Думка з приводу

Кілька слів про приховане

29 Травня 2011, 01:58 5648 Оксана Ошовська

Як ставитися до т.зв. «таці» і скільки на неї треба класти?

Коли я була малою – не раз доводилося почути, як дорослі виправдовувалися, що не ходять в неділю до храму, тому що там збирають гроші. Дитині того не зрозуміти, тож я собі уявляла, що це виглядає приблизно так само, як оплата за вхід у кінозал або на концерт. А якщо так, то, не маючи грошей на вхід, ти не можеш бути учасником того, що відбувається. На щастя, відтоді я виросла і все ж таки зрозуміла, що то були лише викручування погано поінформованих номінальних віруючих. Крім того, я давно здогадалася, що саме вони мали на увазі, посилаючись на збір коштів, – йшлося про збирання пожертви на потреби парафії.

Як виявляється, Церква – це ми

Є такий момент під час Літургії, коли храмом починає курсувати захристиянин або міністрант (нерідко сам священик) з кошиком, до якого люди вкладають гроші. По народному це так звана «таця». І тут все починається.

Що воно таке і хто його вигадав?

Простіше буде почати від того, хто за всім цим стоїть. Отже, пожертвування на Церкву вигадали самі ж християни, бо, як виявляється, Церква – це ми. Звичай з’явився в перші дні християнства, коли люди жертвували Церкві своє майно або гроші, це робилося з цілком практичних міркувань. По-перше, це був акт звільнення від матеріальних прив’язаностей, а крім цього, – матеріальна допомога на потреби своєї спільноти (наприклад, на купівлю хліба і вина для всіх учасників Євхаристії). Що воно таке? І що взагалі таке пожертвування? Гм, це – вчинок, яким я з власної волі віддаю іншим частину того, що сам здобув і що потрібне мені самому, наприклад, матеріальні цінності.

Навіщо парафії гроші?

Логічно. Адже храм стоїть, священики займаються душпастирством, катехити працюють, хор співає, а прибирати храм приходять побожні парафіянки. На храм кошти вже збиралися, ремонт провели, зарплату настоятелеві платить єпископ, а катехитам – настоятель, та й організація неприбуткова, здається. Воно, може, й логічно, але насправді все не зовсім так. Навіщо ми вкладаємо гроші у свій сімейний бюджет? Ні, не тому, що світські люди мають більші потреби, а тому, що треба утримати свій дім і себе. «Таця» – це парафіяльний бюджет, а парафія – це сума всіх тих людей, які приходять до цього храму. Отже, хто має формувати парафіяльний бюджет? Храм потрібно обігрівати (газ), освітлювати (електроенергія), прибирати (вода), ремонтувати, купувати літургійний одяг і посуд і т.д., все як удома! Ну, от і видно, куди гроші з кошика зникають.


Фото Олени Качуровської

Церква повинна давати, а не брати

Найчастіше чую такі слова від молодих людей, здорових, працездатних, які гарно одягаються і мають гроші на розваги. Так добре за кухлем пива погомоніти про казкові запаси ватиканських банків, про неймовірні фінансові потужності, зосереджені в Римі, і про те, що у світі мільйони бідних і голодних, а Церква нічого для них не робить. Правильно, адже все це справи Церкви, а не наші, правда ж?! Цікаво послухати вільнодумних студентів, які принципово не кладуть грошей на тацю, переймаючись тим, щоб настоятель дотримувався принципу вбогості і, боронь Боже, не купив собі за їхні гроші нове авто. Ми любимо побідкатися і над тим, які жалюгідні пенсії у стареньких і що взагалі в наш час ні в кого немає грошей, а тут ще якісь пожертви на Церкву робити. Так, Церква має давати, а чули, може, такий вислів: з порожнього не наллєш?

Пожертвувати – означає віддати те, що мені самому потрібно, а не «залишки з панського столу»

Добре, скільки?

На щастя, а може, на жаль, сьогодні в Католицькій Церкві немає десятини. Ніхто нас не змушує приносити у храм десяту частину від зароблених нами за місяць грошей. Взагалі немає жодних конкретних квот ані податку на Церкву (як, наприклад, у Німеччині). Тож вирішувати про те, який саме номінал опустити в кошик, нам допомагає тільки голос сумління. Ми всі маємо потреби – послуги, їжа, одяг, ліки, діти, дім, розваги, власний розвиток. Добре було б дописати до цього списку ще один пункт: моя парафія. І так само, як продумано ми призначаємо відповідну суму грошей на кожну зі своїх потреб, так само чесно визначитися перед самим собою, скільки з мого місячного заробітку я можу пожертвувати для моєї спільноти. Протягом місяця неділя випадає 4-5 разів. Якщо щонеділі жертвую 1 гривню, то за місяць назбирається 5 грн. Чи для мене це пожертва? Чи для мого бюджету справді відчутна та сума, яку віддаю? Пожертвувати – означає віддати те, що мені самому потрібно, а не «залишки з панського столу».

Церква – це система сполучених посудин, тож, якщо десь є надлишок – він має доповнити брак в іншому місці

Зі світу по нитці…

Мої міркування, напевно, провокують гостроязиких швиденько покласти мене на лопатки народною мудрістю: зі світу по нитці – голому сорочка. Навіть якщо кожен парафіянин пожертвує одну гривню – назбирається чимала сума. Може, й назбирається. А знаєте, що крім місцевої існує ще й вселенська Церква? А знаєте, що є парафії, які складаються з осіб похилого віку, в яких немає коштів навіть на освітлення храму? Церква – це система сполучених посудин, тож, якщо десь є надлишок – він має доповнити брак в іншому місці. Той брак – це злидні, голод, війна, неписьменність, хвороби, старість. Католицька Церква у всьому світі намагається в міру сил допомагати тим, кому найгірше. Знаю, що все не так однозначно і не так ідеально. Але я також знаю, що багато речей залежить від нас самих, бо Церква – це ми в Христі, а не просто збіговисько людей. Гроші – це тільки гроші, а людина – це цінність, і якщо мої гроші можуть когось врятувати чи зробити щасливішим – особисто я, не вагаючись, докладу свою нитку до сорочки.

І ще про приховане

Ми жертвуємо свої гроші під час Літургії таємно («і нехай права рука не знає, що робить ліва») і… 100% добровільно. Ніхто не скаже ані слова тому, хто опустив очі долі і не підняв руки, щоб щось покласти в кошик. Ми жертвуємо стільки, скільки нам диктує сумління або скільки намацаємо в кишені, і самі вирішуємо, чи має наша парафія і ціла Церква якісь матеріальні потреби. А щоб про всі ці речі більше думати серцем – пригадаймо вбогу вдову з Євангелії святого Луки і її пожертву – і все опиниться на своєму місці.

CREDO № 2 (124), 2011

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity