливого співрозмовника. Це мав би бути священик, але також і людина, яка є не «чужою» в медицині. Тому я звернулася до о. Юрія Дорогіна ОР, який тривалий час працював лікарем швидкої допомоги.
Сьогодні стала модною тібетська медицина, згідно з якою усі хвороби мають початок у духовному вимірі, тобто – гнів, заздрість, смуток є ключовими для захворювання. Як до такої позиції ставиться Католицька Церква?
Давно відома народна мудрість: «Свого не знаємо, а чуже хвалимо». Кожному першокурсникові будь-якого медучилища відомий термін «психосоматика», тобто вчення про взаємозв’язок тілесного і психічного у розвитку захворювань. Не обов’язково бути медиком, щоби побачити: ніяка болячка не поліпшує нашого настрою. Банально звучить, але холерики і меланхоліки хворіють частіше за сангвініків. У медицині описано багато випадків «надуманих» хвороб. Класичний приклад іронії над такими іпохондріями – оповідання Джерома К. Джерома «Троє у човні, не рахуючи собаки». Там головний герой, читаючи медичну енциклопедію, вирішує, що він смертельно хворий, причому всіма хворобами, окрім пологової гарячки. Теза про взаємозв’язок тілесних хвороб та психіки відома з часів Гіпократа без усякої «тібетської медицини». Склад характеру, темперамент і настрій людини можуть перешкоджати або сприяти захворюванню. Але визначати пряму залежність між душевним станом людини і захворюваннями, а тим більше робити такий радикальний висновок про те, що гріхи є ключовою причиною виникнення хвороб, буде надто нерозважно. Досить подивитися навколо, щоби знайти багато зовсім здорових – у фізичному плані – грішників. З християнського погляду можна казати про взаємозв’язок між гріхом і хворобами в аспекті гріхопадіння. Внаслідок гріхопадіння людина позбавлена безсмертя. Тому після гріхопадіння навіть найсвятіші люди переживали страждання, хворіли та вмирали. З іншого боку, гріхи – наприклад, зловживання їжею та напоями, гнівливість, розпуста – будуть важливою частиною у розвитку відповідних хвороб. Зате людина з чистим серцем, покірна, цнотлива – захищена від багатьох напастей. Висновок напрошується сам: живіть праведно й цнотливо, й уникнете багатьох нещасть, без усякої тібетської медицини, тим більше що на зацікавленості нею жирує багато шарлатанів.
Зараз також стало дуже популярним гомеопатичне лікування, яке, як кажуть базується не так на ліках, як на якійсь енергетичній складовій. Що каже Церква?
Людині притаманно кидатися в крайнощі й шукати панацею від усіх бід в екзотичних методиках та вченнях. Це й використовують усякі шарлатани й обманщики. З іншого боку (і це набагато небезпечніше), у пошуках зцілення людина часто перестає критично мислити й готова прийняти на віру будь-яку нісенітницю, аби лише та обіцяла допомогу. Іноді доходить навіть до нехтування заповідями та вірою, що завдає явної шкоди душі. І тут усе зрозуміло: не можна прагнути тимчасового блага на шкоду вічному. Що ж до самої гомеопатії, то вчені досьогодні сперечаються про принцип її дії. Одні вважають, що це чистої води плацебо, інші говорять про енергетичну та навіть магічну складову дії таких ліків. Поглядів багато, й остаточну відповідь про користь чи шкоду гомеопатії має дати наука. Християнин же ніколи не повинен втрачати голову, прагнучи зцілитися, а також не вживати засоби, що суперечать вірі та шкодять душі. Краще використовувати перевірені ліки й більше покладатися на Бога – подателя здоров’я та спасіння.
Багато християн вважають, що можна вилікуватися під час заступницької молитви, тобто молитви зцілення. Чи це так? Який принцип дії молитви?
Авжеж можна. Але молитва – це не лікарський засіб, тому неможливо описати принцип її дії. Молитва – це звернення до Бога, а спільна молитва може дуже багато, особливо молитва святих. Зцілення ж цілковито перебуває у владі Господа Бога, і Він дає його відповідно до нашої віри та заслуг.
Один мій знайомий лікар вважає, що не варто своє здоров’я перекладати на руки лікарів, тому що лікарі здебільшого займаються бізнесом, а не лікуванням.
Дивна позиція лікаря. Навіщо ж тоді Господь їх створив? Те, що деякі з них забули про свій обов’язок, не заперечує цінності лікарів як таких. Хоча відомо, що лікар лікує від хвороби, а зцілення дає Бог.
Чи має сенс невиліковна хвороба? Як її сприймати по-християнськи?
Я вже сказав, що захворіти може будь-хто. Наше тіло матеріальне, а це означає – знищується. Святі теж хворіють. Крім того, Господь може посилати нам хвороби як покарання за гріхи, але хвороба може бути також і даром Божим. Згідно з християнським ученням, страждання посідають особливе місце у Божественному задумі про спасіння, вони є участю в Христових Стражданнях і поєднанням із Жертвою відкуплення, яку Він приніс із послуху Отцеві. Тому невиліковна хвороба, якщо буде прийнята у світлі віри, може зробити стражденного сопричасником діла Спасіння, а для близьких може стати школою таких чеснот, як співчуття, терпіння та милосердя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
