У рівненській парафії св. Петра і Павла організовуються паломництва. Але це не звичайні паломництва, до яких ми звикли. Ці паломництва організовуються для невіруючих людей: атеїстів, комуністів, націоналістів, анархістів та інших «…істів».
Що відбувається в такому паломництві і яка його ціль, розповідають його організатори – подружжя Тарас та Яна Яремчук.
«Ідея таких паломництв народилась з власного досвіду. 14 років тому я ввійшла на Неокатехуменальну Дорогу. Була зовсім невіруючою. І вже швидко потрапила в паломництво до Рима на зустріч молоді з Папою Йоаном Павлом ІІ. У цьому паломництві моє життя кардинально змінилось. Я побачила, що Ісус Христос – справді живий Бог. Після повернення я покинула багато гріхів. Моє життя перестало бути прісним, безбарвним, пофарбованим лише в сірий колір депресій. Продовжуючи Неокатехуменальну Дорогу, я вступила в шлюб, в якому ми з чоловіком живемо вже 10 років і маємо двох дітей.
Спочатку у нас виникла ідея організовувати паломництва для родин: щоб батьки разом з дітьми могли пізнати Ісуса Христа. Разом могли пережити труднощі, радощі,побачити чудовий світ, який створив Бог. Ми робили паломництва по Західній Україні, в Польщу, Словаччину. Відгуки були чудовими. В родинах з’являлася єдність. Наш священик о. Григорій Драуз, який очолював екіпу керівників, проголошував катехизи про християнське подружжя, про виховання дітей, про віру. Ці катехизи були великою допомогою для родин. У програмі також були розваги. Наприклад, в Кракові обов’язково відвідували аквапарк. Дітям було весело, а разом з дітьми відпочивали і батьки. Бо Христос створив нас, щоб ми були щасливі.
Побачивши, що вийшло дуже добре, ми замислились, що є люди, які не знають Христа або звикли до Нього, як до гарної ікони і вже не помічають Його, не відчувають Його присутності в своєму житті. У цей період нашого священика о. Григорія запросили в Ригу. Архієпископ Риги – однокурсник о. Григорія, вони разом закінчили духовну семінарію в Любліні. Отець Григорій прийняв запрошення і привіз з собою ще … 47 чоловік.
Я, пам’ятаючи свій досвід навернення в паломництві, наполягла, щоб можна було запрошувати людей не з Церкви. Отець Григорій дозволив за однією умовою – людина має бути одним із «…істів». І ми почали збирати команду.
Основу складали парафіяни, священик і 4 семінариста із семінарії «Редемторіс Матер» та діти. Було багато молоді, які працювали як волонтери – допомагали з дітьми, дбали про пісні, літургійні речі. Потрохи почали зустрічатись «…істи». Ми запрошували колег з роботи, друзів, родичів, хрещених батьків. Люди були здивовані. Питали: «А нам можна, ми ж не з вашої Церкви?», «А я до церкви не ходжу», «А я не католик», «А я в Бога не вірю».
«Нічого страшного, – відповідали ми, – це спеціально для вас».
Разом зібралось 47 чоловік. Найменшому виповнилось 1,8 р., найстаршому – 75 років. Дітей разом було 13. А також літня жінка-інвалід. Паломництво було відкрите для всіх, головне – бажання та закордонний паспорт.
Розробили чудовий маршрут: Рівне – Вільнюс – Тракай – Рига – Юрмала – Варшава – Люблін – Рівне. У цій поїздці ми відвідали багато чудових місць, гарних храмів, чудотворних образів. Панувала атмосфера краси, історії і віри.
У Вільнюсі ми відвідали найвідомішу в світі чудотворну ікону Божої Матері Остробрамської. Біля неї молились всі, навіть найневіруючіші. Бо кожна людина має якісь страждання, несе свій хрест, бореться з проблемами. Ми приносили ці хрести Марії, а Вона втішала. Із каплиці всі вийшли преображені, з іншими виразами обличчя, які сяяли і раділи.
Також ми бачили перший образ Ісуса Милосердного, який малювали за видіннями с. Фаустини. Все дуже скромно: і образ, і храм, але й в простоті Бог присутній.
З групою ми відвідали острів Тракай із величезним лицарським замком. Під мурами слухали катехизу про християнське життя, а також катались на яхті, купались в озері та їли величезну піцу із назвою «Сімейна», почуваючи себе великою сім’єю.
У Вільнюсі нас приймав готель, власники якого – подружжя із Неокатехуменальної спільноти. Готель обладнаний в старовинному стилі, багато картин, балдахіни.
А потім ми поїхали в Ригу. Архиєпископ не здивувався, що нас так багато, адже ми його попередили. Нам приготували нам житло в семінарії, яка на літніх канікулах не мала студентів. Дві кухарки готували найсмачнішу латвійську їжу.
На жаль, у Ризі храми здебільшого лютеранські, католицький – тільки один. Але місто – чудове! Всі були вражені його красою. З нами зустрічався кардинал Риги, який вже має 66 років священства.
У неділю ми відвідали перлину Балтики – Юрмалу. Чистий пісок, багатовікові сосни та холоднюще море зустріли нас дуже гостинно. Тут всі (і священик, і діти, і старші) грали в волейбол, закопували аніматорів по вуха в пісок (в прямому сенсі слова), будували місто з піску. В пісочному місті возвели семінарію, храм із Хресною дорогою, парафіяльний будинок. Подивитись на таке диво прибігли діти зі всього пляжу. Діти з Москви питали нас: «А що таке костел?, А що таке Хресна дорога?» Наші діти пояснювали їм все. Таким чином і в дитячому колі відбувалася євангелізація.
Одного вечора молодь-аніматори показували нам виставу, яку написала мати шістьох дітей з нашої парафії. Це була коротка, але повна сенсу дія про Ісуса Христа і про найкращий дар. Який найкращий дар? Гроші? Кохання? А може робота? Чи дитина, яку довго чекав? Ні. Найкращий дар для тебе – ти сам. Наприкінці вистави Ісус (його зіграв один з семінаристів) показав кожному дзеркало. Кожен в дзеркалі побачив найкращий дар для себе.
Через три дні ми поверталися додому. Але попереду ще чекали Варшава, Люблін, Хелм. Польща приймала нас дуже гостинно. Всі ночі ночували в родинах у звичайних людей. У стареньких самотніх бабусь та у великих родинах з п’ятьма дітьми, у звичайних квартирах і в шикарних апартаментах. Бог потурбувався про кожного. Не зважаючи на те, що нас було дуже багато – аж 47 чоловік, сімей, які хотіли нас прийняти, було ще більше. Деякі розгублено питали: «Ну чому вас так мало приїхало? Потрібно більше.» У кожній родині – смачна вечеря, розмови далеко за північ. Деякі з наших взагалі не знали мови, але розмови йшли на мові віри. На цій мові розмовляють всі християни світу.
І ось Рівне. Багато стали друзями, обмінюються телефонами, адресами електронної пошти. Але це ще не кінець. У неділю ми зробили збори паломників. Прийшли всі, привели родичів, хресних, батьків. Зробили диск з фото та відео. Дивились диск, а потім на вогнищі смажили ковбаски, співали пісень, яких навчилися в паломництві.
«І що?, – спитаєте ви, – що з людьми, які не з Церкви? Що вони говорили?»
А відбулось те, що колись зі мною. Відбулась зустріч з Христом, яка перевернула ментальність кожної людини. Що вони говорили:
«Я побачив людей, які мають віру. Мене це зацікавило. Я теж захотів бути таким. Чому? Бо вони якісь щасливі ці християни» (Хлопець 23 р.).
«Я зрозуміла, що коли вірити в Бога, то все складеться якнайкраще для мене» (Дівчина, 28 р.).
«Я вражена. Усвідомила, що головне в житті – це віра. Хочу ще прийти в вашу Церкву» (Жінка 50 р.).
«Я побачила, що все життя зі мною був Бог. Хоч я в нього ніколи не вірила» (Жінка, 47 р.).
Коли я слухала ці відгуки, зрозуміла, що Христос зробив з цими людьми те,що 14 років зробив зі мною. Зустрівся з кожним! А далі поведе їх своїми дорогами. А ми з чоловіком? А ми знайшли дуже глибоку єдність. Хоч сперечались щоденно з приводу організації паломництва. Але подружжя – це Таємниця Христа: двоє різних людей можуть кохати один одного і бути в єдності.
Що ж далі? Далі ми готуємо наступне паломництво: Прага – Відень. Приєднуйтесь до нас. Записуйте своїх батьків, друзів, родичів, дітей. Якщо ви бачите поруч людину,яка страждає, потребує допомоги, порадьте їй поїхати в паломництво для атеїстів. Тому що тут сам Ісус Христос приходить до нас. Він прийшов лікувати хворих, потішати самотніх, прощати грішників. Приходить, щоб зустрітись з нами, щоб змінити наше життя, зробити нас щасливими, стати для нас надією. Стати для нас Господом.
Записатися у паломництво можна за телефоном 067-160-10-25 або написавши листа на електронну скриньку yana-yar@mail.ru
Яна та Тарас Яремчук, о. Григорій Драуз, парафія св. ап. Петра і Павла в Рівному
фінансово.
Щиро дякуємо!
