Ось так абстрактно і доволі точно можна описати виставку «Самотність–присутність». Уже кілька тижнів вона триває у львівському Центрі міської історії Центрально-Східної Європи. Для когось це привід оцінити цікаві мистецькі техніки, а для інших – місце для семигодинних роздумів. Малюючи невидиму самотність, автори своїми роботами роздумують над самотністю людини, самотністю Бога, самотністю людини і Бога укупі.
Ідея бере своє коріння з реколекцій для митців, організованих в Маняві Фундацією сучасного сакрального мистецтва Symbolum Sacrum і католицьким рухом «Дім серця». Тут, балансуючи між темами любові та страждання, відбувались пошуки чогось, що давало б людям надію. І цим виявилась самотність. Мар’яна Кавінська, куратор виставки каже, що митці, яких запросили, пояснюють самотність як великий шанс для пошуку і віднайдення себе, інших, Бога. З цього усе і почалось.
Митці, запрошені тією ж фундацією Symbolum Sacrum та «Домом серця» (його засновник о. Т`єрі де Русі полюбляє пояснювати християнські цінності через сучасне образотворче мистецтво) понад рік з часу манявських реколекцій роздумували над темою самотності і готували виставку, яку відкрили 5 листопада. Вона об’єднала в собі мистецтво, документальну фотографію і різні тексти. Ці роботи пропонують два способи пізнання чи то своєрідного пошуку присутності: «уява і сумнів» та «лабораторія і факт».
Лабораторною роботою зайнявся ужгородський митець Руслан Тремба. Він розміщує в залах ряд слідів, відбитків чиєїсь ноги на опісля закам’янілій землі. Це «Хресна хода». Автор відходить від наголосу на стояннях, подіях і зосереджується на своєрідному задокументовуванні факту присутності людини через слід, який вона залишила, коли йшла.
Руслан Тремба. Кров, фрагмент, 2010 р
Цей потяг до фактичності наповнює усі роботи Руслана, де кожен може побачити щось на 100% чітке і визначене. Схоже не те, що автор дивиться на об’єкт під мікроскопом. Наприклад, у проекті з 8 картин «Кров» він максимально наближується до місця, де з тіла Ісуса на хресті починає витікати кров. Цим автор наче підказує, що ми не можемо до кінця побачити, а, отже, пізнати в повноті таємницю розп’яття. Проте через погляд на автентичний момент нам точно може відкритись частинка цієї таємниці. Наприклад, факт проливання крові. Отже, ми можемо бути впевнені в її існуванні.
Руслан Тремба також уприсутнив на виставці Юду. Юда є прикладом того, що відокремлення від людей і від Бога несе в собі самотність у негативному її прояві, як смуток, породжений відчуттям відкинутості. Повішаний білий скелет, обрамлений чорними дошками, що десь натякають на небезпеку повної ізоляції. «Ми можемо пережити справжню самотність, тільки перебуваючи поруч з людьми» – роздумує Мар’яна Кавінська.
Наталя Сацик. Ангел, 2010 р.
Зовсім іншим є підхід православної авторки Наталки Сацик. Вона навпаки максимально віддаляється від об’єкта (чи об’єктів), щоб глянути на дійсність здалека. Зображення загальне, не зовсім чітке і ось тут є спонука до застосовування уяви, а, можливо, навіть і сумніву. Авториня весь час шукає. Перш за все, вона шукає обличчя. Це видно на серії з 10 невеликих картин. На перший погляд – суцільна мацьканина. Але на деяких з полотен з’являються чіткі, і не дуже, обличчя. Втім в реальному житті віднайти, побачити обличчя ближнього, а через нього – і своє, ніколи не було легко. Знову ж таки – це той пошук, який з’являється як результат усамітнення.
Олена Смага. Самотність в Христі, 2010 р.
Олена Смага. Молитва в Гетсиманському саду, 2010 р.
Забувши про гру із відстанню, ще одна авториня, Олена Смага, віднаходить в цілковитій, на перший погляд, самотності невидиме співбуття. Обличчя, які вона малює, займають майже всю площину полотна. І в жодному разі вони не є самі, а зливаються з постатями, які поруч. Оленка не бачить людину цілковито самотньою. Навіть Христа на «Молитві про чашу» підтримує ангел. Тут Христос нагадує нам про людську слабкість. Або ж поруч в залі висить «Самотність у Христі», де постать Павла неможливо відрізнити від постаті Христа. Вони змішані, злиті, не здатні до роз’єднання.
«З християнського погляду можемо казати, що чогось такого, як самотність нема, бо всі ми діти Божі, – говорить пані Мар’яна, – Але з іншого боку в християнській традиції існує велике заохочення самотності: самотність Христа у молитві на Оливковій горі, самотність як аскетизм отців-пустельників чи монахів. Звісно, митцями, які її оспівують, самотність не переживається лише як щастя, але також і як складність порозуміння чи навіть, як виклик. Якщо його приймаєш, то він дає багато можливостей: знайти себе, знайти Бога, знайти іншу людину».
Надя Лауріот-Прево. Пані Юля, триптих, 2010 р.
На виставці також представлені фотографії, зроблені волонтерами «Дому серця» у Львові, Берліні, Нью-Йорку та волонтерами львівського центру духовної підтримки осіб з особливими потребами «Емаус». Вони також зосереджені на моментах усамітнення людей, що дає змогу заглибитись у їх насичений і неординарний світ. У залах постійно чути розмови із записаних на камеру відвідин членами «Дому серця» стареньких бабусь. Багато з них вже померли.
Як каже Мар’яна Кавінська, «мистецтво не треба пояснювати. Воно не є про щось, але воно просто є». Справді. Навіть своєю присутністю, воно говорить про присутність людей, які його творили. Тому нам залишається знайти час, щоб на нього дивитися.
У Львові роботи перебуватимуть до 15 січня, а потім поїдуть до Одеси, Харкова, Херсону, Києва, Донецька. Під час виставки організатори проводять багато заходів, які можна побачити тут .
фінансово.
Щиро дякуємо!
