Зречення Бенедикта XVI, яке змусило цілий світ згадувати історію та звертатися до подій понад 600-річної давнини, породило також і спекуляції на тему того, що зречення понтифіка може виявитися не єдиним сюрпризом.
Колегія кардиналів має всі можливості повернути Католицьку Церкву у ще більш віддалене минуле, обравши Папу, не піднесеного до кардинальської гідності. Відомо, що приналежність до Колегії зовсім не є умовою для обрання. Папою може стати будь-який охрещений католик чоловічої статі. Непрямою вимогою, певно, можна визнати відповідність обраного нормам канонічного права для прийняття єпископського сану та відсутність у нього перешкод – наприклад, щоби він був не молодший за 35 років, неодружений, провів у пресвітерському сані принаймні п’ять років тощо.
Процедуру, якої необхідно дотримуватися в тому разі, коли обраний перебуватиме поза Ватиканом, визначає «Чин обрядів конклаву» (Ordo rituum Conclavis).
Якщо обраний перебуває поза межами міста Ватикана, кардинали-виборці обирають двох кардиналів, які асистуватимуть головуючому (в нашому разі це Джованні Баттіста Ре) аж до прибуття обраного та прийняття ним обрання. Потім головуючий і двоє його кардиналів-асистентів прикликають заступника держсекретаря (в цьому разі – архиєпископа Анджело Джованні Беччу), який, дотримуючись обережності, організує якнайшвидше прибуття обраного до Рима, повністю уникаючи контактів із засобами масової інформації, які могли би порушити таємницю конклаву.
Коли обраний прибуде до міста Ватикана, той самий заступник держсекретаря одразу ж повідомляє про його прибуття головуючому і в усій точності виконує його розпорядження. Головуючий, після наради з кардиналами-асистентами, скликає кардиналів-виборців і вводить обраного до Сикстинської капели, аби приступити до обряду прийняття вибору.
Викладені тут приписи щодо секретності неважко виконати, якщо обраний на Папу знаходиться у Римі або принаймні в Італії. Але як зберегти таємницю, якщо він мешкає в іншій країні, наприклад, у Південній Америці? Адже весь час, поки він добиратиметься до Ватикана, у Сикстинській капелі не відбуватиметься голосувань, та й ті бюлетені, які привели до позитивного наслідку виборів, згідно з нормами, можуть бути спалені тільки після того, як обраний прийме своє обрання. Відповідно, весь цей довгий час журналісти даремно очікуватимуть на появу диму з пічної труби над Сикстинською каплицею…
Востаннє Папа – не кардинал був обраний 1378 року під час конклаву, який відбувався за вельми напружених обставин. Тоді зібрані в Римі вельми немиролюбні натовпи напідпитку скандували знамените «Romano lo volemo, o al manco Italiano» («хочемо римлянина або принаймні італійця»). Папою тоді став архиєпископ Барі, Бартоломео Пріньяно. З його обранням настав період Великої західної схизми, який завершився аж через 40 років з відреченням Григорія ХІІ, про якого нам також нагадали недавні події…
Одначе, якщо говорити про обрання не-кардинала, який знаходиться на далекій відстані від Рима, то доведеться повернутися ще далі в історію – у 1271 рік. Тоді, по трьох роках вакантності Апостольського Престолу, внаслідок складних перемовин і компромісів було обрано архидиякона Льєжа – Теобальдо Вісконті. На момент обрання, 1 вересня 1271 року, він перебував у Палестині. Отримавши від кардиналів заклик негайно прибути у Вітербо, де відбувалися вибори, він вирушив у дорогу 19 листопада і прибув у Вітербо 12 лютого наступного року. Там він прийняв своє обрання, взявши ім’я Григорія Х. За один місяць і один день, 13 березня, Григорій Х вступив у Рим, де 19 березня прийняв священний сан, а 27 березня відбулася його папська коронація. Таким чином, від моменту обрання до коронації минуло майже сім місяців.
Втім, у ті часи не було літаків та інтернету…
За матеріалами: Presbyter.ru
фінансово.
Щиро дякуємо!
