Сьогодні вислуженому папі Бенедикту XVI виповнюється 86 років.
Внесок Йозефа Рацінгера у юриспруденцію оцінили ще до обрання його Папою: 10 листопада 1999 р. юридичний факультет Вільного університету Діви Марії Взятої на небеса (LUMSA) у Римі вшанував його титулом почесного доктора юриспруденції.
Чіткий стиль мислення Бенедикта XVI можна назвати універсальним. Він пронизує як його теологічні студії, так і багато суспільних розвідок, зокрема, у сфері юриспруденції, у якій він навряд чи відкрив щось радикально нове. Проте, ще будучи кардиналом Рацінгером, він зумів по-новому переосмислити поняття закону, держави, влади та права в контексті сьогодення. Мабуть, за це його і вдостоїли звання почесного доктора (honoris causa). У промові з цієї нагоди він говорив про кризу закону, яка виражається в тому, що сучасна юриспруденція відкидає навіть натяк на його метафізичну основу, тобто Бога, який сам дав своєму народу, Ізраїлю, закон – Десять заповідей. Відкидання цієї істини тягне за собою юридичний позитивізм, яким так рясніють сучасні підручники права. Державі ж у своїх рішеннях нічого не залишається, окрім як замість Божого закону спиратися на загальні уявлення про громадянські цінності та демократію, і довірити визначення того, що є істинним, а що – ні, абстрактній більшості, іменованій часто "народом" та "демократичним суспільством". Іншими словами, закон беззахисний перед примхами більшості, яка часто нездатна розпізнати, що насправді є суспільними цінностями. Як наслідок, сім’я поступово втрачає свою природну форму та змінює її на інші форми начебто сімейного співжиття, легалізуються аборти, людським життям маніпулюють через експерименти з ембріонами.
Також кардинал Йозеф Рацінгер висловлювався і про державу, її місце та значення у Божому устрої всесвіту. У книзі "Цінності в часи перемін", написаній ним 2005 року перед початком понтифікату, він закликає до правильного розуміння держави, вказуючи, що не слід робити з неї ідола, якому належить рішення про все, також і про істину, натомість треба поціновувати її як необхідний елемент для існування спільноти людей. Християнин має поважати авторитет держави та водночас усвідомлювати її обмеження Божим законом. Якщо ж держава примушує християнина діяти всупереч волі Бога та, наприклад, карає за сповідування християнства, то насправді вона не захищає, а руйнує закон. Християнин же, який страждає через переслідування за віру, – це мученик. Проте він не повстанець зі зброєю в руках, а той, чий спротив виявляється в готовності своїми стражданнями наслідувати Христа.
Теза про розділення держави та Церкви була твердим переконанням кардинала Рацінгера. Цього ж переконання він дотримувався і в дипломатії Святого Престолу вже як Папа. Адже держава не є джерелом правди про закон і мораль, яку вона неспроможна витворити ані з власної ідеології, ані з міркувань згаданої абстрактної більшості. Держава, аби служити миру та справедливості, потребує погляду ззовні, потребує пізнання міри правди і добра, якими не можна маніпулювати. Церква є для держави таким "зовнішнім мірилом" і ним має лишатися, дбаючи про те, щоб у ній самій сяяла та моральна правда, яку вона пропонує державі. Якби Церква злилася з державою, то зруйнувала б і її суть, і власну. Вчення про державу завжди спиралося на здоровий глузд, визнаючи його здатність бачити природний, тобто Божий закон. Сьогодні ж цей глузд немовби спить, а природний закон сприймається як суто католицьке вчення. Це означає кризу розуму як такого, що, по суті, є кризою і політики, і закону, і держави. Аби зцілити розум, треба знову взяти за мірило Декалог, а Церкві ревніше дбати про свій обов’язок – сприяти здоров’ю розуму і через релігійний вишкіл людини зберігати здатність її свідомості бачити й усвідомлювати істину.
Уже як Папа, Йозеф Рацінгер невтомно нагадує політикам, юристам, науковцям, простим вірним Католицької Церкви та всім людям доброї волі про цілісність і взаємозв’язок усього у світі, а найголовніше – вказує на його джерело: Бога. Чи буде колись почутий його голос?
Вікторія Семенова, "Католицький Вісник", №5/2013
фінансово.
Щиро дякуємо!
