Ісус Христос прийшов на землю не тільки для того, щоб спасти нас, але також для того, щоб нас зцілити, вилікувати від страху, подарувати нам гідність Божих дітей. Святий Григорій з Нісси так писав про мотиви приходу на світ Божого Сина: «Наша хвора природа вимагала зцілення; зіпсована – піднесення; мертва – воскресіння. Ми втратили те добро, яке мали, і треба було, щоб нам його повернули. Замкнені в темряві, ми потребували світла; як полонені ми очікували визволителя; як в’язні – допомоги; як невільники — рятівника. Чи ці причини не мали значення? Хіба вони не були варті того, щоб зворушити Бога до такої міри, щоб Він зійшов до людської природи, щоб оселився в ній, бо людство було надто нещасним і гідним жалю» (по ККЦ нр. 458).
Корінь будь-якого зла, а також людського нещастя — в гріху Адама. Це він приніс на всіх людей стан «неспасіння», відділення від Бога. З гріхом Адама людина втратила первинну гармонію з Творцем, з природою і самою собою. Відтоді безлад і смерть сіють спустошення. Коренем всякого зла є віддалення від Бога, зазіхання на його місце, брак довіри до Нього як Творця і Джерела всякого добра.
Ісус Христос приходить на землю не тільки для того, щоб спасти нас, але й також для того, щоб відкрити нам любов Бога і всю правду про людину. Проте людина не може пізнати правду про себе без покірного серця, без визнання себе грішником. Перші слова, які говорить Спаситель, це: Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію (Мр 1, 15). Він спрямовує цей наказ не до великих цього світу, не до освічених та мудрих, а до простих людей, до «малих отих». До Божого Царства запрошує всіх, а передусім всіх грішників, і їм говорить про безмежне милосердя Отця (пор. Лк 15, 11-32). Найвищим доказом цієї любові є жертва власного життя, складена «на відпущення гріхів» (пор. Мт 26, 28).
Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію (Мр 1, 15)
Кожен з нас, людей віруючих, вже прийняв таїнство хрещення на відпущення всіх гріхів. В цьому таїнстві ми отримали Святого Духа, Який є джерелом сили, яка керує нас до Бога. Завдяки Йому ми можемо відкрити, що благодать хрещення є зцілюючою присутністю Бога. Як же людина може бути зцілена, якщо не бачить своєї хвороби? Благодать хрещення не діє автоматично. Приймаючи хрещення вже як дорослі, а тим більше, — як діти, ми стаємо з’єднані з Богом, спасенні, нам пробачено гріхи, але досвідчення зцілення не наступить без нашої співпраці зі Святим Духом. Без сумніву, до одних людей воно приходить легше, швидше, ніби природним чином. На це є багато причин: темперамент, виховання, вплив середовища, сім’ї тощо. Рана гріха залишається, і, навіть, з часом може збільшитись; оскільки ми самі свідомо грішимо, ці гріхи залишають сліди, які часом важко усунути. Таїнство покути єднає нас з Богом, але пам’ять про гріх залишається.
Ми також повинні пам’ятати, що кожне таїнство має свою зцілюючу дію – не тільки покута і єлеопомазання.
Св. Тома Аквінський у «Богословських підсумках» писав, яким чином таїнства протидіють шкідливим наслідкам гріха: «Хрещення спрямоване проти браку духовного життя; миропомазання – проти слабкості душі; Євхаристія — проти нестійкості щодо гріха; покута – проти особистих гріхів, вчинених після хрещення; останнє єлеопомазання — проти непробачених гріхів, які ще залишились після покути; священство – проти розкладання народу; подружжя — проти особистої хтивості і зникнення людства внаслідок вимирання».
Ніхто з нас не є без гріха. Кожен з нас має досвід гріха. Ми всі потребуємо Лікаря та зцілення. Сучасність демонструє, що є багато людей, які не справляються з власною духовною, особистою, внутрішньою інтеграцією. Не можуть зрозуміти себе, інших та світ. Відчувають загубленість та фрустрацію. Потребують зцілення та лікаря. Багато також є пропозицій допомоги, які надходять від світу та Церкви. На кожну хворобу — інші ліки. Кожна сфера вимагає власних компетенцій і відповідного розпізнання. Якщо хтось хворий тілом, йде до лікарні або медичного центру. Якщо хтось має проблеми з психікою — йде до психолога або психіатра. Якщо хтось страждає через духовну хворобу – йде до духовної особи (наприклад, священика). Спочатку необхідно поставити відповідний діагноз. Але хто може його поставити? Багато людей може висловлювати свою думку. Посеред них повинні бути компетентні люди. Але найважливішим є те, аби сам хворий зрозумів, що саме в нього болить. Це особливо важливо у випадку душевної хвороби.
Через таїнство хрещення ми отримали доступ до джерела благодаті та зцілення. Але в людині залишився зародок гріха, схильність до зла, пожадливість. Людина повинна розпочати внутрішню боротьбу за формування в собі нової людини на образ Ісуса. Вона залишається вільною особистістю і ніхто не може змусити її до цього. Можна тільки намагатись допомогти. Багато хто з нас почувається зле і хворіє тільки тому, що не хоче визнати власну хворобу. В біганині за благами цього світу: багатством, приємностями, владою і реалізацією власних амбіцій, — необхідно зупинитись, щоб побачити, що мене гризе, що відділяє мене від джерела життя, від справжнього добра і миру серця. Зупинитись на мить, щоб увійти у внутрішню святиню власного сумління, щоб розпізнати свою хворобу. Розпізнавання власного гріха, рани свого серця – один з основних кроків, що їх Харизматична Віднова пропонує під час семінару, який готує до молитви про вилиття дарів Святого Духа. Подібне розпізнавання повинно випереджувати молитву заступництва про зцілення.
Внутрішнє зцілення є довгим процесом. У принципі це завдання на все життя. Оскільки існує загроза гріха, тож ми потребуємо постійної допомоги єдиного Лікаря, Який може зцілити кожну хворобу душі та тіла. Але необхідно зберегти певну розсудливість у вірі. Найважливішим є повернення до дитячої довіри до Бога (пор. Лк. 18, 17). Адам згрішив через свій брак довіри до Творця. Він підозрював, що Бог щось приховував від нього. У Христі ми стаємо Божими дітьми і з довірою приймаємо всі дари, які Він нам дає.
Прийняття себе таким, яким я є, зі своїми слабкостями, прийняття себе як Божого дару, є початком зцілення. Треба також прийняти інших такими, якими вони є з їх вадами. Необхідно прийняти Бога з Його вимогами і Його Церквою, хоч і святою, але не без тіні. Необхідно також прийняти себе зі своїми падіннями, які повторюються. Поки ми живемо, існує ризик впасти. Ми повинні вчитись дивитись на себе і на інших так, як дивиться Бог, Який все знає і всюди проникає, від Якого нічого не сховається, Який любить все, що вийшло з Його рук. Він любить навіть сатану, хоча той і не в стані відповісти взаємністю, і це його вічна драма і прокляття. Бог дивиться з любов’ю і співчуттям. Бог любить мене з моїми немочами і хворобами. Якщо я переможу мої прив’язаності, мій страх і вкладу їх до рук Христа, — Він виправить та зцілить те, що жодна людина неспроможна виправити. Тим, які люблять Бога, — усе співдіє на добро (Рим 8, 28).
Тим, які люблять Бога, — усе співдіє на добро (Рим 8, 28)
Церква намагається допомогти людям молитвою заступництва, щирим прийняттям людини, вмінням вислухати та розпізнавати. Найважливішою завжди є дія самого Христа, в яку глибоко віримо, сповідуємо і Кого наполегливо просимо про допомогу. Зцілення відбувається не завдяки людській силі, хоча Бог діє також через слабких і грішних людей.
Отже, молімося безустанно до Святого Духа словами: «Обмий те, що грішне, хай слово втіхи загоїть рани серця. Оживи сльозою, ласк Твоїх росою серце скам’яніле».
о. Мечислав Озоровський
Zeszyty Odnowy, 1(82) 2006
фінансово.
Щиро дякуємо!
