Блог Ірини Єрмак

«Хаус жил, Хаус жив, Хаус будет жить»

22 Травня 2012, 15:48 975

Закінчився восьмий – останній сезон «Доктора Хауса». Вийшла в ефір остання серія. Фанати ридають. Я теж. Але переважно не від того, що «світ прощається з Хаусом» (хоча вісім років – це, скажу я вам, серйозно. Не всі подружжя в нашому світі тривають так довго, як ця любов до вигаданого знімальною групою шкодного і вредного лікаря!).

Фінал серіалу, як на мене, зроблений дуже точно з морального та психологічного поглядів. Окрім того, що «душка доктор» таки не загинув, бо після цього в частини скажених фанатів могло б виникнути прагнення накласти на себе руки – а творці серіалу таки не дурні люди, вони усвідомлюють небезпеку переносу вигаданих сюжетів у реальність, тим більше коли йдеться про небезпеку отримати героїновий кайф і на цьому «розкішно» попрощатися з життям… Крапку поставлено, але це не було «мистецтвом заради мистецтва», надривною нотою на завершення. Як і впродовж цих років, так і в останньому епізоді поставлено – і детально розглянуто – тему сенсовності життя.

«Спроба це теж учинок», – каже пацієнт-наркоман до Хауса-лікаря. І це стає опорною точкою. З точки зору теології спасіння, то я певна: навіть якби у вирішальну мить Хаус таки справді загинув, то його душа не була б засуджена навічно, хоча все до цього йшло. Правильне рішення, нехай і прийняте у неможливий час – коли тобі щось впаде на голову і життя обірветься, і ти вже не матимеш жодного шансу реалізувати те, що вирішив, до чого дозрів, – це вже крок через поріг смерті у правильному напрямку. Основою як гріха, так і виправдання є людська воля. Так каже моральна теологія.

Найціннішим – для мене – в цій фінальній серії є епізод розмови з Кемерон, яка приходить до Хауса в його героїновій галюцинації. Ота добра-добра, яка свого часу відмовилася з ним працювати, бо хотіла «робити тільки добро». Цей персонаж є прекрасним втіленням «доброти» невіруючих, говоріння з підшіптувань сатани. За це голову даю. Не знаю, наскільки самі сценаристи свідомі цього, але я як глядач страшенно не люблю Кем разом з її перекрученими уявленнями про добро і правду.

Різні люди приходили у маячню обколотого Хауса, говорячи голосами його власної підсвідомості, і переконували його жити, відмовитися від самогубства, казали, що завжди ще є той, хто його любить і буде любити, і тому жити все одно варто. Достоту ті ж самі слова, якими намагаються ублагати своїх близьких – наркоманів і самогубців – зболені друзі та рідні. І достоту як у житті, ці вмовляння не спрацьовують. На превеликий жаль. Це все голоси добра, співчуття, підтримки, яких самогубця, що перебуває в темряві духу, не сприймає.

Та ось приходить добра і мила Кемерон. «А хто тобі сказав, що я збираюся переконувати тебе жити?» – запитує насмішкувато. «Я думав, ти остання, хто мене ненавидітиме», – дещо дивується Хаус. «Я не ненавиджу тебе. Я люблю тебе», – відповідає це видіння. Ось це – момент ключового входження в ситуацію людської безнадійності. «І при цьому ти вважаєш, що я заслужив смерті?» – «Не як покарання! – голос видіння стає ніжним. – Радше як винагороду. Я думаю, ти достатньо страждав. І достатньо віддав іншим. Ти заслуговуєш на шанс… здатися».

Ласкавий голос переконує, що прийняти кінець страждань – краще, ніж страждати. Що це – дар людини самій собі. Логіка й ідеологія прибічників евтаназії викладені в короткому діалозі на пів-хвилини.

Хоч би як сам Хаус противився вірі та існуванню Бога, але він людина розумна, по-перше, і має дуже гарне чуття істини, по-друге. Він розпізнає голос лукавого. І відмовляється здаватися.

Було б дуже добре, щоб цю серію показували як навчальний матеріал – усім, хто піддається вмовлянням сучасних «ангелів смерті в білих халатах»; тим, хто збирається пізнати «фінальний кайф» і покінчити з життям, прийнявши добрячу дозу наркоти. Палаючий будинок, звісно, символізує прижиттєве пекло Хауса. І він там гине – а водночас звідти вибирається, щоб жити уже зовсім інакше.

Світло від «зірки Хауса», точно як у космосі від зірок, ще певний час долинатиме до глядачів, особливо тих, хто на різних каналах дивиться цей серіал з відставанням у рік-два. Сам містер Лорі сьогодні розпочав концертний тур, який охопить пів-світу, включно з нашими «палестинами», куди не так часто ступає нога західних виконавців світового рівня. Він співатиме блюзи в Києві, Мінську, Москві, Пітері. Неймовірний прорив завдяки «Хаусу» дав йому змогу втілити свою давню-давню мрію – співати і грати блюзи. Журналісти (яких він, залишаючись людиною скромною, мірою своїх сил продовжує уникати) розпитують його про підсумкове враження від проекту House M.D. загалом. Х’ю Лорі відповідає: ми намагалися ставити непрості питання і шукати відповідей на них, і це, мабуть, найважливіше за всі вісім років роботи.

На одне з таких «непростих питань», як на мене, дала дуже точну відповідь фінальна серія.

_________________________________________________________


У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
CREDO — сайт і часопис для читачів, які хочуть жити свідомою вірою. Якщо Вам подобається те, що ми робимо, долучайтеся до збору коштів для праці редакції. Ми цінуємо кожен внесок!
Виберіть суму
грн/місяць
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: