Якщо чогось не покажуть по телевізору – воно не існує. Тому важко дивуватися, що катакомби, спалення живцем, напади на згромаджених в будинках вірних і т.д. більшість з нас асоціюють з читанням «Quo vadis» або щонайбільше Апостольських Діянь.
Тим часом в багатьох регіонах світу новозавітній фрагмент про каменування Степана звучить як репортаж із місця подій. На жаль, «ефір» рідко доходить до одержувачів у так званому вільному світі.
Де ж організації прав людини, такі активні на інших площинах? На Інтернет-сторінці Гельсінського Фонду Прав Людини я зайшов між іншим програму, присвячену Тибетові. Зате жодного департаменту, пов’язаного з переслідуванням християн. «В принципі, ми займаємося правами людини в Польщі, а не всесвітнім станом справ. В Тибеті ми маємо конкретні контакти, осіб, які займаються цією справою, і ми поінформовані, знаємо, що робити» – пояснює Галина Бортновська з Ради Фонду. Отже, запитання, чому Фонд не має «своєї людини» також в країнах, де переслідують визнавців Христа? «Всесвітні заклики – це не наша спеціальність. Ми займаємося одиницями або справами, які знаходяться в нашому полі зору і коли маємо можливість перевірки, чи наше втручання допоможе особам, про яких йдеться, чи навпаки, може тільки погіршити їхню ситуацію» – додає Бортновська.
Перед самим закриттям цього номеру «Gośćia Niedzielnego» ми отримали інформацію від Конрада Шманського, європосла PiS про підготовку Європарламентом резолюції в справі останніх антихристиянських заворушень в Малазії та вбивства християнських коптів в Єгипті. «Євросоюз мусить більшою мірою зайнятися справою релігійної свободи у світі. Лише ідеологічні упередження стають причиною того, що ЄС робить це з ваганнями» – говорить Шиманський. Дійсно, якби уважніше придивитися до уваги, яку Європарламент останнього скликання присвячував нібито переслідуваним у Європі так званим сексуальним меншинам, то пропорції зовсім незрозумілі.
Акцентування тематики важливе не лише тому, що діється об’єктивне зло і потрібне втручання. Парадоксально, як то в християнстві Церква завжди зростала на крові мучеників. Зрештою, маємо записаний хрест у заповіті: «Якщо мене переслідували, то і вас переслідуватимуть». В цьому контексті цікаву інтерпретацію непопулярності тематики переслідувань підсуває д-р Даріуш Карловіч: «Відвертання уваги від свідченняа становить безперечний пріоритет диявольської інформаційної політики. Свідок – це як доказ дійсності, яка закрита перед нами, він образ того, що знаходиться по ту сторону. Свідок – це не лише посланець, але певною мірою він те, про що свідчить. Важко знайти вагоміший доказ правдивості християнської надії. Тож чи варто дивуватися, що це не улюблена тема для ворогів Церкви?» – риторично запитує Карловіч.
фінансово.
Щиро дякуємо!
