Бог допоміг пробачити зраду

Я давно підозрювала, що чоловік мене зраджує, але ці випадки були нечастими і я вважала, що все минеться само собою. Думала, він покається і не говорила йому про свої підозри. Тепер про це дуже шкодую.

Коли його стосунки зі спокусницею почали повторюватися регулярно, я звернулася за порадою до священика. Він порадив обов’язково сказати чоловікові про те, що мені все відомо, і вимагати припинення гріховного зв’язку. Коли я сказала, що мені все відомо і я прошу розказати мені всю правду, що це наша спільна біда і тільки почувши щире каяття зможу його пробачити, він спочатку мовчав, а потім сказав, що я все сама правильно розказала. Потім спитав чи хочу я, щоб він пішов від мене. Я опинилася в глухому куті. Мені важко було прийняти рішення, оскільки у нас двоє дітей і мені дуже хотілося вберегти їх від цієї травми. Також батьки нічого не підозрювали про кризу у наших стосунках і мені дуже хотілося вберегти їх від цієї новини.

Я не спала, а молилася, щоб Господь допоміг прийняти мені правильне рішення. Відвертої розмови він уникав.

У неділю ми родиною збиралися на храмовий празник до брата. Менший син виявив бажання піти до сповіді і тому їхати нам потрібно було трохи швидше. Чоловік сидів у кімнаті і дивився телевізор. Я підійшла до нього і тихо сказала: «У мене не треба просити прощення, я і так все тобі пробачаю, а от у Бога конче необхідно і негайно. Тому якщо ти хочеш, щоб ми залишилися разом, повинен піти сьогодні ж до сповіді і щиро покаятися». Після моїх слів він пішов у спальню і ліг на ліжко, накрившись з головою. Мені було дуже тяжко дивитися як він мучиться, але іншого виходу з даної ситуації я не бачила. Щоб хоч якось він відчув мою підтримку і розуміння, я вирішила написати йому листа. Коли він відвозив мене з дітьми до церкви, бо сам він не захотів цей раз відвідати Божий храм, я почекала хвильку, щоб мама з дітьми відійшла і, виходячи з машини, залишила йому листа на сидінні. Він крикнув мені вслід, що у мене щось випало. Тоді я оглянулася і сказала, що це для нього. Коли він поїхав, я перехрестила вслід машину і пішла до церкви.

Ось що я писала:

Дорога моя половинко!

P.S. Любляча жінка все пробачить,але ніколи не забуде.

Це була святкова Літургія в честь Покрову Пресвятої Богородиці і я всім серцем попросила допомоги у неї. Найбільше я боялась розплакатись, коли спитають чому чоловіка немає з нами., але коли ми підходили з церкви до будинку, де живе мій брат, я побачила, що припарковується наша машина. На серці стало радісно, що Господь вислухав мою молитву. З нетерпінням я чекала, коли ми поїдемо додому, бо мала надію, що ввечері він попросить пробачення. Я поклала спати меншого сина, бо старший поїхав на навчання і почала чекати. Чоловік пішов спати без жодного слова і моє серце облилося кров’ю. Я включила телевізор, просто так на випадкову програму і чекала. Через деякий час почула, що він встає, і зраділа. Та він прийшов забрати телефон, покладений на зарядження, і знову пішов спати. Тоді я виключила телевізор і почала молитися. Взяла в руки Страдецьку Хресну дорогу, клякнула і почала її відмовляти. Потім віддала все в руки Господу і пішла спати у спальну.

Він почув, що я прийшла. Пригорнув мене. Мені стало так шкода його. Я знову попросила все мені розказати, але він відповів, що я все правильно сказала сама. Тоді я спитала, чи він виконав моє прохання і видалив номер телефону цієї жінки. Він відповів, що так. На жаль, це було неправдою, тому що коли він на хвильку залишив телефон без нагляду, я проглянула список і побачила, що він просто змінив ім’я з М. на Надія. Я взяла його телефон в руки і знайшовши в списку Надію натиснула «Виклик» і зразу ж включила гучномовець, щоб почути, коли вона скаже «Алло». Та Господь мене пожалів. Після того як програла музика, ми почули короткі гудки. Чоловік продовжував настоювати , що я не знаю куди дзвонила, не даю людям спати серед ночі. Казав, що це зовсім друга людина, він вже точно і не пам’ятає хто і звідки в нього цей запис в телефоні. Та коли я сказала , що я пам’ятаю номер, він взяв телефон і видалив його. Мені стало трохи легше. Хоча я прекрасно розуміла, що видалений номер мало що означає, якщо образ розпусниці він не видалить зі свого серця. Йому все не вистачало духу розказати мені все як є. Сказав тільки, що якщо я не хочу його бачити, він піде з мого життя назавжди. Я попросила не йти хоч відразу до тієї жінки, щоб не робити дітям такого болю. Він відповів, що до неї не піде ніколи, але й ми його не побачимо бо піде «в світ», а якщо я його прощаю, то обіцяє, що більше таке не повториться. На тому наш діалог завершився, бо пора було збиратися на роботу.

Прийшовши на роботу, я зайшла на сайт католицького часопису CREDO і побачила науку брата Венедикта Заподіяння душевних ран і їх зцілення . Перечитавши її, я отримала відповіді на всі питання, які мене турбували. Тепер я не боялася помилитися у своєму рішенні. Я ще раз звернулася в молитві до Господа, щоб дарував навернення моєму чоловіку. «На Тебе, Господи, я уповаю, Ти – Бог мій, у руках Твоїх моя доля.» Роздрукувала статтю на папері. Підкреслила червоним рядки, які особливо чітко пояснювали правильне рішення, і з надією стала чекати вечора. Цілий день я просила Господа допомоги і підказки як допомогти чоловіку розказати мені всю правду. Бог послав мені думку – почни з себе. Адже між нами ніколи не було повної щирості. Можливо, він мене підозрював теж у якихось поганих вчинках.

Прийшовши ввечері додому, я допомогла сину зробити уроки і клякнула відмовляти Страдецьку Хресну дорогу після чого вклала сина спати і почала чекати коли прийде «блудний син». Хоча він довго не приходив, сподіваючись, що застане мене сплячою, але я його дочекалася. На тумбочці біля його ліжка поклала молитовник, який відкрила на «Молитві на відречення од гріховних зв’язків». Перед тим сама відмовила «Молитву дружини за навернення чоловіка» і коли він ліг, знову почала неприємну для нього розмову. Він сказав, що йому неприємно це згадувати і що він хоче якомога швидше все забути. Та я була тверда в своєму рішенні. Я сказала, що вагалася як правильно вчинити до моменту, коли прочитала статтю. Тепер, коли у мене була відповідь на мої сумніви, я твердо постановила собі довести справу до кінця, яким би він не був. Коли він ліг спати, я почала читати йому цю статтю. Він слухав і мовчав.

Потім я почала розказувати все своє життя у дрібницях. Він прикидався, що спить, але я відчувала, що слухає. Після того я почала згадувати наше спільне життя: час, коли я вчилася і приїжджала тільки через тиждень. Потім – як у нас народився перший син. І так день за днем . Важку хворобу, яку він переніс, і тільки завдяки Божому Милосердю не став інвалідом. Тоді наш менший син молився: «Боже дай, щоб мого тата перестала боліти нога і він ходив рівно і не кривав». Він придумав цю молитву сам. Вона простенька, але щира і я вірю, що вона допомогла більше, ніж мої молитви і виконання Великої обітниці.

Коли прийшла його черга розказувати, він знову почав говорити, що я все правильно сказала сама. Коли я спитала, як це сталося між вами перший раз він відповів, що не пам’ятає. Тоді я попросила його почати розповідь з останнього разу. У нього все не вистачало сміливості почати розповідь. Я почала просити, щоб він не боявся зізнатися. Обіцяла, що пробачу все, якою страшною не була б правда. Чоловік тяжко зітхав, а вимовити слова правди не міг. Тоді я сказала, що яким би болючим не було для мене це рішення, нам доведеться розійтись. До тих пір поки між нами буде стояти цей гріх, ніякого сімейного щастя у нас бути не може. Просила, щоб дітям сказав сам, чому йде, бо брехати їм я не збираюся. Все таки вдалося почути слова правди. Вона виявилась не настільки страшною, ніж я собі дофантазувала. З кожним словом він говорив сміливіше і врешті решт розказав усе. Він говорив і говорив, а мені ставало на душі все легше і легше. Потім спитав, чому я не припинила це раніше, коли почала підозрювати його в зраді. Ми проговорили з ним всю ніч. Це була найщасливіша ніч мого життя. Мені згадалися слова о. Івана зі Страдчу: «Яке це безмірне щастя брати участь у спасінні людської душі.» Коли він закінчив розповідь, то сказав, що йому стало дуже легко на серці. Тому що цілий день йому було дуже тяжко. Тепер я йому вірила. Я сказала, що це тому, що він сам себе простити не може, а коли він ще й щиро висповідається, то відчує на собі Божу благодать.

За час його гріховного зв’язку він не раз ходив до сповіді, та виявилося, що всі його сповіді були святотатськими, бо у нього не вистачало сил признатися у своєму гріху. Тепер чекаю з нетерпінням вихідних, щоб чоловік зміг покаятися у Святій Тайні Сповіді і відчути на собі благодать прощення від Господа. Це випробування скріпило духовно нашу сім’ю. Буду молитися , щоб наш люблячий Отець простив наші гріхи і допоміг провадити подальше спільне життя в чистоті і любові. А якщо Господь захоче послати нам ще якісь випробування, щоб ми змогли з його допомогою подолати всі прикрості спільної життєвої дороги.

P.S. Корінь зла виявився в мені самій.

Коли ми тільки побралися, я була ще студенткою. Дорога додому була далекою і щоб швидше збігав час купляла «Интересную газету». Там серед інших статей прочитала, що чоловіки отримують неймовірне задоволення від орального сексу. І пішло-поїхало, як кажуть. Читаючи багато релігійної літератури, я часто ставила собі завдання вияснити чи правильно ми живемо. Потім вирішила для себе, що це гріх, і твердо постановила припинити його чинити. Чоловік просив мене, як дитина цукерків, та я залишалася непохитною у своєму рішенні.

Одного дня він попросив іншу і отримав позитивну відповідь.

За що тепер мені його прощати?

Чи ж не мені самій потрібно просити прощення у нього за те, що «ввела у спокусу» і мало не погасила свого сімейного вогнища назавжди?