Співачка, народна артистка України, лауреат Державної премії імені Т.Шевченка, Герой України Ніна Матвієнко розповіла про своє ставлення до життя, родини, віри.
Пані Ніно, який зміст вкладаєте ви у такі поняття, як любов, життя, родина?
Думаю, що це дуже вагомі та відповідальні слова. І вони не просто кинуті в повітря, щоб струсонути його. Їх потрібно обов’язково переживати, переосмислювати. Мені здається, що краса, закладена у них первісно, повсякчас поруч кожного з нас. Лишень треба це бачити, відчувати.
А ще ці три слова уособлюються, як на мене, в наших дітях. Тут і постає одвічна проблема: як зберегти їхнє життя? Одначе, в першу чергу, потрібно зберегти життя жінці, повсякчас плекати її моральні устої. Адже від цього буде залежати життя дитяти, яке вона могла б народити. Отже: берегти її здоров’я, створити для неї усі необхідні умови. А ми живемо якось дуже роз’єднано: держава сама по собі, жінка сама по собі. Як на мою думку, це, свого роду, непролазна темна пуща.
Сьогодні перед жінкою-матір’ю постало жахливе питання: чи варто взагалі мати дітей. І це найстрашніше, адже такого в природі ніколи не могло бути. Зустрічаєш нині жінок, а вони здивовано знизують плечима: «Що ви таке говорите, кому вони потрібні – ті діти?..» Кажуть, що не мають за що годувати. Самим на взуття не вистачає. Це страшні речі. Це настільки не жіночі, не природні розмірковування, що їх неможливо сприймати. Було б дуже добре, щоб ці проблеми знайшли відображення на телебаченні, радіо, щоб вийшли брошури. Щоби дівчата читали, щоб матір могла щось сказати дитині.
Знаю, що з Вами трапився незвичайний випадок, який залишив помітний слід у вашому серці, що має безпосереднє відношення до предмету нашої розмови.
Це, звичайно, не є радісна розповідь. Вважаю, що я, п’ята дитина в сім’ї, лише завдяки Божому заступництву залишилася живою. Знаю про це зі слів матері. В родині зростало четверо дітей, а час – післявоєнний, важкий. Іноді їсти не було що. А тут я тихенько «постукала», заявляючи про своє майбутнє народження. Мама вирішила позбутися цієї дитинки. Вона пішки вирушила на операцію. Батько ж про це ні сном, ні духом. Лише випадково довідався від старших діток, котрі проговорилися, що мама подалася в Бариші. А для кожного мешканця нашої місцевості це село уособлювалося із страшним знаком – абортом.
Татусь, не довго роздумуючи, стрімголов кинувся за дружиною. І вже біля самісінької лікарні наздогнав її. Зіскочив з воза, вчепився в неї та й потяг додому. Тепер я часто думаю: «Господи, як вдячна тобі, що живу, що можу співати для людей, спілкуватися з ними».
Пані Ніно, зауважив, що ви часто звертаєтеся до Всевишнього. Ким Він є для вас?
Для мене Бог – це те глибинне, чого не можу висловити. Воно притаїлося десь у найпотаємніших сховках душі й перебуває лише в мені одній. Якось давніше задала мамі кілька запитань, що хвилювали мене: «Чи існує Всевишній? Чому люди до всього ставляться з такою великою побожністю? Яку б вони справу не розпочинали, обов’язково перехрестяться…» Мама на це відповіла таким чином: «Знаєш, доцю, Бога ніхто не бачив, проте Він – це совість! За якою совістю людина живе, такий Бог у його душі». Не словами, а ділами ми возвеличуємо свою душу і тим самим возвеличуємо ім’я Господнє.
Що б ви побажали на останок читачам, вірним усіх конфесій?
Жадала б, аби, незважаючи на конфесійну приналежність, ми всі протягнули один одному руки. А кожній Церкві треба замислитися, як зберегти Бога в душах своїх вірних. І щоб не було так, як нещодавно на Івано-Франківщині, коли після Служби Божої люди йшли і побожно нахилялися один одному, а коли ставали в місцевому магазині в чергу, то лаялися на чім світ стоїть.
Так-от, я волаю: «Люди добрі! Не в тому річ, наскільки ви нахилитеся один перед одним в доземному поклоні, а скільки ви сьогодні добра зробите і скажете: «Спаси, Господи!..»
Думаю, що Всевишній усе бачить з висоти. Він, безумовно, чує, як ми можемо спаплюжити одне одного, обабити, проклясти. Тож треба не розповсюджувати всяке зло, а всіма силами зупиняти його. Тому й закликаю: єднаймося, шановні, бо з нами – Бог!
Любомир Калинець, Департамент інформації УГКЦ
фінансово.
Щиро дякуємо!
