Роздуми до Слова Божого на ХІХ звичайну неділю, рік А
Учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. «То привид!» – заговорили й закричали з переляку. Та Ісус тієї ж миті мовив до них: «Заспокойтесь, – це я, не страхайтеся!» (Мт 14, 26-27)
Учні Ісуса пливуть серед темряви по бурхливому Генезаретьському озеру і серед цієї темряви бачать постать людини, що наближається до них, йдучи по поверхні моря. Хоча це дорослі чоловіки, які перед цим займались рибалкою серед ночі не один рік, і їх не так легко було злякати, то все ж таки, вони перелякались…
Чого злякались апостоли, коли побачили Ісуса Христа?
Море було бурхливим і вони зібрали всі свої сили, щоб протистояти неспокійним силам стихії. До того моменту поки вони могли контролювати ситуацію вони були спокійні, аж ось з’являється щось або хтось, хто виходить з під їхнього контролю, і саме в цей момент, коли піддатися спокусі паніки найлегше, Христос звертається до них зі словами заохочення: «Заспокойтесь, – це я, не страхайтеся!» (Мт 14, 27).
Одного разу в магазині я спостерігав таку картину: молода продавщиця на касі чомусь не могла швидко обслужити чергового клієнта. В черзі стояв чоловік середніх літ, який почав сварити молоду продавщицю, що мовляв життя жорстоке, і треба в житті все здобувати в боротьбі. Його вислови були народжені страхом перед життям, відчувалась відсутність надії. Можливо життя жорстоке, але в цьому бурхливому морі «жорстокого» життя ми не самі. Ісус до нас простягає свою долоню і говорить: «Заспокойтесь, – це я, не страхайтеся!».
Кожний страх в чомусь обмежує свободу людини. Людина може використовуючи страх, маніпулювати другою людиною. Острах є часом корисний для того, щоб не зробити дурниць, щоб стримати себе чи іншу людину від невиправних помилок, але він не дає людині розвиватися, наче паралізує її в діяльності, він наче командує нашій нервовій системі: «Стоп! Назад! Втікай!»… Природно відчувати почуття страху, бо кожне почуття нам для чогось потрібне, однак не можна постійно жити в страху.
Страх також свідчить про недосконалість любові в людині: «Страху нема в любові, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх, бо страх має в собі кару, а хто боїться, той недосконалий у любові» (1 Йн 4, 18). Ми не покликані до служіння Богові зі страху, але з любові. Ісус Христос перемагає наш страх своєю любов’ю до нас, і тому людина, яка довірила Ісусові своє життя, відчуває справжню свободу дитини Божої, свободу від страху: « А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває «Авва, Отче!» Тому ти вже не раб, а син; а коли син, то спадкоємець завдяки Богові» (Гал 4,6)
фінансово.
Щиро дякуємо!
