У другій половині січня в українському інформаційному просторі поширювалося фальшиве пророцтво о. Германа Будзінського.
Як повідомлялося, насправді це «пророцтво» не належить ієромонаху Герману Будзінському, оскільки не існує жодних листів, письмових доказів чи осіб, які могли б засвідчити достовірність вищевказаної інформації.
Цими днями в архівах «ТВ Собор» знайшлося інтерв’ю о. Германа, яке він дав для творців фільму «Вітаю тебе, український народе». Отець Будзінський розповідає про своє ув’язнення, заслання в Сибір, а також про насильну ліквідацію Української Греко-Католицької Церкви.
Ось що він казав:
«Коли більшовики задумали нашу Церкву знищити, то вони домагалися, щоб митрополит Йосиф (Сліпий) вислав до Москви делегацію, яка би представляла УГКЦ. У цій делегації я був, як перекладач, бо ніхто із інших членів цієї делегації (о. Климентій Шептицький, о. Гавриїл Костельник, о. Іван Котів) не знав російської мови. Коли ми вже були у Москві у православного патріарха, нас питали про те, хто ми є. Митрополит Йосиф написав коротко про те, хто ми є. Після прочитаного нам сказали, що «це добре є, і їхня комісія вже у Львові з усім розбереться»», – пригадує багатолітній в’язень радянських таборів, який як ісповідник віри, втішався великою повагою як у середовищі вірних УГКЦ, так і поза її межами.
Відтак, за словами священика, вже у квітні 1944-го ця комісія приїхала, щоб розгромити УГКЦ. Саме тоді кілька сотень греко-католицьких священиків опинилися за ґратами. За словами о. Германа, о. Гавриїл Костельник проголосив себе лідером, який переводив УГКЦ у православ’я. Тоді ж скликали собор, на якому змушували священиків переходити у православ’я. Тих, хто таке чинив, залишали на їхніх парафіях, яку вже такий отець мав вести, як православний священик.
«У в’язниці я був 10 місяців. Спочатку слідчий протягом трьох місяців бив мене палкою і своїми чоботами по голові. А як бачили, що це не дає потрібного результату, то пробували і по-доброму зі мною говорити, пропонуючи викладацьку справу», – розповідає священик.
Потім відбувся суд, після якого о. Герман був «на пересилці» у Львові 10 місяців. Трохи згодом священика заслали до Сибіру на два роки, а потім на Воркуту.
«Після смерті Сталіна у 1953 році вже можна було писати скарги. І от я написав одну до Москви. Після неї мені дозволили повернутися до Львова, де я працював підпільно. А через два роки мене знову заарештували, після чого я знову опинився у Сибірі», – пригадує він.
Отець Будзінський знову писав скарги, які, як виявилося, потім видали у США. Після останньої скарги священика звільнили. Він повернувся в Україну, де працював підпільно. Шістдесятилітнього отця Германа знову хотіли судити, але цей суд таки не відбувся.
За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ
фінансово.
Щиро дякуємо!
