Раптом так багато священиків стали непокоїтися про Папу: про його помешкання, охорону, знаки влади тощо. Мене справді дивують висловлювання священиків, і навіть ієрархів, які підказують новому Папі, де і як він повинен мешкати, як має одягатися, як вітати вірних, які знаки влади носити, яких не носити, і т.д.
Несподівано й ми, польські католики, набралися відваги підказувати Папі, що він мав би робити й як би мав поводитися, – що було неймовірним за часів Папи Войтили. Багато хто непокоїться, що у Ватикані не так, як досі: не все впорядковане, ієрархізоване… Їх огортає дивний неспокій, щойно подумають, що апостольський палац стоїть порожній. Десятки разів я чув за час свого кількатижневого перебування в Римі, а тепер і в Польщі, з вуст духовенства, що Папа Франциск, загалом беручи, щось нове вносить, але при цьому поводиться як дивак.
Багато моментів зі щоденного функціонування Святішого Отця – відмінні. Ми не знаємо, як це оцінити, класифікувати: нам просто-напросто забракло рубрик, шухлядок, зразків із минулого. Бо як, скажімо, оцінити факт, що після свого обрання новий Папа, повертаючись із базиліки Санта Марія Маджоре, де молився перед іконою Salus Populi Romani, зупиняється у готелі для священиків Каса дель клеро, аби особисто заплатити за своє перебування і забрати речі, які він залишив, перебираючись на кілька днів до ватиканського готелю Дому св.Марти на час конклаву. Хіба цього, справді, не міг виконати якийсь службовець, яких, зрештою, не бракує у Ватикані? А у св.Марти йому так сподобалося, що він захотів уже як Папа зостатися там надовше. Вочевидь для постійних мешканців готелю це клопіт, та ще й який. Аудієнція у Папи? Ну, так, в принципі, – але щоби постійно мешкати в одному домі з Папою??? В перебуванні у Домі св.Марти Францискові – як він сам це сказав – ідеться не про більшу вбогість, а про мешкання у спільноті.
Від першого дня понтифікату кружляють – не тільки Римом, а всіма церковними куріями – плітки про папське вбрання, колір черевиків, випадкові готельні зустрічі, жести, слова. Папа Франциск шокував мешканців ватиканського готелю, коли за два дні після свого обрання зійшов у час сніданку до готельної їдальні і «сам собі щось шукав поїсти». Але як колись, на початку понтифікату Йоана Павла ІІ, звинувачувано Папу Войтилу, що він грає свою роль (бо ж то був актор), так сьогодні – з інших приводів – у цьому самому звинувачують і Папу Франциска. Ми бачимо, як на наших очах розвивається екуменізм, не тільки завдяки теологічному діалогові, але й завдяки позиції нового Папи, повного відкритості, сердечності й смирення. Патріарх Константинополя Варфоломей І, пройнявшись позицією Папи, одразу після свого виїзду з Рима сказав, що з’єднання обох Церков, Сходу і Заходу, є можливим, хоча – як зазначив – це, певно, не буде за його життя.
Багато кого з духовенства дивує, що Папа, немов звичайний настоятель, щодня виголошує коротку проповідь до вірних, для яких служить Євхаристію. Вони запитують себе, чи це є офіційним ученням Папи, чи неофіційним; чи ці короткі спонтанні висловлювання увійдуть до офіційного органу Апостольського Престолу, Acta Apostolicae Sedis, чи не увійдуть. Влізливі журналісти підглянули, що на перших аудієнціях по середах деякі єпископи, підходячи до Папи, затуляли свої золоті хрести, аби ті занадто не кидались у вічі. Повідомлень та пліток, що викликають подив, про нового Папу так багато, аж за неповний місяць після обрання одне з видавництв уже опублікувало «Квіточки Папи Франциска», що може бути рекордом творення міфу для медіального вжитку. То не «квіточки», – то спосіб життя звичайного християнина, який був пастирем у Буенос-Айресі, а тепер служить Римській дієцезії та всій Церкві.
Попри всю свою сердечність, доброзичливість і любов до кожної людини Папа говорить – особливо у тих ранкових проповідях – речі важкі, дуже важкі. Ось приклад. Коментуючи Євангеліє про Доброго Пастиря, він сказав нам, духовенству, що кар’єристи у Церкві – то злодії і розбійники, які крадуть славу Ісуса; така релігійність нагадує торговий обмін; вона подібна до «релігії з магазину: я дам тобі славу, а ти даси її мені». Настоятельок жіночих чернечих згромаджень він просив бути справжніми матерями, а не старими дівами. Отців-домініканців, сповідників у Санта Марія Маджоре, заохотив: «Будьте милосердні, бо люди цього потребують».
Аби зрозуміти стиль служіння Франциска, треба перестати порівнювати його з його попередниками. Як кожна людина, так і кожний Папа має свою благодать, свою харизму, досвід, історію життя, характер. Папа Франциск служить у Ватикані всією своєю особою, так само як робив це раніше в Аргентині: безпосередньо, просто, смиренно, з любов’ю, пам’ятаючи насамперед про людей з узбіччя суспільства, відкинених. Для виконання пастирської функції він завжди мав багатьох співпрацівників, але особисті справи залагоджував сам, як це робить людина вбога, яка не має засобів, аби платити за буття обслуговуваною.
Вірні миряни у захваті від нового Папи. У Римі говориться про феномен Франциска: аудієнції по середах і недільний «Ангел Господній» збирають у кілька разів більше людей, ніж зазвичай. Щонайменше не сповнюються побоювання, що відмова від зовнішніх ознак влади та величі Наступника св.Петра похитне папський авторитет. З Папою Франциском маємо певний клопіт ми, духовенство. Його щоденне буття та пастирське служіння стають для нас занадто вимогливим дзеркалом, оскільки геть змушують нас приглянутися до себе: як ми живемо, довкола чого обертається наша щоденність, як ми служимо вірним, як ставимося до вбогих у парафії, в дієцезії. То лише приклади питань, що насуваються у контексті стилю життя нового Папи. Це дуже особисті, інтимні питання.
Папа Франциск не повчає нас і не вділяє порад, як ми йому, щодо того, як ми маємо мешкати, як одягатися, чим їздити, скільки часу присвятити вірним, скільки мати на рахунку, як допомагати вбогим тощо. Він тільки каже, що ми маємо бути повністю віддані Христові й людям. Стиль життя і служіння має зродитися з особистого діалогу з Ісусом, а не з чужих підказок. Ми, духовні, виконуючи «владу Церкви», не повинні – більше того, повинні НЕ використовувати її для власної слави, вигоди і приємності, як це чинять великі світу цього, – здається, каже нам Франциск своїм стилем життя. Папа тільки повторює Ісусові слова: ви знаєте, що ті, які визнані володарями народів, дають їм відчути свою владу. А між вами нехай не буде так. Але якби хтось поміж вас хотів стати великим, нехай буде слугою вашим. А хто би хотів стати першим поміж вами, нехай буде невільником усіх (пор. Мк 10, 42–44).
Неповнолітнім в’язням у Казаль дель Мармо він сказав 28 березня: «Як священик і єпископ, я маю бути до ваших послуг. Це ж бо обов’язок, який випливає з мого серця: я люблю його. Я люблю це і чиню охоче, бо так мене навчив Господь. Але також і ви допоможіть нам: завжди нам допомагайте – один іншому». Це ж саме свідчення, яке Папа Франциск дав загубленій молоді, він дає і кожному з нас. Замість того, щоби виламуватися, вділяючи порад новому Папі, а тим більше замість критикувати його, спитаймо себе: чи не належало би радше спростити свої життя і служіння, аби вони були точнішим відображенням Євангелія і ближчі до простих людей, зокрема до вбогих?
Юзеф Августин SJ, deon.pl
При використанні перекладів CREDO посиланя на CREDO обов'язкове
фінансово.
Щиро дякуємо!
