З характерною для нього простотою і стислістю, Євангеліє подає тільки нечисленну інформацію про дорогу, яку пройшов Господь Ісус від преторії Пілата до Голготи (пор. Мт 22, 22-62; Мк 15, 1-47; Лк 23, 13-56; Йн 19, 1-42).
Однак євангельської розповіді вистачило для того, щоби Хресна Дорога стала предметом особливої побожності. Християнська побожність підхопила викладені подробиці, збагатила їх апокрифічними даними і роздумами віруючого розуму, намагаючись відтворити окремі етапи ходи Сина Людського на своє розп’яття.
Хресна Дорога як побожна християнська практика не одразу набула ту форму, яку вона має нині. Протягом століть вона зазнавала тривалої еволюції, що проявлялася в різних напрямках цього молебню, що поступово дозрівав до відомої нам форми.
Очі віруючих первісної Церкви не були скеровані на місця життя і проповіді Христа. Для перших християн основоположне значення мала насамперед таємниця Спасіння, яке стало часткою людей у Христі, та очікування обіцяного Ним повторного приходу в славі.
Знаком уже здійсненого примирення людей із Богом завжди був хрест Христа. Сліди такого підходу можемо легко знайти у катехизі св. Павла. Вчення про Розп’ятого є для Апостола синтезом діяльності Христа, мудрістю Бога. Ця мудрість робить так, що навіть у людській слабкості об’являється Божа міць (пор. 1 Кор 1, 18-25 і 2, 2). Але хрест і смерть Господа не були відокремлені від інших спасительних діянь; навіть у своїй болісній дійсності Страсті Господні зберігають невпинне скерування до перемоги, повноти життя і до Воскресіння. Тому хрест Господній у цій побожності вельми вивищений, але він є знаком слави, райським деревом, з-під якого витікають життєдайні струмені таїнств Церкви. У св. Йоана Христос добровільно приймає свої страждання і з хреста розпочинає царювання над людством. Підхід св. Йоана також близький Отцям Церкви. Пізніше Лев Великий, говорячи про Христа, який ніс хрест, представляв Його як прекрасного переможця, який долає зловорожі сили, йде велично зі знаком свого тріумфу на плечах. А згадуючи сцену зустрічі Христа з єрусалимськими жінками, цей папа пише: «Господь Ісус не дозволяє плакати над собою, бо не узгоджується плач із перемогою і жалоба — з тріумфом».
Починаючи з IV ст., молебень до Страстей Господніх зосереджується насамперед на вшануванні Хреста. Суттєве значення для розвитку цього культу мало осягнення релігійної свободи, проголошене імператором Константином, та віднайдення святих реліквій імператрицею Єленою. Вшанування реліквій Святого Хреста, «поділеного на частки для всієї землі», як казав 348 року св. Кирило Єрусалимський, було повсюдно знане. У ті ж само часи знаходимо і докази вшанування місць смерті та воскресіння Господа Христа. Вираженням цього культу стали імпозантні базиліки Константина: святиня Мартиріум, поставлена над місцем Розп’яття, і ротонда Анастазіс — над Гробом Господнім.
Також на цей період припадає значне пожвавлення паломництв до Святої Землі та перших описів, складених прочанами. Найстаріший із цих описів це, безсумнівно, «Itinerarium Burdigalense», написаний прочанином із Бордо.
Близько 380 року побувала у Святій Землі авторка другого за часом опису перегринації до святих місць, звана Сильвією або Етерією. Описуючи місто і молебні Великого тижня, вона згадує процесію Вербної Неділі — від Оливної гори до Єрусалима, і подібну — в ніч із Великого Четверга на Велику П’ятницю. Під проводом єпископа люди обходили санктуарії Оливної гори, Гетсиманії, Голготи, віддаючи честь Христу в молитвах, читаннях і співі. На місці арешту Христа у Гетсиманії читали відповідний уривок із Євангелія. «При його читанні здіймався такий крик, такі стогони, такий плач, що чути було аж у місті». У день Великої П’ятниці на Голготі відбувалося вшанування хреста через цілування його реліквії. Від шостої години (12.00) до дев’ятої (15.00) читали тексти пророків і співали псалми, де говориться про грядущі Страсті, разом із тим, що про них написали Євангелісти. З початком дев’ятої години читалося уривок із Євангелія від св. Йоана, де сказано, як Господь віддав духа. Після цього молебню, який відбувався на місці Розп’яття, всі йшли до Анастазіс (Воскресіння), де читали уривок Євангелія про поховання тіла Ісусового, яке здійснив Йосиф з Ариматеї. Однак в описі, складеному Етерією, немає згадки про скорботний шлях Христа, що його Він пройшов із хрестом на раменах.
Те ж саме можна сказати про опис процесії, наданий у ритуалі VIII ст. Вирушала вона від Гетсиманії, прямувала у напрямку Вечірника (Горниці) та місця дому Каяфи (церква св. Петра in Gallicantu), звідти йшла до преторії (церква св. Софії у долині Тиропеона), аби потім зійти на Голготу. Процесія до головних санктуаріїв Єрусалима, Мартиріума і Анастазіс, із плином часу, завдяки включенню інших святих місць, дала у Середньовіччі початок святкування латинської Церкви, яке полягало у відвідуванні санктуаріїв Гробу Господнього і Голготи з запаленими свічками, під спів псалмів та пісень. У ХІ ст., коли владу над Палестиною захопили мусульмани, вони заборонили у Єрусалимі прилюдне вшанування, й тому молебні відбувалися тільки на Голготі. Тоді у санктуарії почали згадувати деякі сцени зі Страстей Господніх: ув’язнення Христа, бичування, коронування тернами. Свідком такого стану був Севульф, який побував у Єрусалимі на зламі 1102-1103 років.
Нову хвилю зацікавленості Хресною Дорогою приніс період Хрестових походів. Окрім хрестоносців, до Єрусалима поспішили натовпи паломників, аби побачити місця, пов’язані з життям Спасителя. 15 липня 1099 р. хрестоносці здобули Єрусалим. Проникнуті ревним культом усього, що пов’язане з пам’яттю про Спасителя, вони сповнили місто новими сакральними будівлями. На Голготі тоді було поставлено храм, який охопив усі давні частини базиліки Константина, Мартиріум-Анастазіс. Освячення нового храму відбулося 15 липня 1145 р. Загальний вигляд святині хрестоносців дійшов до наших часів, хоч її кілька разів реконструювали та прикрашали.
Як хрестоносці, так і численні паломники до Єрусалима старалися локалізувати місця, про які читали у Святому Письмі та побожній літературі. Перший опис, який містить щось подібне до дороги, що нею йшов Христос, знаходимо у книжці «La citez Jherusalem», написаній Ернультом. Час її постання визначають як 1187 або 1228 рік. Автор книжечки згадує дім Пілата, місце відпочинку Христа під час Хресної Дороги, місце зустрічі з Киринеянином і «Браму Скорбот».
Чітку згадку про Хресну Дорогу містить лише опис паломництва до Єрусалима від 1294 р., складений домініканцем Рікольдом із Монте Круціс (†1309). У своїй «Liber peregrinationis» він пише: «А входячи на дорогу, якою йшов Христос, несучи хрест, зустрічаємо місце…» — і згадує чотири стояння, а саме: преторію, зустріч із жінками, з Матір’ю та Симеоном Киринеянином. Автор опису йшов у тому само напрямку, що й Христос. Увійшовши до базиліки Гробу Господнього, оглянув отвір, де був закріплений хрест господа, місце, де затрималася Пресвята Діва і св. Йоан, камінь, на якому поклали тіло Христа при намащенні, і сам гріб.
Схожий опис залишив у своєму щоденнику «Liber de Terra Sansta» бл. Одорик із Парденону (францисканець, †бл. 1320). Потім настав час опіки францисканців над санктуарієм Єрусалима; це наступна сторінка цієї історії.
Опрацьовано за виданням Droga krzyżowa, ks. Jerzy Kopec CP
фінансово.
Щиро дякуємо!
