Погляд

Нещасливим бути легше?

18 Червня 2020, 14:16 4160

Дивним може видатися ствердження, що легше бути нещасливим, аніж щасливим.

Фройд пише, що «можливості переживати щастя обмежені нашою тілобудовою. (…) Страждання (…) ми зазнаємо як чогось, що більше переважає».

І тут ми доходимо до такого парадоксу, що людям нещасливим набагато зручніше залишатися такими, аніж вийти у складну дорогу до щастя. Під час психотерапії ми бачимо, як пацієнт із величезними зусиллями іде до щастя. Він і справді говорить про те, що хотів би визволитися від страждання, яке його мучить, він декларує, що його найбільшою мрією є нарешті почутися добре, однак насправді він противиться провадженню навіть найменших змін. Воліє вдивлятися в минуле, яке обов’язково має залишатися незмінним. У такий спосіб пацієнт крутиться довкола власних проблем.

Пацієнт не наважується відкинути фальшиві аксіоми та ілюзорну користь, що їх нібито давала йому хвороба. Його переповнюють страх і сумніви, чи варто позбутися свого образу як людини стражденної. Бо ж це єдиний образ себе, і він не знає іншого, тому так сильно до нього прив’язаний. Цим слід пояснювати обережність, з якою пацієнт підходить до психотерапії. Він спершу має дослідити територію.

Отож не дивує, що зокрема на початку пацієнт проявляє певну прив’язаність до нещастя. Визначаючи групування негативних досвідів дитинства, Фройд пише так: «Захисні механізми, скеровані проти давніх небезпек, повертаються при лікуванні немовби опір проти виздоровлення. Доходить до того, що саме виздоровлення його его трактує як нову небезпеку».

Глибокі корені мають як щастя, так і нещастя. Їх нелегко усунути, бо ж вони міцно вросли у досвід, який нас розчарував. Зокрема в ті переживання, які зробили наше дитинство безплідним і напівмертвим.

Трапляється, що пацієнт зазнав таких сильних страждань, що вони не дозволяють йому спокійно і ґрунтовно стати проти власних вражень, емоцій і прагнень. Це тому на початку терапії, хоч він говорить дуже багато, то так насправді духом неприсутній. Його справжнє «я» все ще мовчить, бо його заглушує «я» фальшиве. Віннікотт (британський психоаналітик) називає це комедійним внутрішнім простором.

Це значною мірою є наслідком неусвідомленої турботи і прагнення подобатися іншим, навіть якщо це мало б означати зречення себе. Характерною рисою є неміч та емоційна залежність від тиску середовища. Людина залишається закутою в нав’язані їй іншими ролі, які їй насправді чужі.

Аби відчути себе прийнятим  і любленим, пацієнт почергово придушував у собі власний погляд на дійсність та суть щастя. Отож він мусив спротивитися своєму власному нутру, а навзамін збудувати собі несправжнього «себе внутрішнього».

Пацієнти виказують дуже сильний страх перед тим, щоб віддалитися від інших, перед надмірною відмінністю від способу мислення і життя інших, перед буттям відкиненим і відсунутим на узбіччя суспільства. Загроза суспільної стигматизації штовхає людину заперечувати й ненавидіти саму себе, стати собі чужою. Запопадливість щодо ощасливлення інших призводить її до відмови від власного щастя. У таких випадках бачення свого щастя нерідко сприймається як смертельна загроза. Будь-який прояв входження в контакт із власними прагненнями трактується як табу, а вже якщо до цього дійде — то це викликає величезне почуття провини і страх перед покаранням.

Звідкіля все це береться? Чому декому не було дано пізнати тепла, визнання ані пізнання своєї глибини, яких вони так сильно потребували? Зате вони зіткнулися з середовищем, нездатним зауважити зрозуміти і заспокоїти їхні очікування, неспокої, прагнення, страхи і найглибші відчуття. Вони зіткнулися з батьками, які — імовірно, з найкращими намірами і в ім’я любові — заглушили їхні потреби, нав’язуючи власні.

Ті, хто мав бути опорою для своїх дітей, систематично бойкотували їхні емоції, імпульсивність і спосіб їхнього реагування на світ. Тому вони всупереч самим собі переживали панівний у них страх перед тим, чи зуміють вони сподобатися батькам, родині, найближчим сусідам. На підставі вивчених із цією метою слів і жестів вони, таким чином, збудували у собі фальшиву особистість, заглушуючи те, що справжнє і власне. Аж до моменту, коли вся ця конструкція несподівано обвалилася, а те, що було не пережите, вийшло назовні.

Тільки завдяки копіткому аналізу пацієнт може увійти в контакт із заглушеними закамарками власного «я». Інколи це ті аспекти особистості, яких вона боїться найбільше, і які були нею раніше зненавиджені. Вона поступово пізнає своє нутро, але воно постає перед нею — як стверджує Кляйн (1986) — як сповнене того, що найгірше. Отож особа відчуває внутрішню загубленість і нав’язливий неспокій, до тієї міри, що через це вона інколи пробує перервати терапію.

Це дуже важкий елемент у терапії, в якому підтримка психотерапевта надзвичайно потрібна: через доброзичливу присутність, здатну до конструктивного переображення страхів пацієнта. Контакт і хороші стосунки з терапевтом — якого сприймають як «позитивну особу» — дозволяє пацієнтові знести, проробити і нейтралізувати неспокої, які він переживає роками. Вони мали паралізуючу силу. Однак від цього моменту сфера болю зменшується, даючи місце щастю.

В ході терапії пацієнт поступово вчиться довіряти своїм думкам, відчуттям, емоціям. Він починає більше себе любити, і поволі рухається до виздоровлення. Нещастя, попередній товариш його подорожі, поступається місцем почуттю щастя.

Спочатку воно з’являється дуже невиразно. Воно радше чуже пацієнтові, оскільки він такого почуття не знає. Тому важко, щоб воно одразу викликало в ньому повне задоволення. Однак мірою розвитку справжнього зв’язку з самим собою пацієнт відкриває радість від буття на цьому світі.

Наскільки йому раніше була близькою думка про смерть як про визволення з безглуздго життя, так тепер він відчуває, що його існування переповнене щастям. Це враження зроджується з почуття, що він став для когось важливим, і його вже не оцінюють інші. Немає в ньому страху перед браком акцептації, зокрема коли йдеться про емоції: він висловлює свої ідеї, прагнення і реалізує свої плани.

Одним словом, він перестає бути ворогом самому собі, а також ворогом для інших людей. Перестає так їх сприймати. Подібно й усе, що раніше було страшним, небезпечним, вимогливим, мстивим, докучливим, а інколи абсолютизованим і обоженим, набирає правильного вигляду. Так стається, бо страх зник.

Певної миті зіткнення з дійсністю може бути для пацієнта шоком. Однак він поволі відмовляється від ношення своєї маски, до якої так призвичаївся. Зрештою, незалежно від середовища, його справжнє «я» забирає голос і починає себе виражати.

У цей спосіб людина стає вірна собі, починає більше дбати про себе і себе любити. А це — основоположна вимога любові до інших.

Насамперед людина усвідомлює, що можливість буття щасливою міститься в її нутрі, тобто зовсім не поза нею самою. Міць щастя визволяється в пацієнті поступово і звільнюється від натиску внутрішніх конфліктів. Шопенгауер — ще раніше, ніж психоаналіз — зрозумів, що «те, ким ти є, має більший вплив на твоє щастя, ніж те, що ти маєш».

Через повільний процес інтеріоризації позитивного зв’язку з психоаналітиком, негативні фігури поступаються місцем позитивним. Завдяки почуттю любові пацієнт почувається зміцненим, підтримуваним, схваленим. Любов для нього також є джерелом благословення і щастя.

Отже, щастя є нічим іншим, як результатом тривалого процесу зростання у взаємній довірі. На початку йому передує тільки довіра терапевта до можливостей пацієнта. Пізніше, однак, з’являється довіра пацієнта до психотерапевта. У цей момент — коли зникає страх перед іншими й перед собою — закладається наріжний камінь під будівлю щастя.

«Найцінніша річ людини — її щасливе життя» (Пінандар).

Переклад CREDO за матеріалами Sposób na szczęście  Vittorio Luigi Castellazzi

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity