2010 рік – ювілейний для Гусятинської римо-католицької парафії Святого Антонія з Падуї. 13 червня, у день народження святого покровителя, відбудуться урочистості з нагоди 400-ліття храму Братів Менших Францисканців.
Незламний у вірі та не здоланий мечем, храм Різдва Пресвятої Богородиці, як і чотириста років тому є духовною оазою нашого Надзбручанського краю. Тут щоденно возносяться молитви до Господа за мир , спокій і зростання у вірі наших краян. Зболені і життям люди, незалежно від приналежності до релігійних конфесій, знаходять у храмі розуміння і духовну підтримку, мир і спокій своїм душам.
Незважаючи на важкі випробування історії, наш храм живе, і ми у нім щасливі, бо можемо відкрито і вільно проповідувати Слово Боже, щирою молитвою нести потіху і полегшу зболеним серцям.
Комплекс споруд нашої парафії, а це храм Різдва Богородиці та чернечий дім Святого Антонія, міг би бути окрасою центру міста, але надто він вже потребує реставрації.
Ангел плаче над входом до храму. Він прекрасний – такий величний і такий великий. Він стомлений своєю долею, бо його катували, з нього зробили каліку, але він вистояв…
Особливо гарно виглядає наш духовний комплекс з боку об’їзної траси: тихе плесо озера – і над ним ренесансна споруда з яскраво-червоним дахом. Довгий час монастир знаходився під опікою родини Каліновських, які у далекому 1610 році подарували братам- францисканцям малий дерев’яний храм та монастир. Ліворуч від вівтаря донині знаходиться їхній герб.
Брати відразу ж взялися за будівництво кам'яної церкви та монастиря. Після смерті фундатора Валентина – Олександра Каліновського 1620 року роботами керував його син Марцін, майбутній коронний гетьман. 12 грудня 1625 року в монастирі оселилося 12 братів. Тоді ж було закінчено й будівництво барочного храму середнього розміру. Двоповерхова споруда монастиря примикала до храму.
У 1645 році мешкало тут 20 братів. Вони заснували в місті два братства: св. Франциска та св. Анни. У храмі знаходився образ Матері Божої італійської школи, дар родини Каліновських, що отримали його від одного з варшавських папських нунціїв. У 1648 р. Уршуля Каліновска, побоюючись нападу козаків, сховала образ та коштовності. У 1655 року вона дала докладний опис всіх предметів та під присягою зобов'язала себе та своїх спадкоємців повернути коштовності, коли прийде час. А побоювалася пані Уршуля недарма: у 1648 році монастир було зруйновано. Постійні татарські напади не давали довгий час можливості навіть зробити ремонт воріт, а турецька загроза взагалі змусила братів залишити місто.
Довгі роки монастир стояв пусткою та потроху занепадав. У 1672 році Поділля потрапляє в руки турків. В 1680 року від церкви лишилися лише голі стіни. Брати тим часом намагалися повернути в Каліновських образ та коштовності.
У 1683 року польське військо знову займає Гусятин. Але брати повернулися в свою обитель лише 22 вересня 1690 року після особистого втручання провінціала Даніеля Фольцикевича. Церква стояла руїною без фасаду та склепінь. Монастир виглядав не краще. Непросто було пристосувати навіть кілька приміщень для використання. Брати вступають в переговори з Каліновськими, просять про допомогу у відбудові, але безрезультатно.
Аж коли долею монастиря зацікавився великий коронний гетьман Сенявський, розпочалася відбудова, але процес йшов повільно – постійно бракувало матеріалів та робітників. Відбудову закінчили аж у 1728 році. На той час збільшилася кількість братів, монастир знов отримав ранг конвенту. Якийсь час там проводилися вчення з моральної теології. Відновили роботу братства.
У гробовці храму ховали найбільш видатних мешканців міста. У 1770 році через епідемію в монастирі загинуло 8 братів. У 1772 р. Гусятин переходить до Австрії. Через те, що місто фактично поділили кордоном на дві частини, справи конвенту пішли гірше: чимало заможних прихожан жили на іншій стороні Збруча. В самому ж конвенті мешкало 11 священиків, 4 клірики та 4 брати.
У 1781 році гвардіан Базилій Шепєлацький був усунутий владою і приречений на вигнання до Польщі за приховування перед комісією церковних коштовностей. Через еміграцію братів з Галиччини до Польщі у 1785 році у Гусятині залишилося лише 7 братів- священиків та 2 братів-лаіків. 24 червня 1788 року цісар Йосиф ІІ видав декрет, який призначав гусятинський монастир до касації. Не допомогло енергійне втручання впливового Еукарпіуша Вейгла, тодішнього провінціала. Брати залишили Гусятин.
Храм стає парафіяльним, монастир переробили на плебанію та міський уряд. В такому стані і пережив монастир буремне століття – аж до 1938 року, коли Болеслав Твардовський, прислухавшись до прохання братів, повернув їм монастир. 15 серпня цього ж року єпископ Еугеніуш Базяк віддав 6 братам ще й долю парафії. Брати проводили уроки релігії в місцевих школах.
У 1946 р. брати знову залишають монастир. Храм був закритий в рамках репатріації . Далі – радянські загарбники і радянські будні. Храм був спустошений майже на півстоліття…
Повернення храму віруючим відбулося в 90-ті роки ХХ століття після розпаду тоталітарної комуністичної системи. Дякуючи Богові, у 1991 році Брати Менші Францисканці знову повернулися до Гусятинської парафії. На даний час парафія в Гусятині нараховує близько 50 римо-католиків.
Відвідують храм також віруючі інших конфесій. Брати доїжджають до сусідніх парафій у Вільхівчик, Чабарівку та Шидлівці.
Наша парафія святкує два відпусти – на храмове свято 13 червня і у свято Божого Милосердя , яке припадає на першу неділю після Воскресіння. Старожили пригадують великі зібрання вірних з різних куточків краю на ці великі урочистості.
Особливо до вподоби вірним оздоровчі молитви і молебні до святого Антонія, які відбуваються щосуботи. Діти і підлітки щосуботи відвідують катехези, де глибше пізнають свою віру. Неодноразово їздили на відпочинок до Польщі завдяки «Карітасу». Молодь щоліта оздоровлюється у відкритих таборах -оазах.
Із дня у день з глибокою вірою крізь століття у нашому храмі ми прославляємо Бога і молимось про мир , любов і злагоду у кожній родині та у кожному домі нашого міста, нашої Батьківщини України та цілого світу. Бо всі ми сотворені єдиним Господом , який закликає нас до єдності у прославі Творця.
Щиро запрошую гусятинців та гостей нашого міста на урочистості з нагоди ювілею нашого храму!
фінансово.
Щиро дякуємо!
