Суботнього непогожого дня, 14 вересня, фастівська парафія Воздвиження Святого Хреста відзначала свої чергові свята. І негода нікому не зіпсувала настрою.
Дуже хочеться показати все, що бачив на власні очі; шкода лише, що це далеко не завжди можна. Чи буде цікаво? Ой, не знаю… наслухалися і начиталися. Не знаю, кому як, але я щоразу, буваючи на відпустах з нагоди свята Воздвиження, слухаю проповіді, намагаючись ще бодай якусь краплинку пізнання хреста усвідомити, розчути, вкласти у серце (бо щодо пам’яті, то це гарантія, що надовго не затримається; але ж суть християнства все ж таки не в тому, що нам вдалося чи не вдалося запам’ятати, а що душа засвоїла).
Отже, цього року настоятель фастівської парафії о. Ян Пьонтковський ОР запросив на святкування всіх. Я не перебільшую. На вулиці, навіть не на дошці парафіяльних оголошень, яку не всі перехожі побачать, а за храмовою огорожею стояла чималенька бігбордина з написом: буде свято, запрошуємо всіх, підпис — настоятель. Врахуйте, що у Фастові римо-католики сусідують із найголовнішою святинею наших часів: міським базаром. Так що могло би прийти і все місто.
Цьогорічне храмове свято було пов’язане зі ще однією внутрішньою урочистістю: при вході всередину з’явилася нова пам’ятна таблиця. Цього року фастівський храм споминає сторіччя з дня народження ксьондза Станіслава Шептицького, який цей костел будував. А ще — десятиріччя після смерті святої пам’яті о. Зигмунта Козара ОР, який цей храм відновлював. Так, минуло вже десятиліття…
Фото о. Михайла Романіва ОР
Попри дощ, який безроздільно панує над Україною цими днями, храм був повнісінький. «У перших рядах» хотілось би згадати, звісно, сестер-домініканок, які завжди чимало стараються при підготовці кожного святкування, та світських домініканців, чия спільнота (також заснована о. Зигмунтом на початку 1990‑х) діє як невід’ємна частина парафії. А ще сьогодні хочеться згадати добрим словом як парафіяльний хор, що співав на рівні «великих столиць», так і тих, хто не забув видрукувати пісні для люду Божого, і розкласти видруки в цілком достатній кількості по всіх лавках.
с. Тетяна Станіслава Комаровська Ops, настоятелька фастівської домініканської спільноти мирян
Перш ніж розпочалася урочиста Євхаристія, запрошений на святкування Апостольський нунцій в Україні Томас Едвард Галліксон освятив образ св. Яцека (Гіацинта) Одровонжа — історичної особистості, першого польського домініканця, який першим приніс домініканську проповідь і на Київську землю.
Також нунцій освятив згадану пам’ятну таблицю. Нехай буде на добру молитовну згадку людям. Уже немає тих, хто особисто знав кс. Шептицького, але пам’ять про о. Зигмунта ще довго буде не просто живою, а ніжною і щемливою… Я вам скажу, хто був о. Зигмунт. Людина, яка ніколи не лаялася, навіть у тих ситуаціях, коли неможливо не розсердитися. Людина, яка першим порухом душі завжди мала — чим допомогти ближньому. При цьому він не зважав, чи цей ближній католик і чи він узагалі охрещений.
Сьогодні парафію очолює схожий на нього о. Ян, у якого теж добра усмішка…
Втім, ми ж про святкування. На початку, як годиться, представники парафії привітали Апостольського нунція. Зазначу, що нунцій служив Месу українською мовою (і проповідь була українською), натомість парафія привітала його англійським зверненням. А що. А ми теж можемо. Цілком.
Нунцій усміхався. Думаю, що й будівничому цього храму, і його відновнику ця сцена справила приємність. А ще думаю — певно, добре, що померлі стають невидимі для нас. Бо вони б напевно сильно ніяковіли, вислуховуючи вдячні згадки і подяки…
А ще б вони раділи цьому святу, і священикам, які з’їхалися з різних міст, і сусідові – греко-католицькому священику. Колись латинський храм був домом молитви і для цих вірних, поки свого не мали, і традиція запрошувати настоятеля на свята, започаткована о. Зигмунтом, продовжується, хоч настоятелі змінюються. Слово подяки сказав о. Ян. Дуже просто й без жодного офіціозу.
Настоятель згадав шановних гостей коротко, не затягуючи літанію всіх, кому належить кланятися. А хто був? Пані мер була, представники консульства Республіки Польща, преса. Кожен прийшов зі своїми інтенціями та зі своїми подарунками. Головний редактор квартальника поляків в Україні «Krynica» п. Дорота Яворська на деякий час стала «сама для себе журналістом», знімаючи подію. До Фастова вона приїхала з чоловіком, привізши трохи того, що зветься гуманітарною допомогою, для вихованців Дому св. Мартина де Поррес, який провадять фастівські домініканці.
Євангеліє дня відспівав диякон Андрій Дацюк. Історія його життя і покликання також певною мірою пов’язана з домініканцями. Співане Євангеліє більше характерне для східної традиції, ніж для західної, і не знаю, як кому, а мені не раз заважає розспівування тих слів, над якими треба добре думати, а не відволікатися так чи інакше. Але у тому, як Добра Новина була проголошена цього разу, втілилося все найкраще, що закладене у саму ідею співати Слово Боже: правильне виконання і належні акценти, яким мелодія тільки допомагала.
На початку розповіді я говорила про науку щодо хреста. Так ось, у проповіді нунція було наголошено на тому, як обіймати хрест у своєму житті (своїм життям, можна сказати). А ще Його Преосвященство звернув увагу, що храми чи парафії не виникають, сказати б, без підґрунтя. Спершу завжди ставлять хрест. Тому кожний храм і кожна парафія — вони постають немовби «у тіні хреста». Кожного християнина будує Христос, і будує через хрест.
Потім діти, молодь і родина принесли до вівтаря кожен свої дари: світло, дари землі та хліб і вино.
І Апостольський нунцій в Україні приступив до вівтаря, приносити Найвищу Жертву Єдиному Богові. Цього дня особливо виразно пам’яталося, що Євхаристійна Жертва — то не тільки «спомин», і не тільки жива участь присутніх у все тій же Останній Вечері Христа з Його учнями. У день свята Воздвиження виразно відчувається нерозривність обох аспектів Євхаристії: те, що вона є урочистою учтою, радістю зібраних, і те, що вона водночас є тією самою Хресною Жертвою, Розп’яттям. Ми, хто приходить на св. Месу, незбагненним чином завжди стаємо присутні у Горниці, де Він з друзями співав гімни і псалми за юдейською традицією, святкуючи Пасху — звільнення з неволі; і водночас ми так само незбагненно опиняємось у тіні Хреста, коли у Піднесенні дарів звершується наше відкуплення. Чи ти був на Голгофі?… Так, як мінімум щонеділі я там.
Під кінець Служби Божої п. мер Фастова, Галина Поліщук, зачитала вітальну адресу, а потім вручила її настоятелю.
Потім слово узяв о. Михайло Романів OP, який того дня був «папським церемоніймейстером». Ну, нехай не папським. Але все одно: керувати перебігом урочистості потрібно вміти, щоб усе йшло добре, і читці не заплуталися в текстах від хвилювання, і так далі. Зокрема, о. Михайло сказав, що у парафіяльному кіоску можна придбати книжки про історію храму, парафії та міста Фастова. Альбом «100 років надії» був підготовлений ще до минулого ювілею храму (2011 року), натомість до цьогорічної урочистості видали книжку «Католицька Церква в історії Фастова». Це видрук матеріалів, виголошених на науковій конференції 2011 року.
Фастівські отці взагалі дуже хороші «хазяї» у парафії, у них завжди чимало ідей, і, дякувати Богові, не бракує сил для їх втілення. Наприклад, стараннями о. Яна було не тільки організовано публікацію нової книжки, а й видрук спеціальних ювілейних конвертів з портретами о. Шептицького і о. Козара. Таку ідею подав син тутешньої парафіянки, Олени Слободяник, і її втілили. Подарунки гостям свята вручали у гарних цупких паперових пакетах із малюнком фастівського храму. А до минулого ювілею, пам’ятаю, було замовлено навіть партію світильників із зображенням костелу. Про листівки, футболки та інше вже й не згадую…
Час урочистої Служби добіг кінця. Крізь прочинені навстіж двері храму було видно, що діється надворі. А там хвилями ходив дощ. Отож заплановану процесію було вирішено провести всередині. Нунцій узяв Святі Дари з вівтаря, і під спів хору та присутніх вирушив у бічну наву — повз великі стенди, присвячені історії парафії, повз іменний стенд о. Зигмунта, повз новоосвячену таблицю…Щось у цьому було глибоко символічне. Певна частина вірних, втілюючи ідею процесії як ходи слідом за Христом, вирушила за нунцієм і священиками. Ну і що, що всередині храму. Ми все одно йдемо за Христом, у тіні Його хреста. Хоча й інша символіка у цій короткій процесії прочитувалася без труднощів: Христос, як Добрий Пастир, обійшов своє стадо, охороняючи його від усіляких вовків. «Допомога моя від Господа, що створив небо і землю. Не дасть твоїй нозі спіткнутись, той, хто тебе пильнує, не буде дрімати. О ні! Не спить і не дрімає той, що Ізраїля пильнує. Господь стереже тебе…» (Пс 121).
Може, не просто так саме з цього псалму взято слова для початку єпископського благословення.
«Господь береже тебе, Він є тінню над тобою» — вочевидь, сьогодні хочеться сказати: тінь Його Хреста осіняє нас.
Багато хороших фото – в альбомі Надійки Лисенко
© Copyright «CREDO» 2013. Повне або часткове використання матерiалiв тільки за наявності гіперпосилання на на www.credo-ua.org. Передрук у друкованих ЗМІ або будь-яке інше комерційне використання матеріалів «CREDO» можливе лише з письмового дозволу редакції.
фінансово.
Щиро дякуємо!
