Фото: peremyshrada.lviv.ua
Тут втрачається відчуття часу
Свіжість лісу, легенький вітерець…
Сонце вже ховається за небокраєм. Аромат ладану… Відчуття величності. Інколи церковний дзвін порушує тишу, нагадуючи, що вже вечірня година. Все навколо ніби завмерло, очікуючи наступного удару дзвону, який би звістив, що ще одна година минула в цій несамовитій тиші.
Легкість…Невимушений спокій.
Так розпочинається вечір у Свято-Успенській Унівській лаврі.
Дивно, але я тут утретє, а маю відчуття, ніби лише вперше. Можливо, тому, що кожного разу я приїздила сюди з різними думками і намірами. І щоразу Лавра для мене відкривається по-новому, хоч насправді тут нічого не міняється, а міняюся з роками, напевно, я.
Сиджу на лавці неподалік Свято-Успенської лаври, і в мені рояться безліч думок про одвічне, Боже. Те, чого я б ніколи не змогла збагнути в сучасному світі. А тут, перебуваючи здалеку від міста, я щодня сповнююся думками про сенс нашого буття, про Божу ласку і любов…
Далі я йду до монастирської церкви, де знаходиться чудотворний образ Унівської Богоматері з Дитятком Ісус. Припадаю до образу і дивлюся просто в очі Матері Божої, а Вона,ніби просить: «Приходьте і моліться до Мене й до Мого Сина…» І мене ще більше охоплює живий жаль про людську байдужість, гордість і зарозумілість. Потім іду до цілющого джерела, молюся, п’ю воду. Відразу відчувається, як ця благословенна вода додає бадьорості і якоїсь внутрішньої радості.
Такий, так би мовити, ритуал я виконую щодня, ось уже третій тиждень свого перебування тут. Головне те, що, навіть коли я поїду звідси, думками знову повертатимусь сюди, в цю тиху обитель, де проходить монастирське життя, де звичайна людина зможе знайти спокій і всі відповіді на свої запитання. Тут втрачається відчуття часу, і найбільше щастя особисто для мене – це молитися біля образу Богоматері, ходити на вечірні та вранішні Служби і просто зливатися з цим монастирським життям, забуваючи про непотрібне. Адже там, за межами монастиря, вирує інший світ – світ розпусти, брехні, заздрощів, світ сучасних технологій і модерних поглядів на життя. Залишається питання: як перенести і зберегти цей спокій, цю благодать, духовність, побожність, які ми відчуваємо в таких святих місцях, – у наше щоденне життя, і як допомогти іншим людям пізнати Бога і жити з Ним.
Руслана Ткаченко
фінансово.
Щиро дякуємо!
