Погляд

Що краще: бути з кимсь чи бути самому?

22 Травня 2014, 15:18 5393
спільнота

Останнім часом помітна доволі сильна розгубленість у ставленні до стосунків.

Щоразу частіше можемо прочитати про тих, хто обирає самотнє життя. І, що цікаво, вони здійснюють цей вибір тому, що — як самі твердять — почуваються з ним добре. Але можна також почути правду, що їм це просто вигідніше. Хоч як дивись, але це чесно. Якщо ти сам, то можна турбуватися тільки про себе, не треба брати на себе жодної серйозної відповідальності за іншу людину чи дитину. А це надзвичайно вигідно. Можна також «присвятити» життя кар’єрі — або, правду кажучи, знову ж таки собі…

Й таких людей більшає. Вочевидь ми неспроможні осягнути причини цього повороту в реаліях, але під поверхнею таких рішень можна помітити насамперед страх перед відповідальністю. Інколи також страх перед батьківством і материнством. Його наявність показує, якими важливими є батьки турботливі, люблячі, здатні навчити, як бути справжніми батьками. Але я думаю, що не скажу нічого надмірного, висуваючи гіпотезу, що втеча перед буттям із кимсь випливає головно з браку досвіду спільного життя з братами й сестрами. Наявність тільки однієї дитини, навіть якщо одинакові випадає кращий економічний старт, не гарантує розвитку здатності буття з іншими і для інших.

Однак це тільки перший елемент невпевненості. Кожний із нас знає, що посеред нас є самотні люди, які зовсім цього не хочуть. Що більше, вони дуже бояться самотності, намагаються втекти від неї, бо вбачають у самотності драму. Для них залишитися самотнім рівнозначне буттю нещасливим. Вони мають у собі величезні поклади любові, добра, але не знаходять людини, якій могли би це подарувати, з якою могли би поділитися. Прагнуть бути з кимось разом, бо в «бутті з кимсь» вбачають можливість віднайти щастя. Чому ж вони нікого не знаходять? Погано шукають? А може, мають нереальні вимоги? А може, насправді, десь глибоко, вони зовсім не бажають знайти? Я не вмію на це відповісти.

Проте було би надто прекрасно, якби труднощі на цьому й закінчилися. Виявляється, що переконання, ніби самотність означає нещастя, у багатьох випадках щонайменше помилкове. Бо ж є люди, самотні по подружжях і спільнотах. Причому їх немало. Що більше, якби буття з іншим давало щастя, то найщасливішими були би саме подружні пари і люди, які живуть у спільнотах; а це не так. Достатньо глянути на статистику розлучень. Тобто, одним словом, як буття з іншим не дає гарантії щастя, так і буття самому зовсім не мусить означати нещастя.

Отож як воно все насправді? Краще залишатися самотнім, чи, може, членом якоїсь спільноти? Чи існує якийсь розумний вихід із цієї непевності? Як на мене, існує.

Дороговкази

Насамперед слід усвідомити, що ми покликані Богом до життя і виконання Його волі. Він створив нас на свій образ і подобу, це всі знають. Спробуймо не відмахнутися від заїждженої формули і піти далі її шляхом: якщо ми віримо, що Пресвята Трійця є спільнотою, яка живе у досконалих стосунках любові, то й ми покликані до того самого, на Її подобу. А це провадить до щастя, яке Бог нам обіцяв. Що більше, бачачи, що нам таке життя ніяк не вдається, Він вислав свого Сина, аби той прийшов на землю з любові до нас, спасти нас. Ісус прийшов і вчив, як жити. Говорив і показував, що найважливіше. І не залишився сам. Створив спільноту учнів, які пізніше, виконуючи Його наказ, створювали спільноти по всьому світу. Ісус, зрештою, помер за нас, аби підтвердити любов, яку Бог до нас має. Отож перший образ, який можна звідси взяти, це те, що ми покликані не до відмежувань, утечі, ізоляції, а до буття з іншими. Ми покликані до єдності між нами, до глибоких уз любові на взірець Пресвятої Трійці.

Отож чому нам так важко жити у спільноті? Я би послався на історію прабатьків. Сатана не тільки підговорив їх зірвати плід, переконуючи, що вони не помруть і що Бог їх ошукав. Він зробив більше: посіяв сумніви у їхніх серцях. Вони почали запитувати себе, чи насправді Бог хоче їм щастя. А зірвання плоду принесло смерть, але інакшу, гіршу за фізичну. Адам і Єва почали боятися Бога, ховатися перед Ним. Більше того, вони перестали довіряти одне одному! Стали одне на одного скидати провину: то вона мене спокусила, то він це зробив. Оце, власне, і є гріх, наслідки якого ми відчуваємо донині. Ми не довіряємо Богові, не віримо Йому й одне одному, а нерідко не віримо й собі самим. І навіть коли стараємося, то падаємо, одне одного ранимо. Ця історія, цей гріх становить одну з найглибших причин нашої непевності.

за комп'ютером

Малий, але власний

А розв’язання міститься у нас самих. Бо то ми вирішуємо, як саме відповісти на покликання. Вочевидь було би надмірним спрощенням написати, що все залежить від нашої волі. Бо аж так гарно то нема. Ми можемо, слідом за Апостолом Павлом, сказати, що прагнемо доброго, але в нас забирає голос стара людина, і ми чинимо те, чого не хочемо. Нерідко так стається з тими, хто втікає від реальних контактів у світ віртуальних зустрічей, розмов, обміну думками, блогів тощо. Нерідко то люди, які дуже потребують тепла, зрозуміння, іншої близької людини. Однак у реальному світі вони не почуваються настільки відважними, а може, й адекватними, щоби піти на ризик зустрічі. За такою позицією може приховуватися — з одного боку — простий брак досвіду у зв’язках, бо ніхто цих людей не навчив контактувати зі сторонніми. Або вони не мали для цього нагоди. Але могло статися, що вони були відкинуті, поранені… і зрештою сховалися у своїх мушлях, як слимаки. Висуваються з них перед монітором комп’ютера, бо їм здається, що там їх ніхто не бачить, не висміє, не скривдить. Це якраз інший бік. У кожному разі, страх, брак досвіду, різні поранення, невіра в себе, несприйняття себе (хоч би свого вигляду або відсутності омріяних «здібностей») роблять так, що ті люди не приймають ризику зустрічі з іншою особою. Прошу подивитися (повертаюся до історії прабатьків): вони не довіряють іншим і собі. Одним словом, зовсім не потрібно шукати причин невідомо де…

Психологи вже давно доводять, що спільнота потрібна кожній людині для повного розвитку. А ми розвиваємося і дозріваємо упродовж усього життя. Таким чином, уникаючи зустрічі з іншою людиною в реальному світі, ми робимо так, що наше дозрівання не відбувається належним чином. На моє переконання, в кожному з нас вписане не тільки певне завдання, яке ми маємо виконати, а й фізична, психічна і духовна форму, індивідуальна для кожного, і її потрібно осягти. Й так, як для реалізації закладених в нас фізичних можливостей потрібні відповідні умови, так і щодо інших площин: психічної та духовної. Очевидно, що кожен з нас інакший. Має інші потреби, мрії, прагнення. Існує велика спокуса зробити всіх людей ідентичними створіннями. Але так само, як ми різнимося фізично, так само ми різні й психічно. Ми знаємо, що є люди, які завжди добре почуваються, перебуваючи в центрі уваги, прекрасно дають раду зі стосунками, але дуже погано зносять самотність і тишу. Спрощено їх називають екстравертами. Протилежність — також добра — то інтроверти. Такі люди люблять тишу й самотність. Вони воліють спокійне оточення, знайомі місця, уникають натовпів і галасу. Мають також і проблеми з установленням стосунків, зате, загалом беручи, це глибокі особистості. Також є й ті, хто поєднує одну й другу рису. Вже саме це поєднання показує, що кожен з нас інакше ставитиметься до самотності та стосунків з іншими. Однак варто відрізняти інтровертів, які воліють тишу, від тих, хто уникає людей зі страху чи з браку віри в себе. Бо відмінність тут величезна.

Але я би хотів повернутися до запитання, винесеного в заголовок: бути з кимсь чи бути самому? З того, що я написав, випливає, що краще з кимсь. Проте це потребує ще одного пояснення. Отже, дослідження показали, що останнім часом змінюється сприйняття подружжя і сім’ї. Ще в 1970-ті роки, коли хтось одружувався, то ставив питання: що я маю зробити, аби моє подружжя, моя родина були щасливі? Що я можу зробити, аби внести в них якнайбільше щастя? Сьогодні нерідко в родинах бракує любові, буття одного з одним, глибоких і справжніх стосунків; щастя шукають поза власною сім’єю. І чимало людей вступають у подружні стосунки (або до спільнот) із прагненням, чи й навіть із прихованим завданням, здобути і пережити щастя. «У своїй сім’ї я щастя не дізнав, отож мені їх дасть подружжя/спільнота». Сподіваюся, що різниця зрозуміла. Ми не думаємо про те, щоб дати, але про те, щоб отримати… А це не спрацьовує. Бо якщо двоє людей входять у подружній зв’язок або створюють спільноту з очікуваннями щастя й любові, то звідки воно має прийти? Хто його має дати? Наслідками такого підходу вочевидь є розчарування, претензії, нарікання і драми. Я ж вважаю, що ми настільки отримаємо, наскільки дамо. Як у банку: треба внести кошти, аби мати відсотки. А що більше грошей на рахунку, тим вищі відсотки.

Отож основоположне питання — це не «що краще, самому чи у спільноті?», а взяття відповідальності за себе і за інших через активне творення спільноти. Байдуже, чи це буде подружжя, чи чернеча спільнота. Важливо не чекати на те, що я отримаю, а давати самому. Варто ризикувати. Якщо не мажмо досвіду, якщо нас цього ніхто не навчив, то, може, саме час зробити перший самостійний крок? Нехай і невдалий, зате мій. Бо варто!

 

o. Матеуш Хінц OFMCap, deon.pl

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books