Моя перша сповідь запам’яталася мені словами о.Міхала Бранкевича: «Твій наречений – це Божий дар, щоб навчилася пробачати тим, хто був до нього». Я його так і називаю: Мій подарунок. Кращого Бог дати мені не міг.
Життя мене ніколи не жаліло. І я старалася не жаліти себе. Як кожна дівчинка, я мріяла про кохання, сімейне щастя і білу сукню. Просила дати мені чоловіка гарного, розумного і віруючого. У старому блокноті досі і залишився такий запис кривуватим дитячим почерком. Тепер я розумію, чому потрібно було пройти стільки болю, сліз і знущань. Якби я отримала свій Подарунок одразу – не оцінила б, не зрозуміла б свого щастя.
Щойно я вирішила відвернутися від Бога – Він дав мені того, який взяв за руку і повернув до Церкви, пройшов зі мною шлях до Першого Причастя. Він був протестантом, а став католиком заради мене, бо негоже подружжю ходити до різних храмів.
Але і на сонці бувають плями. Тепер між нами стоїть його протестантська сім’я. А переді мною вибір, важкий і кривавий.
В Україні дуже багато шлюбів є міжконфесійними. І багато таких сімей розпадається саме тому що родичі з обох боків руйнують розуміння між подружжям. Батьки ставлять певні умови, принципи і примушують дітей руйнувати своє життя через чиєсь бажання. А чи хтось задумувався, що пару формує Бог? І саме Він дає нам любов?
" Він був протестантом, а став католиком заради мене, бо негоже подружжю ходити до різних храмів
Часто людина бере на свої плечі занадто важку ношу і занадто багато обов’язків, які не може нести. Ми вважаємо, що маємо право вирішувати чиюсь долю, дозволяти дітям одружуватися, немовлятам – народжуватися, старим – помирати. Бог залишається десь на горизонтом, ніби його немає. Ну а що, в костьолі цього тижня були, то можна вже і побутові справи вирішувати.
В Євангелії від Матея читаємо: «Того часу підійшли до Ісуса фарисеї і, випробовуючи Його, запитали: «Чи годиться чоловікові розлучатися зі своєю дружиною з будь-якої причини?» А Він у відповідь сказав: «Хіба не читали ви, що Творець на початку створив їх чоловіком і жінкою і сказав: “Тому залишить чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і обоє будуть одним тілом. То вже буде не два, а одне тіло”? Отже, що Бог поєднав, людина хай не розлучає». Пропоную цей уривок роздрукувати і роздати всім свекрам і свекрухам, тестям і тещам, мама і татам. Можливо, тоді б у нашій країні зменшилася кількість розлучень. Людина аж занадто часто хоче бути Богом і вирішувати долю інших.
Шлях до весілля та сімейного життя проходить крізь терни, не завжди все так солодко, як того хотілося б. Пам’ятаймо, що любити – це ще й віддати життя, як це зробив Ісус Христос, наш Господь. Більшого прикладу любові немає в світі. Я не готова переступити через Божу любов і йти далі життям, знаючи, що дорога мені людина буде страждати. Заради чиєїсь примхи зрадити своїй половині, а відтак і Господу…
Можливо, хтось ще має таке питання зараз. Згадайте кожен день вашого спільного життя, подякуйте Господу за таке щастя і подумайте, що буде краще для вашої половинки. Не для вас, а для неї. Пройти все життя разом, рука в руці, попри все, – це набагато краще, ніж дивитися в очі Ісусу в кінці свого життя, знаючи свою провину. Господу залиште Його. Повірте, Він справиться.
фінансово.
Щиро дякуємо!
