Про мудрих і немудрих дів

Роздуми над Словом Божим на п’ятницю ХХІ звичайного тижня, рік І

Притча про мудрих і немудрих дів дуже яскраво описує нашу ситуацію очікування приходу Царства Божого.

Царство Боже — це те, чого чекає наше серце: це повнота любові, добра, милосердя, повнота щастя. Всі ці наші очікування може заспокоїти лише Бог. Він є нашим щастям, тому в притчі Він постає в нареченого — нареченого нашої душі.

Поки ми живемо на землі, ми повинні чекати. Чекаємо серед мороку цього світу, в якому ще не бачимо того, до чого ми покликані. Ми ще не усвідомлюємо, до яких висот кличе нас Господь (пор. 1 Кор 2, 9). Єдине, що в нас є, це дар віри, який символізують ці лампи з олією. І єдине, про що ми можемо дійсно подбати тут на землі — це про те, щоб здобувати цю благодать в нашому житті: шукати «горішнього» (Кол 3, 1), не зупинятися лише на земних вартостях, які теж важливі, але не є головним в нашому житті. «Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» ( Мт 6, 20-21).

Зовнішніх благ я так чи інакше все одно позбудусь: «Нагим вийшов я з материнської утроби, нагим і повернусь туди. Господь дав, Господь і взяв» (Іов 1, 21). Єдине, чого ми не можемо позбутись, це того, що є в нашому серці. Мудрість мудрих дів полягає в тому, що в їхньому серці було достатньо віри і терпеливості, чого не можна здобути за один раз. Якщо ми занадто дивимось на матеріальну сторону нашого життя, то занедбуємо віру: занедбуємо життя нашої душі, бо «Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити — і мамоні» (Мт 6, 24).

Можливо, немудрі діви не зовсім немудрі в справах земного життя: вони добре радять собі в цьому житті, все вміють, можуть і іншим щось порадити. Але їм бракує Божої мудрості, про яку говориться: «Острах Господній — початок мудрости» (Прип 1, 7).

Коли немудрі діви звертаються до мудрих з проханням дати їм олії до ламп, то мудрі відмовляють не через брак милосердя: просто це неможливо — кожен має в своєму серці те, що сам запрацював своїм життям. Кожен сам відповідає за свої вчинки і не може своїми заслугами поділитися з іншими — перед Богом кожен буде відповідати особисто за своє життя. Ми не зможемо виправдатися добротою і вірою наших родичів, не зможемо виправдовуватися і тим, що інша людина нас спонукала до гріха: та людина відповідатиме за свій гріх, а я за свій. Кожен, отже, має подбати про свою душу сам, особисто шукаючи Божого милосердя і Божої благодаті.