З інтерв’ю о.Петра Балога ОР, віце-ректора Інституту св.Томи в Києві
– У контексті кампанії та широкої дискусії, що розгорнулася стосовно введення у навчальну програму в Росії основ релігійної культури – Ви особисто за чи проти викладання у школах православ’я, католицизму чи ісламу? Чи не краще залишити це на розгляд батьків, нехай дитина, подорослішавши, сама вибере, що вона хоче вивчати?
– Але це ж обговорюється тільки в Росії? Я вважаю, що світські школи мають самі регулювати – на рівні Міністерства освіти – що впроваджувати, а що ні. Навіть якщо не буде якихось релігійних предметів, то це їхня справа. Це не обов’язково лобіювати. А ось у приватних школах – будь ласка! Якщо це католицька школа, то зрозуміло, що виховний елемент там буде католицький, у православній – православний. Мені подобається американська модель. Повне відділення Церкви від держави: у світських школах релігійні символи заборонені, а в приватних – повна свобода щодо цього. А оскільки приватні школи зазвичай мають кращий рівень, то батьки дивляться, де дитина здобуде добру освіту. Чимало середніх державних шкіл в Америці мають погану репутацію. Там немає релігії, учні з неблагополучних районів, погана освіта, і дитина може, наприклад, легко отримати наркотики.
Тому правильний шлях – підносити рівень приватних навчальних закладів. По-перше, звичайно, засновувати їх… І, будь ласка, нехай там буде катехізис. Як на мене, це нормальний варіант.
Крім того, я зустрів кількох студентів, які раніше навчалися в католицьких школах в Іспанії. Вони стали атеїстами після цих шкіл! Отож я й замислився, чи потрібні всі ці зусилля – робити катехизацію масовою і релігію в школах, якщо потопаєш у цьому, захлинаєшся, воно починає тобі набридати, стає всепоглинальним і не дає взагалі нікуди розвернутися? Краще, щоб були певні точки, через які можна наблизитися, прийти. Це має приваблювати не насильно, а саме по собі. Як, наприклад, Інститут св.Томи: хто хоче – приходить.
– На Ваш погляд, чи достатній діалог Церкви (зокрема Католицької) з властями і державними структурами в Україні?
– Якщо говорити про Римо-Католицьку Церкву, то, як на мене, немає ні підтримки, ні переслідування. Добре це чи погано – питання навіть цікаве. Може, й добре, що не підтримують.
– Не заважають, так?
– Так. Головне, щоб усе було за Конституцією, щоб дотримувано прав, також і права на свободу віросповідання, на побудову культових споруд, проведення узгоджених масових заходів тощо. А діставати від держави якісь привілеї, подачки…
– Ну, наприклад, податкові пільги. Ви ж нічого не виробляєте, а Інститут напевно сплачує податки так само, як будь-яка інша організація.
– Все має бути згідно з законодавством. Неприбуткова організація – один принцип обкладення податками; прибуткова – інший. Головне, щоб не було так, що якусь церковну бізнес-організацію звільняють від податків, бо вона має покровителів у цьому місті. Зазвичай кожне покровительство, коли воно базоване на земних речах – звільненні від чогось, пожертвах за щось, – у подальшій перспективі, мені здається, закінчується погано. Католицька Церква за минулі століття це вже пройшла, тому старається дотримуватися нейтральної позиції, не входити у симбіоз із державою. Держава має свої цілі, Церква – свої, і вони різні. У деяких випадках, коли цілі збіжні, потрібно співпрацювати. Саме про це говорить соціальне вчення Церкви, і тому ми хочемо ввести цей напрям навчання в Інституті – щоби люди по його закінченні знали, як поводитися щодо держави, будучи християнином. Що означає бути християнином і громадянином.
Ольга Рибачук, Релігія в Україні
фінансово.
Щиро дякуємо!
