Дайджест

Негативну громадську думку про католиків постійно підживлюють різні політичні сили, біляцерковні структури, ЗМІ, – Людмила Филипович

14 Жовтня 2011, 15:33 720
Сучасний стан Церкви в Україні, ЇЇ взаємини з владою, а також непоодинокі випадки утисків греко-католицьких громад, зокрема нещодавній інцидент в Донецьку, коли вірним УГКЦ відмовилися продовжити оренду, чим залишили їх без культової споруди, для «Католицького Оглядача» прокоментувала Людмила Филипович, релігієзнавець, д-р філос. наук, проф., зав. відділенням релігійних процесів Інституту філософії НАНУ.

- Дотепер в Україні відбувався нормальний розвиток релігійного життя. Релігія загалом реабілітована в індивідуальній та суспільній свідомості. Церкви фактично відновили свої довоєнні структури, а деякі з них навіть збільшилися в декілька разів. Можна сказати, що церковний ландшафт України майже сформувався, якихось надзвичайих зрушень в сфері релігії не передбачається. Кожний знайшов свою нішу: і для віросповідної та ритуальної, і для євангелістичної діяльності, і для соціальної активності. Церкви досягли порозуміння поміж собою, тобто визначили ті межі своєї юрисдикції, переступати які вони не будуть. Тобто є позитивні тенденції в справі покращення взаємин між різними Церквами, і як би комусь не хотілося, щоб це відбувалося, але триває міжцерковний діалог в Україні: між православними, між православними і католиками, греко-католиками, протестантами. Це якщо говорити про християнську спільноту.

У цьому діалозі активно заявила про себе Всеукраїнська Рада Церков та релігійних організацій, як незалежна самоврядна громадська організація, що об’єднала найчисельніші релігійні організації України, включивши їхніх представників до Ради. Ця Рада робить справді багато важливих речей, і якби не безкінечні втручання якихось міжнародних центрів у релігійне життя України, то, думаю, воно було б продуктивнішим і результативнішим. Розвиток відбувався б природнім шляхом, що створило більше можливостей реалізовувати ті завдання, які покладені на Церкви Господом і суспільством.

Та пауза, яку Президент України тримав, не зустрічаючись з Всесвітньою Радою Церков та релігійних організацій – майже півторарічна – без сумніву, внесла свої корективи в державно-церковні відносини. Зокрема, експерти постійно наголошують, що влада необґрунтовано надає переваги і преферує лише одну Церкву, переважна більшість представників якої є прихожанами саме цієї Церкви. Йдеться насамперед про Російську Православну Церкву. Є серед наших урядовців такі, які неодноразово заявляли про свою належність саме до РПЦ. А зрозуміло, що така одностороння фаворитизація не подобається усьому релігійному середовищу України. Скажу навіть більше, не всі із Української Православної Церкви позитивно ставлять до таких змін.

Церква хоче і прагне бути автономною від влади, щоби не залежати від настроїв представників цієї влади, а знаємо наскільки тісними можуть бути такі обійми… Тобто сформоване в Україні впродовж років її незалежності рівне дистанціювання, рівна віддаленість держави від Церкви, саме держави, я підкреслюю –держави, а не суспільства, є благом і ознакою демократичності. Це найбільш ідеальна модель, яку бажано було б зберегти і надалі. Сам гарант конституції заявив про те, що для держави, а значить і для нього, всі Церкви є рівними і рідними. Цей месидж мали б почути місцеві чиновники, але, на жаль, вони ігнорують деякі вказівки центральної влади і діють відповідно до свого бачення тієї релігійної ситуації, яка складається в регіоні. Виходячи зі свого досвіду, можу сказати, що переважна більшість цих чиновників (на відміну від колишніх уповноважених у справах релігії, які разом із ліквідацією Держкомнацрелігій були звільнені і функціональні обов’язки яких покладені на всіх і нікого) достатньо викривлено бачать цю релігійну ситуацію – або в силу свого непрофесіоналізму, або просто через відсутність об’єктивної інформації. Пригадую випадок, коли Севастопольська міська адміністрація питалася в нас, реєструючи Греко-Католицьку Церкву, чи вони є християнами. Відповідно, якщо у представників влади виникають такі питання, то це лише підтверджує мої слова.

Що ж до статусу греко-католиків, то він є особливим і відрізняється навіть від статусу деяких протестантських церков, оскільки тривалий час Греко-Католицька Церква була регіональним явищем, переважна більшість її громад розташовувалась на території трьох галичанських областей. І ті проблеми, які виникають у цієї Церкви на Сході України (зокрема ми знаємо про проблеми в Одесі, в Дніпропетровську, зараз виникла проблема в Донецьку, де парафіян цієї церкви залишили без їх споруди, і не відомо, чи вона колись ще стане тим місцем, де зможуть збиратися вірні Греко-Католицької Церкви), є наслідком історичного розвитку УГКЦ, її територіального розміщення, стереотипів, які присутні в свідомості населення східних областей України. Зрозуміло, що формувати політику держави щодо Церкви, не враховуючи місцеві релігійні особливості, неможливо. Але, як на мене, пріоритетними і вихідними мають бути загальноукраїнські, загальнонаціональні принципи взаємин між державою і Церквою. А вони закладені в Конституції України і в Законі про свободу совісті та релігійні організації, коли жодна конфесія, жодна церква не отримує якихось преференцій чи особливого ставлення з боку державних органів влади. Але реальне життя нам диктує інше. Місцева громада може бути задоволена або незадоволена присутністю релігійної меншини на своїй території, але це не означає, що потрібно силовими методами цю меншину видворити з території проживання релігійної більшості. Те, що відбувається в таких конфліктних точках для Греко-Католицької Церкви, як Донецьк, Одеса й інші міста, де греко-католики не отримують дозволу на побудову свого храму або їм відмовляють в оренді якихось приміщень, є абсолютно протиправним з боку держави, що дає Церкві всі підстави звертатися до суду, щоби повернути собі ті права, які Церква має відповідно до законодавства, українського і міжнародного.

Про переслідування якихось церков в Україні немає підстав говорити, хоча, можливо, і з’явились деякі ознаки, які можуть наводити на таку думку. Поки що я не бачу очевидних загроз католикам в Україні. Я не знаю про існування якоїсь програми, яка була б спрямована проти католиків, я не бачу центру, звідки б виходили конкретні заклики або вказівки переслідувати католиків. Але ґрунт для негативної громадської думки щодо католиків, їхньої нерідності в Україні постійно підживлюється різними політичними силами, біляцерковними структурами, ЗМІ. Тому враховуючи це, католики мають бути максимально відкритими до громадського обговорення цих питань. Важливо організовувати наукові конференції, в рамках яких будуть об’єктивно обговорювати історію римо-католицизму в Україні, соціальна доктрина РКЦ, її благодійницька робота тощо. Корисними є прес-конференції, де швидко і оперативно можна реагувати на кожен вияв антикатолицьких намірів і настроїв. І суспільство, в свою чергу, має бути пильним щодо релігієфобій, які частіше всього з’являються в Україні з-поза її меж. Наш історичний досвід мав різні сторінки відносин між церквами, але досягнутий за останні двадцять років мир між ними треба цінувати і зберігати. Не треба піддаватися чужим політикам і чужій політиці. В Україні між православними і католиками склалися власні моделі таких взаємин, вони більш давні, більш тривкі та глибокі, ніж, скажімо, в тій же Росії. Бажано, щоб Україна в таких ситуаціях не копіювала чужий досвід спілкування з різними церквами, а щоб створювала свої, конструктивні проекти міжконфесійних відносин. Наскільки мені відомо, сьогодні немає відкритих конфліктів римо- і греко-католиків з Православними Церквами. Очевидно, що люди ставляться з великою повагою і до індивідуального, і до колективного вибору один одного, але це не означає, що це поле не зазнає різноманітних впливів і що воно має бути поза увагою всіх учасників цього переговорного і діалогового контексту.

Католицький Оглядач

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

утиски

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Система Orphus Думки, висловлені користувачами сайту в коментарях, не відображають позицію редакції. Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію.
ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
CREDO — сайт і часопис для читачів, які хочуть жити свідомою вірою. Якщо Вам подобається те, що ми робимо, долучайтеся до збору коштів для праці редакції. Ми цінуємо кожен внесок!
Виберіть суму
грн/місяць
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.