Інтерв’ю

Лені Бімер: роль мирян – підхопити прапор, якщо він падає

08 Серпня 2012, 01:15 1378 Ірина Єрмак

Київська зустріч домініканців-мирян із представниками Європейської ради домініканців-мирян. Зліва направо: о.Давид Каммлер OP (Рим, Санта-Сабіна), с.Юлія Щербініна OPs (Київ), с.Лені Бімер OPs (Нідерланди), с.Ева Цудорова OPs (Словаччина). Фото автора.

Ця молода, усміхнена, активна жінка з чіткими поглядами і вмінням провадити дискусії – світська домініканка з Нідерландів. Я певна, що її вміння залагоджувати справи і розмовляти з дуже різними людьми береться з її життєвого досвіду: 20 років вона була вчителькою музики у школі. Потім у консерваторії. Тепер вона пенсіонерка і присвячує свій час майже виключно своїй парафії та своїй домініканській місії (звичайно, не забуває про сім’ю, маючи двох доньок і четверо онуків).

Із Лені Бімер (тут – фото с.Юлії Маргарити Карлової OPs) ми познайомилися з нагоди візиту до Києва членів Європейської Ради домініканців-мирян. Напередодні свята Отця Домініка було неможливо не розпитати, «а як там, по закордонах». Лені походить з Утрехта – як вона каже, «красиве місто з численними каналами, старше за Амстердам». Я мала цікавість до західного світу, гарного, акуратного, причесаного, благополучного – і сподівання на те, що ці люди мають таке само благополучне церковне життя. Вони ж мають усе, Маркс з Енгельсом зробили б висновок про існування ідеальної «надбудови» на такому «базисі»: прекрасні зарплати, соціальні служби, медичне страхування… Як би ото сформулювати правильне запитання.

– Лені, чому Ви стали світською домініканкою?

– Ми з однодумцями вирішили обрати саме цей шлях, оскільки у братів-проповідників і сестер-домініканок у нашій країні зараз просто немає покликань. Зовсім. А також з особистих причин: ми хочемо по-справжньому належати до Ордену, складаючи обітниці, урочисто пов’язуючи своє життя з Орденом Проповідників.
«Домініканське становище» Нідерландів таке, що на її території в Ордені сильно зменшується кількість братів і сестер – і зростає кількість мирян. Ми «підхопили цей прапор», підтримуємо домініканське життя у наших парафіях та всій країні. Майбутнє уже наявних домініканських проектів – у наших руках; навіть загалом майбутня присутність Ордену на наших землях сильно залежить від нас. Ми це усвідомлюємо.

А крім нас як домініканців-мирян, у країні досить багато людей, які нас підтримують, дружать, перебувають «на зв’язку». Це, наприклад, миряни з колишніх домініканських парафій. Оскільки отців меншає – парафії закриваються або переходять під опіку інших орденів, конгрегацій чи дієцезій. Або це люди, які симпатизують Орденові… але не хочуть складати обітниці. Не хочуть пов’язувати свої життя в певними вимогами та правилами, не хочуть брати на себе відповідальність. Вони залишаються у статусі друзів і помічників, просто поділяючи наші думки та ідеї.

– А з чого почалася Ваша зацікавленість домініканською духовністю?

– З домініканським життям я зустрілась у своїй парафії св.Домініка в Утрехті, й там само дізналася про Домініканську сім’ю. То був 1988 рік.

Згодом, зустрічаючи однодумців, ми надумали провести зустрічі всіх домініканців Нідерландів, розмовляли з прерізними людьми. З тодішніми домініканськими мирянами існувала певна проблема, бо вони були не такі, як зараз. Ті, з ким ми говорили, були ще тим, «старим», дореформеним Третім Орденом. Але, власне, «традиційні домініканці-миряни» припинили своє існування як частина орденської структури ще в 1970-ті роки. Дехто з тих стареньких «історичних терціаріїв» ще жив, але, власне, вже нічого нового не відбувалося, ніяких нових Братств не поставало. І тут Домініканська сім’я Нідерландів замислилася – а яку ж, власне, позицію миряни займають в Ордені??

Відбулося чимало дискусій – чи хочуть люди продовжувати той давній шлях; чи, може, вони потребують якихось нових способів та методів для свого служіння. Щоб розпитати про це інших і порадитися, ми втрьох – я, ще один мирянин і один священик-домініканець – поїхали у Відень на європейську зустріч домініканського лаїкату, яка відбулася 1999 року.

І ми вирішили, що почнемо з самого початку. Заснуємо нове Братство – виходячи з того, що мали на той момент, і тієї інформації, яку мали на той момент.

Ми почали з того, що запросили на організаційну зустріч усіх домініканських мирян. Не вірян парафії св.Домініка і не терціаріїв, а «домініканських мирян» у широкому розумінні – тобто всіх тих, хто входить до різних кіл домініканського душпастирства. Загалом беручи, це члени Домініканської сім’ї як такої. Приїхало 25 осіб. Ми пояснили, що і чому хочемо зробити, і запропонували тим, хто з нами погоджується, бути разом і заснувати Братство. Таким чином, із прибулих ми «отримали» 19 братів і сестер.

– Лені, перепрошую, але згідно з усіма орденськими документами Братство мирян не може існувати без асистента з боку Ордену. А Ви ж кажете, що отців-проповідників бракує…

– Нами опікувався не стільки священик-асистент, як поширено у вас, – справді, наші отці-домініканці нечисленні, і в них вистачає турбот з різними іншими справами та спільнотами… Нас «виростили» домініканські апостольські сестри, яких у Нідерландах досить багато. Загалом беручи, жіночих орденів і конгрегацій домініканської духовності у світі налічується близько 400. У нас є свої апостольські згромадження, на місцевому праві, не поширені у світі. Але нами вони заопікувалися. Написали для нас перший Директорій, «годували і поїли», потім надали нам змогу написати власний Директорій.

Братство наше невелике і охоплює всі Нідерланди; спілкування відбувається головно через сучасні засоби електронного зв’язку, а обов’язкових зустрічей – вісім на рік.

При складенні перших обітниць в Ордені наші брати й сестри отримують не медальйон чи хрестик, а спеціальний чорно-білий шарфик. Це не «уставна» річ, а суто наша місцева традиція. Я маю добрий контакт зі споглядальними домініканськими сестрами з французької Бретоні, й вони шиють для нас ці шарфики. Це водночас знак дружби і внутріорденська допомога.

– А які особисто Ваші функції та відповідальність як домініканки?

– Коли наше Братство виникло, я стала його першою настоятелькою, і була нею впродовж восьми років (два терміни). Загалом же відповідальність на мені серйозна, оскільки у нашій парафії немає постійного священика. Отож я як світська домініканка відповідаю за проведення Літургій. Я маю право, надане єпископом, уділяти Причастя – не тільки хворим, а й усім вірним на недільному богослужінні. Реальність виглядає так, що священик не щоразу приїздить у неділю, щоб відслужити Євхаристію; тоді ми збираємося на Євхаристійне служіння, під час якого читаємо Слово Боже, а такий ось, як я, уповноважений служитель, уділяє святе Причастя.

– Дякую за розмову і бажаю Голландії нових покликань до священства, зокрема і в нашому Ордені!

 

Автор дякує за допомогу в перекладі інтерв’ю с.Ользі Катерині Рожніковій OPs

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

св. Домінік

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity