Про повний бензобак як доказ того, що Він живий, – розмова з о.Міхалом Ольшевським, серцянином.
Отець Міхал Ольшевський SCJ – екзорцист, популярний у Польщі реколекціоніст, головний редактор євангелізаційного порталу Profeto.pl.
– Якийсь відчутний доказ того, що Ісус живий і надалі годує учнів рибами, турбується про їхню буденність, – існує?
– Ну, прошу. Рік тому, безпосередньо перед відпусткою, аби охопити всі душпастирські акції, я мусив позичити автомобіль. Для євангелізаційних цілей. Настоятелі трохи попереймалися, звідки ми нашкрябаємо грошенят на пальне. Але я подумав так: Ісусе, це Твоя справа. Ти потурбуйся!
Їхав я до Ольштина, коли раптом спалахнув датчик резерву пального. Кінець бензину! А я не маю ані гроша. Сказав: Ісусе, дій! Поклопочися! (сміється) – і тієї ж миті отримав повідомлення від знайомого, професійного спортсмена-велосипедиста. Він мені написав: «Міхале, я тобі переслав 3 тисячі злотих на євангелізаційну діяльність». Відповідаю йому: «Прекрасно, бо я позичив для євангелізаційної діяльності машину, і в ній саме закінчився бензин». А він мені на це: «То я тобі ще три дошлю». Отож я зробив одразу три перекази: тисячу вислав настоятелю з допискою «Для недовірків» (сміється), тисячу на футболки для євангелізації на узбережжі, тисячу для однієї бідної сім’ї, а решту на пальне. А за два місяці ми отримали від цієї ж людини новий автомобіль…
– Чому Ісус так часто ставить звільнення, зцілення когось у залежність від нашої молитви, від послуги священика-екзорциста? Чому Він не робить цього сам?
– Бо надзвичайно поважає нашу свободу, вільну волю.
– І тому Він іде розбурханими хвилями озера і, бачачи переляканих учнів, які ледь не помирають зі страху, «хоче пройти повз них»? Файна педагогіка…
– Ісус чекає на крик, на якийсь жест від людини. Він не нав’язується. Дуже тужить за нами, але шанує нашу вільну волю. Не влазить із чобітьми. Стоїть збоку, придивляється, як ми грузнемо в гріху, але не реагує, бо сам себе закував у кайдани – нашу вільну волю. Він не робить нічого, що б порушило нашу приватність, інтимність. Але щойно побачить бодай найменший жест запрошення з нашого боку, то біжить до нас!
– Отець Адам Шустак додає: «Він збентежений, здивований тим, що ми Його любимо, бо вже звик до того, що ніхто Його не любить».
– Щось у цьому є. Хоч я маю інакший досвід: я зустрів чимало людей, які захоплюються Воскреслим. У Римі я був близько біля сестер Місіонерок Любові. Бачив, як вони всотують Його слова, як живуть у Його присутності. Знаю безліч таких людей! Коли ми розпочали інтернет-реколекції, їх слухала жменька осіб. Сьогодні їх не злічити. Тисячі людей спрагло п’ють слово Боже. Вони клікають на наш лінк, бо шукають Його присутності!
– Знайомі клірики у пасхальний час пішли до черниць. Закричали з порогу: «Христос воскрес!» А сестри на це: «Знаємо, знаємо…» Вони підрізали нам крила, – так мені розповідали про цей випадок.
– Ми надто призвичаїлися до Ісуса. Нам видається, що ми там щось про Нього знаємо. Не дозволяємо Йому дивувати нас. Але Його неможливо замкнути ні в яких рамках! Ми не маємо жодних патентів на Нього. Жодних! Він приходить, як хоче. Як вітер. Чекає лиш на нашу згоду, на «зелене світло».
" Кажуть, що Європа втрачає віру. А я думаю, що вона в Бога вірить, ось тільки панічно Його боїться.
– Але частенько ми вимовляємо слова «нехай буде воля Твоя», немов згоду на якусь катавасію. «Я Тобі віддаюся», тобто тепер уже буде тільки гірше…
– І звідкіля я це знаю? (сміється) А це така дресировка злого духа. То він сичить: Бог зробить тобі боляче! Кажуть, що Європа втрачає віру. А я думаю, що вона в Бога вірить, ось тільки панічно Його боїться. Боїться, що Він прийде і забере усі ті досягнення цивілізації. Усі ці планшети, айподи, автомобілі. А Ісус приходить, щоби все зробити кращим. Репер, зустрівши Ісуса, буде кращим репером, швець – кращим шевцем, президент – президентом. Ми дозволили видресирувати себе і віримо, що Ісус обмежує горизонти.
– А чому Магдалина?.. Хіба учні, які йшли до Емауса, не зуміли розпізнати Воскреслого?
– Бо Він повністю вільний від схем. Учні не йшли до Емауса. Вони вшивалися з Єрусалима! Вони покинули все. Якось я почув вражаючі слова: «покинули священство». Вони вирішили повернутися додому. Втікали з проклятого міста, місця своєї поразки. Нічого дивного, що попервах вони не впізнали Ісуса.
– Чому Воскреслий сьогодні сильніше, ніж будь-коли, показує свою міць?
– Сильніше? Мабуть, ні. Він так завжди діє. Змінився хіба що наш підхід, наставлення. То в нас настав перелам. Тому, немов гриби після дощу, виростають нові спільноти, і щоразу більшає молитов про зцілення. Я проваджу такі молитви по дієцезіальних семінаріях, а ще кілька років тому про це й мови не було! То не Ісус змінився. То ми щоразу більше відкриваємо серця на благодать, яка виливається з Його серця.
– Де сьогодні можна зустріти Воскреслого?
– У Його Церкві.
– Я очікував від священика такої хрестоматійної відповіді. Якби Ви почитали новини в пресі, побачили Церкву в агонії, яка давиться скандалами, брудом, грішми…
– Я на кожному кроці бачу живу динамічну Церкву. Світ – шизофренічний. Він винаходить ліки, що продовжують життя, і водночас відбирає життя у найменших. Останній Адвент я провів у США. Проголошував там слово неподалік місця, де навіжений убив 26 осіб, серед них 20 дітей. На св.Месі я сказав: ви сумуєте. У вас національний траур. Але ж ви щодня повинні приспускати прапори! Якщо у багатьох штатах аж до дев’ятого місяця, за хвилину перед народженням, можна вбити дитину, то національний траур повинен тривати невпинно! Ось лицемірство світу цього. Деякі люди самі себе обманюють, тішачись, що своїми методами вони доб’ють Церкву. Дві тисячі років різні такі це вже пробують, і нічого…
– Сестра Гертруда, настоятелька черниць із Рибна, бачачи це медіальне побоїще, спокійно сказала: «Не переймаймося, це закінчиться добре».
– Ну бо це закінчиться добре. Я не маю сумнівів. Церква вибухне потужною міццю Євангелія. Вона вже вся тремтить, близька до вибуху (сміється). То Церква Ісуса Воскреслого! Ісус не мусить воскресати вдруге. Це вже здійснилося! Життя перемогло. А ми у це життя занурені по вуха.
Церкву шарпають завихрення, слабкості, сумніви, але вона завжди зберігає «рівновагу воскресіння». Бенедикт XVI писав, що Ісус ішов на свої Страсті з розташованої нижче рівня моря Галилеї до Єрусалима. Він піднімався. З депресії до слави. Ось шлях Церкви, яка йде за Ісусом. Із видолку, з низин – до слави.
– Я був на концерті Swans, і як після нього два дні мав у вухах тільки писк і шум, то раптом зловив себе на думці, що в мені ж немає ніякої віри! Коли у Вас був такий досвід?
– Щодня. Вчора я служив св.Месу з молитвою про зцілення для парафіян у Стопниці. Я дивився на ці прості, переорані стражданнями обличчя людей, пов’язаних із землею, з нивою, і бачив у їхніх очах таку віру, що благав: «Господи, дай мені таку віру, яку вони мають!»
– І це каже реколекціоніст, екзорцист?
– Я їхав на шлюб до свого приятеля, репера Аркадія. Зателефонувала знайома: «Отче, приїдьте помоліться, щоб Господь мене зцілив». В неї було вщент розбите коліно. Я кажу: «Це неможливо. Ти не ходиш, ми тобі зберемо на операцію». А вона: «Ні! Я вірю, що Бог мене зцілить. Прошу, приїдьте». Я став викручуватися, екати і мекати: ну слухай, я багато чого бачив, а твій випадок серйозний, суглоб знищений, перепрошую, але я не вірю. Однак зрештою поїхав. Заходжу, та знайома лежить у ліжку. Коліно товсте, як стегно. Повністю синє. Підшкірний крововилив. Каже до мене: «Помоліться, будь ласка». І що я мав робити? Поклав на це коліно столу і почав молитися, хоча й відчував, що геть не маю віри у будь-яке Боже втручання. Пустка! Знайома каже: «Вірю, що Бог мене з цього витягне». Коліно почало тремтіти. Нерви, подумав я. І раптом ота пухлина втікає з-під моєї руки, тане під столою. І я чую в серці: «Скажи їй – в ім’я Ісуса з Назарета встань і ходи!» Та ніколи!!! Зрештою я зважився. Вимовив ці слова тільки тому, що все це відбувалося в кімнаті, а не у храмі, повному людей. Зняв столу. Не було жодного крововиливу. Я промовляю: «В ім’я Ісуса Христа…», а знайома – тієї миті й сама вражена – кричить: «Отче, ви що, здуріли?» Наступного дня вона відмінила операцію й пішла з дітьми на Турбач.
" Найбільшим досягненням диявола є не те, що люди в нього не вірять (якось підсвідомо вони це знають, однак), а те, що він відбив у нас охоту до таїнств. А вони ж є стовідсотковою присутністю Воскреслого!
– Ми живемо в Році Віри. У Вас немає враження, що ми зробили з нього принагідний академічний захід?
– Цей час насправді є Божим винаходом! Я упевнився в цьому, коли під час екзорцизму вимовив слова: «Господи, я прикликаю над одержимою людиною всі духовні плоди Року Віри». Демони розлютилися, стали проклинати Святішого Отця, проклинати Рік Віри. Тремтіли зі страху. Я зрозумів, що час, у який ми живемо, є якоюсь могутньою подією в космосі. Папа Франциск – я так думаю – є одним із велетенських плодів Року Віри. Ісус живе у Церкві. Найбільшим досягненням диявола є не те, що люди в нього не вірять (якось підсвідомо вони це знають, однак), а те, що він відбив у нас охоту до таїнств. А вони ж є стовідсотковою присутністю Воскреслого! Злий переконує: це обманка. Я вже чую дискусії про те, щоби зрештою допустити загальну сповідь… Ні! Ісус діє у таїнствах! Якби не сповідь, то під час екзорцизму злі духи кричали б тобі в лице твої гріхи… Я помітив, що коли раніше йду до сповіді, то всі пробачені у конфесіоналі, замкнені розрішенням гріхи для демонів недоступні, закриті! Вони їх не бачать! Часто перед екзорцизмом я сповідаюся навіть із дрібниць, дурничок, слабкостей, бо знаю, що тоді злі духи не зможуть їх побачити. Ось міць Божого діяння! Ісус живе у таїнствах Церкви. Ось чому демон так ненавидить цю реальність.
До кінця життя пам’ятатиму сцену. Єпископ Дембовський екзорцизмував якусь дівчину. Розлючений, розшалілий демон раптово заспокоївся, а дівчина вклонилася єпископові. До землі. «Що сталося?» – спитав єпископ. А демон: «Назарянин велів мені схилитися перед владою Церкви…» Вони прекрасно знають, що все те, що ми з дитинства чуємо на катехезах, є істиною. В Церкві існує повнота Об’явлення! Це – Церква Воскреслого!
Мартін Якімович, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
