Інтерв’ю

«Або буду добрим священиком, або взагалі ним не буду»

08 Грудня 2012, 09:43 2537 Ірина Єрмак

Єпископ-номінант Яцек Пиль – про волю Божу, роль поштових марок у євангелізації, Біблію «дивною мовою» і… про новий церковний пісенник.

Як Ви сприйняли цю новину – номінацію на єпископа?

Я готувався до поїздки на місію до Росії, до П’ятигорська, і вже навіть вислав свої дані, щоб робити запрошення… А нунцій мене викликав і cказав, що Папа Бенедикт XVI призначив мене єпископом-помічником  Одесько-Сімферопольської дієцезії. Це був повний шок!

Я був дуже вражений, але звик виконувати волю Божу і не відмовляти Церкві. Бо якщо Церква каже, то така є воля Божа. По-польськи навіть так говориться: Niech się dzieje wola Nieba, z nią się zawsze zgadzać trzeba («нехай збувається воля Неба, з нею завжди згоджуватись треба». Александр Фредро. – Прим. авт.).

Крім того, це одна з рис нашого покликання, місіонерів облатів, – відповідати на пильні (urgentes) потреби Церкви. Тож для мене це призначення є знаком, що Ісус хоче цього, і на Його запрошення слід намагатися відповідати позитивно.

Щоразу, коли я приймав розпорядження Церкви як голос Бога, це завершувалося добре; тож сподіваюся, що й ця моя згода на рішення Церкви принесе їй добрі плоди.

А як формувалося Ваше покликання? З чого все почалося?

Моя тьотя, Хелена Броєк – черниця зі Згромадження Служок Непорочної Діви Марії, працювала в секретаріаті Люблінських єпископів. Бувало, ми з татом відвідували її там; мені було приблизно сім-вісім років. Вона тоді казала – може, жартома: «Вчися, вчися, то будеш єпископом!» Однак Бог покликав мене не до дієцезіальної семінарії, а до чернечої. І я ніколи не розраховував на те, що стану єпископом, навіть не був на студіях у Римі, як то багато інших, хто виїздить на навчання, захищає дисертації… Тим більше це призначення стало несподіванкою для мене!

Як формувалося моє покликання? Певно, ще з дитинства. Я любив гратися «у відправлення Служби», а мої брат і сестра були при цьому міністрантами. Як причастя я їм давав грудочки цукру… У школі, з 2 по 8 клас, я був міністрантом у парафіяльному храмі. Як настав час обирати фах –  не міг нічого вирішити. І одна сестра-монахиня сказала: а подумай, чи немає в тебе покликання? Я тоді розсміявся… Але коли обдумав усе і прийняв рішення – став найщасливішою людиною на світі! Цей момент я запам’ятав на все життя.

Як це сприйняли Ваші батьки?

Тато, почувши про моє рішення, сказав так: ми ціле життя про це молилися, тільки тобі не казали, щоб не нав’язувати. Але якщо маєш бути поганим священиком, то краще не йди до семінарії!

Я тоді сказав: ні – або буду хорошим священиком, або взагалі ним не буду. І так триває моє життя. Цього я навчився від батьків: відповідати за обіцяне. Тим більше коли обіцяєш Богові, у храмі. Найбільшими життєвими прикладами для мене залишаються мої рідні: батьки і бабця – францисканські терціарії, щоденна молитва Бревіарієм, п’ять «роз» Живого Розарію збиралися на молитви саме в нашому домі (дві чоловічі й три жіночі)… Спершу бабця була «командиром», тобто зелятором роз, потім мій батько. Він, до речі, досі співає на кожному похороні в парафії, тож люди його знають, і зараз усі вельми радуються, вітають його. Так, для батьків моє призначення – теж велика радість.

І як Ваше покликання розвивалося?

Це неймовірно, як Бог нас готує до виконання завдань! Моя підготовка до місій розпочалася… зі збирання поштових марок. Потім почалося листування з росіянами, щоб обмінюватися марками. Листи надходили з усього СРСР, аж по Камчатку й Сахалін. Шістдесят кореспондентів загалом, і Миколаїв, Сімферополь, і Мурафа… Доки одна росіянка з Солікамська не написала мені, що для неї Бог – це Брежнєв. Мене це зачепило, і я розпочав релігійні розмови. Висилав Святе Письмо…

Хоча спершу, як ішов до нижчої семінарії, я порвав усі зв’язки зі світом, всі адреси викинув. Але потім, уже у вищій семінарії, подумав: ні, навіщо? Це ж можна використати для євангелізації! А пам’ять я мав добру. Поновив адреси. Навіть одну сім’ю вдалося врятувати від розлучення: я пояснював, що цього не можна робити, бо родина, бо діти, бо… Отож, це листування мало сенс.

Яким чином Ви потрапили за східний кордон Польщі?

Навчаючись у семінарії в Польщі, я вирішив заснувати розарієву «розу» для молитов російською мовою, за навернення Росії. Чимало охочих записалося до цієї «рози», так що незабаром вона була «укомплектована» – 15 осіб. Серед них були: о.Вальдемар Мейка, о.Генрих Камінський, о.Андрій Рак, о.Андрій Мацьков… Все це – добре відомі сьогоднішній Україні імена. То був 1985 рік. Я тоді вчився в одному класі з о.Радославом Змітровичем, нині – єпископом-номінантом Кам’янець-Подільським Ми жили в одній кімнаті й навчалися за однією партою…

Вальдемар Мейка OMI, Яцек Пиль ОМІ, Генрих Камінський ОМІ – відомі в Україні імена…

А потім я несподівано отримав на довічні обіти друкарську машинку в подарунок. У ті часи друкарська машинка з російським шрифтом – то було щось нечуване! Це якби зараз хтось автомобіля подарував… Як таке сталося? Настоятель Місійної прокури о.Валентин Заплата замовив друкарські машинки для місіонерів у Камеруні. Перед відправкою щось його смикнуло перевірити, чи все добре. Аж тут – машинка з російськими літерами. Кому вона там потрібна в Камеруні? І діти її нема куди, все вже оплачено… А тут йому й кажуть: є в семінарії такий дивак, за Росію молиться. І тоді він мені її подарував на урочистість моїх довічних обітів.

Я насамперед писав листи, оті до росіян. А ще – різні молитви. Бо насправді був такий час, коли не було сьогоднішньої кількості та доступності молитовників…

Але це все «Росія» у сенсі СРСР. А Ви, однак, приїхали працювати в Україну, і мову знаєте не гірше від фахівців!

Зі мною разом навчався о. Казимир Любовицький, нині викладач у Вроцлаві, – він привіз із Рима літературу, видану Папською колегією «Руссікум». Серед різних книжок знайшовся також і примірник Біблії українською мовою. Я гадав тоді: що то за мова?? То була моя перша Біблія українською, яку я згодом міг узяти з собою і тут нею користуватися. Взяв із собою і ту друкарську машинку, на якій друкував собі проповіді й катехези.

Коли я працював соцієм у монастирі при Санктуарії Реліквій Святого Хреста, то вже почалися часи «перебудови», і з Радянського Союзу стали з’являтися щораз то численніші групи прочан. Прибували вони і до нас, і їх треба було зустрічати, займатися ними, готувати для них матеріали (в цьому мені тоді допомагав о.Андрій Мацьков). Ті люди йшли не лише на польські базари, вони йшли і до церков, і зараз я декого з них, буває, зустрічаю: з Вінниці, Мурафи, Шаргорода… На запрошення однієї з таких «туристок-прочанок» із Вінниці я й приїхав в Україну вперше. Вона була протестанткою, а як я приїхав, то ті п’ятидесятники показали мені дорогу до католицького храму – я ж бо й не знав, де він у Вінниці є. Вони співали пісні подяки на Месі, яку я, поляк, правив у Вінниці… російською мовою… дещо тим розстроївши церковних служок (сміється).

А в нинішній Україні Ви берете участь у випуску літургійного зошита «Оремус», підготували молитовник «Щоденно з Богом», Літургійну агенду, «Християнський пісенник», працюєте над новим виданням Літургійної агенди… А як Ви «встигаєте бути священиком»??

Я такий, що хочу все зробити від початку до кінця. Саме зараз ситуація дозріла, на мій погляд: щоб я міг або виїхати з України, або робити щось інше, бо попередні завдання виконано. Коли я передавав Делегатуру місіонерів облатів о.Радославу Змітровичу, залишалося кілька справ: недобудований храм і парафія без пастиря в Ніжині, та ще Тиврів. З Ніжином було складно, бо о.Радослав не міг мені дати нікого в поміч, а ми ченці й не можемо жити поодинці, ми маємо бути у спільноті. Тепер же архієпископ Київсько-Житомирський  Петро Мальчук призначив на цю парафію о.Юрія Бугаєнка, і я спокійний. Тиврів також у надійних руках.

Раніше була пустеля, яку просто треба було перетворювати на поле. Тепер деякий «засів» маємо, отже – проблеми і виклики змінилися. Як саме?

Звичайно, певні етапи в розвитку Церкви є. Спершу треба було більше будувати матеріальні храми, тепер же – потреба в «соборах наших душ». Цьому будуванню, євангелізації, служить насамперед слухання Слова Божого, проповідування його. Зараз уже потрібно дивитися «на якість, а не на кількість». І не можна опускати руки. Я цього теж навчився, цієї покори, працюючи на схід від Дніпра – Чернігівська, Полтавська область. Там треба мати велике терпіння і працювати з людьми індивідуально, мати для них час.

А ще треба остерігатися крайнощів. Церква завжди йде in medio – серединним, зваженим шляхом. У євангелізації не можна… впадати в саме лиш «алілуя» і занедбувати основоположні людські справи. Бо всі ці захоплення подібні до подружнього життя: на початку все гарно, радість, а коли настають сірі будні – то колишня вірність десь дівається, і всі занепадають духом. Життя таке, що будуть і ті, й ті моменти, і людей потрібно навчити того, що вони мають бути вірні Богові та Церкві також і в буднях. Що вони мають бути християнами не лише у храмі, а й на роботі, і відпочивати повинні також як християни. Я прихильник традиційних, випробуваних методів: Літургія Церкви (гарно підготовлена!), катехизація (поглиблена), причому катехизація дітей по вікових групах, а також окремо молоді та окремо дорослих.

Бачу також на сьогодні в Церкві потребу обміну досвідом. Те, що робиться на дієцезіальних рівнях, подекуди на всеукраїнському рівні. Наприклад, минулорічний молодіжний фестиваль «Подих життя» у Тиврові, де було 500 учасників з усієї України та з-за кордону (Німеччина, Польща, Росія, Білорусь). Молодь збагачувалася досвідом віри. Можна також зробити велику зустріч Тезе, щоби показувати людям: Католицька Церква в Україні – то не виключно «польська» Церква.

" У євангелізації не можна впадати в саме лиш «алілуя» і занедбувати основоположні людські справи. Бо всі ці захоплення подібні до подружнього життя: на початку все гарно, радість, а коли настають сірі будні – то колишня вірність десь дівається, і всі занепадають духом. Життя таке, що будуть і ті, й ті моменти, і людей потрібно навчити того, що вони мають бути вірні Богові та Церкві також і в буднях

 

Бачу також велику потребу уніфікації літургійних текстів. Тому, власне, я працював над молитовником «Щоденно з Богом», де знаходяться тексти основних молитов, які Літургійна комісія Конференції латинських єпископів України затвердила два роки тому. Бачу потребу спільного для українських парафій пісенника, щоб люди знали літургійні пісні і співали одну їх версію, бо в кожній парафії співають по-своєму. Заодно варто укласти додаток до літургійного пісенника – паралітургійні пісні. Ті, які насправді не пасують для виконання під час Євхаристії! Не кажу, що то «негарні» пісні, просто вони не для Святої Меси, а люди цього не знають, не розуміють.

Велика радість для мене, що в сучасній Католицькій Церкві України розвиваються католицькі медіа. Звичайно, тут ще багато праці, але принаймні є і телебачення, і радіо, і преса, і люди це цінують. Друковане слово є в кожній парафії – і це радує, бо як ми починали, то не було нічого. Я в новіціаті, 1981 року, знайшов у монастирській бібліотеці єдину російськомовну релігійну книжку – «Quo vadis», тобто «Камо грядеши» Генрика Сенкевича, видану ще дореформеною мовою, в ХІХ столітті. Я її власноруч переписував – сім товстих зошитів! Хотів вислати комусь із росіян – може, почитає та й навернеться до Бога… Між іншим, хочу сказати, що до кінця переписування книжки я вже нормально розумів, що то таке – російська мова. Можу цей метод порадити тому, хто хоче вивчати мови.

Це теж цікавий момент: Ви молилися «за Росію», як багато хто на Заході, не виокремлюючи Україну; працюєте тут і чудово вивчили українську мову, а тепер їдете до більш російськомовного Криму. Чи Ви будете там використовувати свої знання російської – чи, може, будуватимете українську Церкву?

Не українську, а Католицьку Церкву! (сміється) Найперший принцип для священика – Слово Боже має бути проповідуване зрозумілою людям мовою, рідною мовою. А люди є різні. Тому буде по-різному. В одеській катедрі є Меси російською, польською та українською мовами. У Полтаві – французькою, наприклад. Як того потребують вірні.

Що й чому зображено на Вашому єпископському гербі?

Я прийняв номінацію на єпископа як облат Непорочної Діви Марії, і хочу в тому самому дусі продовжувати своє служіння як єпископ помісної Церкви. Своїм девізом я прийняв слова, почерпнуті з напису на гербі Згромадження місіонерів облатів. «Pauperes evangelizantur», це немовби скорочена версія девізу облатів «Evangelizare pauperibus misit me» – «Проповідувати Добру Новину послав мене (Господь)». Моїм гаслом залишається «євангелізувати вбогих». Мені ці слова подобаються, бо «вбогий» – це той, хто прагне до Бога і  покладає надію в Богові, а коли кажемо «бідний», то це просто людина в матеріальних нестатках, яка далеко не завжди є вбогою… Тема, хто такі вбогі, це окрема конференція. А в гербі ще можна побачити Божу Матір, яка є покровителькою облатів. Уміщено в гербі облатський хрест і літери ОМІ (Oblatus Mariae Immaculatae) – «присвячений, пожертвуваний Діві Марії». Від цього слова – oblatus – походить наше «облатка»… Тож я і далі хочу працювати в дусі пожертвування Марії. Звичайно, деяких чернечих обов’язків я як єпископ уже не зможу виконувати… Але в душі я прагну залишитися облатом. Бо всім, що маю, я завдячую облатам. Коли мені кажуть: о, Ви стільки збудували! – я відповідаю: це не я, це спільнота. Бо, наприклад, у Гнівані мені вдалося зайнятися будівництвом завдяки тому, що о.Едвард Смалець ОМІ та о.Петро Бєлевич ОМІ взяли на себе душпастирство… Ми всього досягли разом, і тому я вважаю, що ця номінація на єпископа, як і номінація о.Радослава Змітровича, є радістю й нагородою для всієї облатської спільноти.

Ви з о.Радославом так раптово стали єпископами – аж цікаво: а що, у світі багато єпископів-облатів?

З польських тільки один, о. Євген Юречко ОМІ. Він служить у Йокадумі (Камерун). А загалом то облатів, я би сказав, не вивчають на єпископів… просто іноді так стається, що десь треба Церкву «виручити» (сміється).

І коли можна їхати на Ваші свячення? Ви запрошуєте?

Свячення відбудуться 5 січня 2013 року в Одесі, у кафедральному соборі. Звичайно, до молитви запрошую всіх!

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Яцек Пиль

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity