Свідчення

Виконуючи волю Бога

06 Лютого 2014, 17:41 3150
вагітність

11 листопада 2013 р. — День, який назавжди залишиться в моїй пам’яті. День, до якого Бог готував нас із чоловіком уже довгий час.

Діагноз лікарів після УЗД-обстеження: відсутність серцевої діяльності, ваша дитина нежива, треба якнайшвидше лягати в лікарню. Це пролунало як вирок, я бачила сльози і безпорадність в очах лікаря. Кілька місяців тому він сказав мені, що я — його особлива пацієнтка, оскільки його дружина також чекає на дитину і ми маємо однаковий термін пологів.

У моїй голові стукала тисяча питань «ЧОМУ», адже за півтора тижні в мене був уже термін пологів. Лікарі запевняли, що дитина здорова і розвивається дуже добре. ЧОМУ?! Як я скажу про це чоловікові? Як відреагують діти, ми так молилися про щасливе народження! Марися сотні разів питала, чи зможе носити Давида на ручках, чи дозволять їй міняти йому пелюшки…

Після цих питань прийшов ОБВИНУВАЧ — сатана, напавши на мене безжально, намагаючись усіма способами використати свої п’ять хвилин. Він прагнув доконче переконати мене, ніби то моя провина, що Давид неживий, що я могла цьому запобігти, або чоловік.

Я почала молитися, хотіла залишитися сама, тільки за стіною чула схлипування свого чоловіка. Молитва не приносила заспокоєння, я самотньо чекала на його наступний крок. Він почав телефонувати. Насамперед до священика, пресвітера нашої спільноти, потім до катехитів і братів. За годину всі були у нашому домі. Ми разом молилися Утреню, й тоді мій чоловік уперше розгорнув Біблію, і тоді уперше Бог розпочав із нами свій діалог:

3 «Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне.
4 Блаженні ті, хто плаче, бо вони будуть потішені.
5 Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю.
6 Блаженні голодні й спраглі праведності, бо вони наситяться.
7 Блаженні милосердні, бо вони помилувані будуть.
8 Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.
9 Блаженні миротворці, бо вони синами Божими названі будуть.
10 Блаженні переслідувані за прав­ду, бо їхнє Царство Небесне.
11 Блаженні ви, коли будуть вас зневажати та переслідувати, і наговорюватимуть на вас усяке лукаве, обмовляючи вас за Мене.
12 Радійте й веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах, адже так само переслідували пророків, які були перед вами.

(Євангеліє від Матея, 5, 3-12).

Це слово було для нас як перев’язка на рану, що сочилася кров’ю. Я прийняла від священика помазання хворих, і ми з молитвою на вустах вирушили до лікарні, в мій шлях на Голготу, на хрест.

У лікарні діагноз підтвердили, хоч ми з чоловіком обоє трошки розраховували на чудо… Після вступних консультацій, знаючи нашу відкритість на життя і знаючи мої труднощі з минулими ускладненими пологами, мені запропонували «природне розродження», водночас запитуючи, чи дам я собі раду психічно через це пройти, і чи усвідомлюю ризик, який це супроводжуватиме. Я вже мала два кесаревих, за недовгий час одне після другого, а отже, існував чималий ризик, що матка під час природних пологів може розірватися, в це викличе внутрішню кровотечу і смерть у підсумку.

Я починала потроху, крок за кроком, розуміти, що то не лікарі, не мій чоловік, ані навіть я сама не вирішуємо того, що цю справу провадить сам Бог. Я погодилася, приймаючи ризик на себе. Час початку пологової стимуляції було визначено на наступний день. Господь у своїй любові дозволив мені повернутися додому, щоби порозмовляти з дітьми, аби прийняли Його волю спокійно. Той вечір ми також провели у молитві, і мій чоловік знову розгорнув Біблію, і знову повторюється слово, яке ми чули на ранковій молитві. Для нас то було підтвердженням, що Бог у нашому стражданні перебуває поруч із нами, що дає нам відчути свою присутність.

 

12 листопада 2013 р. — День, коли Бог через мене, людину боязку і маловірну, показав свою Міць.

Після вступних розмов із лікарями й акушерками розпочалася фаза стимуляції пологів. Тоді я дуже хотіла покинути все і втекти, і єдиним, що тримало мене, була молитва й усвідомлення, що так багато людей молиться зараз за мене і мого чоловіка, ну й те Слово, яке Бог постійно посилав у Псалмах, коли я розгортала Біблію, в таємницях Розарію. Кожну хвилину, проведену в очікуванні на прихід лікаря чи акушерки, ми присвячували молитві. Я бачила, як Бог чував над цією молитвою: ніхто нам жодного разу не завадив, молитви не перервав. Лікарі щоразу входили у палату тієї миті, коли з вуст падало: АМІНЬ.

Перейми посилювалися, але до народження ще було далеко. Господь діяв у мені й через мене. Я й поняття не мала, що ця Міць така очевидна. Персонал лікарні, де відбувалося народження, бачив це дуже виразно. До мене весь час приходили породіллі та акушерки, розповідали історії свого життя, свої печалі, рани. Плакали і дивилися на мене з надією, що я вирішу їхні проблеми. А я, попри біль і змученість, говорила їм про Христа, й відчувала, що то не я говорю, а Христос, який діє в мені.

І так настала ніч, остання ніч, коли я носила Давида у своєму лоні. Безсонна ніч, сповнена питань, що принесе наступний день…

Вагітність

13 листопада 2013 р. — День, у який Слово Бога стало Тілом. Лікарі після тривалого консиліуму взялися до наступних кроків. Мені пробили навколоплідний пухир, і протягом двох наступних годин перейми стали дуже болючими, а шийка матки почала розкриватися.

Між тим, брати моєї спільноти організували вечірню Євхаристію в лікарняній каплиці. Приготування минули без найменших проблем, так ніби Господь це наперед розпланував. У глибині душі я дуже хотіла взяти участь у тій Євхаристії, але, дивлячись на це по-людськи, я радше не мала шансів. Господь, однак, і цього разу мене здивував…

Перейми посилювалися, а я щоразу слабшала. Питала Бога, як довго ще..? Коли ж настане той момент розродження. Тоді за підказкою Марлени, сестри з моєї спільноти, яка чувала при мені, мов матір, додаючи відваги, я розгорнула Святе Письмо. А Господь уже чекав на цю мить, щоб відповісти на мої питання:

«Не робіть собі кумирів, ні тесаних ідолів, ні стовпів не ставте собі, ні каменя з образами нехай не буде в вашій землі, щоб перед ними падати ниць; бо Я — Господь, Бог ваш. Субот моїх пильнуйте, і святиню мою шануйте; Я — Господь. Коли ходитимете в моїх установах і пильнуватимете мої заповіді, і будете їх виконувати, то Я насилатиму вам дощі о відповідній порі, і земля даватиме свій урожай, і дерево, що в полі, приноситиме свої плоди. Молотьба триватиме у вас до збирання винограду, а збір винограду триватиме до сівби; ви їстимете хліб ваш досита і житимете безпечно у своєму краю. Я встановлю мир в краю, й зможете лягати спати, і ніхто не буде вас турбувати; Я повиганяю хижого звіря з країни, і меч не проходитиме по краю вашім. Ви будете гнатися за вашими ворогами, й вони падатимуть від меча перед вами. П’ятеро вас гнатиме сотню, а сотня вас гнатиме десять тисяч, падатимуть вороги ваші від меча перед вами. Я обернусь до вас і розплоджу вас, і розмножу вас, і дотримаю мого союзу з вами. Ви не те що зможете прохарчуватися попередньолітніми врожаями, ба навіть виноситимете старе перед новим урожаєм. Я поставлю свою храмину посеред вас: не буду бридитися вами. Я ходитиму поміж вас і буду вашим Богом, а ви будете моїм народом. Я — Господь, Бог ваш, що вивів вас із землі Єгипетської, щоб ви не були там рабами; Я поломив занози ярма вашого, щоб ви ходили випростані».

(Книга Левіт 26, 1-13)

Для мене то була заповідь надходження благодатей, які Господь приготував мені та моїй сім’ї після виконання Його Волі.

Коли болі посилювалися, коли наростала змученість, коли я відчула, що вже більше не дам ради, — Господь підіслав мені думку, щоб кожний наплив болю жертвувати в наміренні конкретних людей. І так сталося: імена цих людей спливали у пам’яті без найменшої затримки, я знала, що то Христос подає мені їх готовим списком, як на таці. І Він постійно додавав мені відваги, ще трошки, ще хвилинку, ще раз, і впораєшся, і знову перейми, і чергове ім’я…

І коли я почала кричати: Господи, я вже не можу, допоможи, я більше не витримаю! — тієї самої миті до пологової зали увійшла акушерка, представляючи наступний крок, який мав привести до народження. Був пов’язаний зі значним ризиком, але був єдиним виходом, крім кесаревого розтину, в цій ситуації. Я погодилася, і до мене вперше дійшло, що я можу померти. Як ніколи досі, я не боялася, пізнала настільки глибоку єдність із Христос, що вже ніщо не було спроможне мене налякати: ані смерть, ані біль, ані страждання.

Лікар-анестезіолог по трьох невдалих спробах зробив мені місцеве знеболювання через хребет. Підключили мене до крапельниці, яка посилила перейми, завдяки чому шийка матки стала швидше розкриватися. Пологи набрали швидкого темпу, за одну годину шийка матки розкрилася з 3 до 8 см. Всі, хто асистував при цих пологах, були вражені, боялися, що матка таки розірветься, прикручували крапельницю, але процес народження уже не стримувався, і в глибині серця я відчувала, що їхні старання сповільнити пологи вже не потрібні, бо тут виконується воля Божа.

А на другому поверсі університетської лікарні в Еппендорфі мої діти, наш пресвітер, Третя неокатехуменальна спільнота, катехити, матері однокласників мого сина і моя майбутня хатня помічниця служили прекрасну Євхаристію, в якій я так прагнула взяти участь, і Господь про це знав…

Давид прийшов на світ о 20.54, під час тривання Євхаристії. Він виглядав дуже гарним, не видно було жодних змін, які зазвичай відбуваються по смерті в людини, акушерки ж мене до цього про всяк випадок підготували. Побачивши його, вони визнали це справжнім чудом. Давид виглядав як жива, просто спляча дитина. Для мене то був знак, що він народився святим. Господь послав його у нашу родину як знак, як свідчення, що Христос воскрес, для нас самих і всіх людей.

Після народження Давида у моєму серці з’явилися величезна радість і спокій, а насамперед — усвідомлення, що тут сповнилася воля Божа. У душі я відчула величезну потребу взяти участь у Євхаристії, але Господь і про це потурбувався. Акушерки вдягнули Давида у білий одяг і поклали в красиву пурпурну колисочку. Ми з чоловіком одразу подумали, що наш синок немов біблійний Мойсей, який своїм життям вивів нас із неволі гріха.

Настала та мить, коли точний план Божий досяг зеніту. Разом із моїм чоловіком і нашим Янголятком ми у супроводі двох акушерок подалися до лікарняної каплиці, аби з братами нашої спільноти переживати Євхаристію. Цю мить мені важко описати: ми увійшли в момент уділення Святого Причастя, й ніщо інше не могло справити мені більшої радості. Ось як описав цю ситуацію один із катехитів: «На мить відкрилося Небо над цим містом».

І я мала таке само враження…

Я бачила, як Господь через цю подію, через мою родину й це Янголятко, яке послав, притягнув натовпи людей, аби показати їм, що Він є Бог Живий; що те, що по-людськи є великою трагедією, з Духом Святим може бути благодаттю. Люди дивилися на нас і питали: звідки походить ця сила? Як це може бути, що в очах цієї жінки, яка втратила дитину, видно радість і мир, а її обличчя променіє?

Кілька днів перед похороном Давид гостював у нашому домі — у своєму домі — в маленькій, сніжно-білій труні. То був благословенний час для наших дітей, вони сприймали його як члена сім’ї. Вранці заходили до зали, гладили труну, вітаючи братика, розмовляли з ним і клякали до молитви.

У неділю, останнього дня присутності Давида в нашому домі, ми служили літургію разом із нашими сусідами, колегами чоловіка з його роботи, мамами з дитсадка, нашим пресвітером і братами зі спільноти. Це також було ділом Христа. І відвага й мудрість, які Він нам давав, коли ми проголошували їм керигму. То Він говорив через нас, а ми були знаряддям у Його руці.

Хочу на завершення навести в цьому свідченні один факт, який доведе вам, що Христос є Бог Живий, що він рішуче бореться за кожну загублену душу.

Майя, жінка, яка відповіла на моє оголошення про хатню працівницю в нашому домі. Вона брала участь у Євхаристії в лікарні разом зі своїм чоловіком. Їхнє подружжя тоді перебувало у глибокій кризі. За день перед тією Євхаристією, куди її запросив мій чоловік, вона бачила сон. У цьому сні вона зустрілася зі своєю померлою бабцею. Як розповідала, бабця її виховала, і зв’язок між ними був дуже сильний. Бабця попросила, аби Майя пішла разом із чоловіком до церкви. Прокинувшись, вона не дуже розуміла, що то за сон, але за кілька годин до них подзвонив мій чоловік із запрошенням на Євхаристію, і тоді вона вже знала, що саме бабця хотіла їй переказати. На Євхаристії вони були удвох із чоловіком. За кілька днів, сидячи при нашому столі, вона сказала: дякую вам за те переживання, воно врятувало моє подружжя. Я знаю, що то було Боже Милосердя і Міць Христа!

Минув час, і з нами немає нашого синочка. Однак я постійно маю враження, що він десь є поміж нами, я постійно чую його ім’я у Слові Божому, воно весь час падає з вуст наших дітей. Особливо часто я його чую від нашої наймолодшої донечки Фаустинки, якій два з половиною рочки. Після похорону Давида вона щоранку намагалася по-своєму оповісти нам свій сон. Ми все ніяк не могли розібрати, що вона каже, але часто лунало ім’я Давида. Ці її сонні слова тривали близько двох тижнів. Я переконана, що  цей хлопчик відвідував свою сестричку у снах.

Господи, дякую Тобі, що через цю дуже болісну подію Ти показав свою безмежну любов до мене, грішної, що по стількох роках перебування у Церкві я нарешті увірувала, що Ти любиш мене такою, яка я є, що нічого від мене не очікуєш, не ставиш мені жодних умов, даєш мені свободу вибору. Завдяки  цій події я переконалася, що виконування волі Божої є солодким, а тягар Його легкий.

Господи, дякую Тобі за кожну мить із тих 39 тижнів, які я провела зі своїм сином. То був наш час, то був благословенний час. Тоді, ще під час вагітності, я думала, що нарешті я стала цілком зрілою матір’ю, бо наш контакт був винятковий, сильний і дуже свідомий. Я тоді не знала, що то був єдиний час, який був нам подарований Тобою, Господи.

Дякую…

 

Агнешка Федовська

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity