Падре Піо і таємні акти Ватикану

Підтримуване в певних колах переконання, що Свята Палата переслідувала о. Піо, це фальшивка. Церква ніколи не засуджувала стигматика, проявляючи мудрість в усій цій справі. Ватикан надав доступ до актів у справі святого капуцина.

У його рани вкладали руки, його вимучували допитами і звинувачували у фальшивій святості — ось докори, уже десятиліттями ставлені Церкві, яка нібито «бездушно розглядала справу о. Піо». Факт, що Свята Палата видала 2 червня 1922 року заборону для о. Піо вділяти благословення, провадити листування, показувати стигмати. Було сказано відправляти Святі Меси приватно, без участі люду, і перевести цього ченця до монастиря у Сан Джованні Ротондо. За рік папа Пій ХІ підписав заяву, в якій Церква не ствердила надприродного походження стигматів, які цей капуцин носив уже 10 років. 1931 рік приніс ще суворіші розпорядження: заборону сповнювати священицькі функції.

Луїджі Пероні, біограф о. Піо, сьогодні з сарказмом коментує ці рішення, стверджуючи, що в такому разі зцілення, навернення атеїстів, пророцтва та білокацію капуцина Церква «приписала його дипломатичним здібностям».

Недовіра, з якою Апостольський Престол попервах поставився до о. Піо, часто представляється у світі як ворожість. Наскільки ці оцінки несправедливі, доводить видання «Падре Піо і Свята Палата. Відкрито архіви Ватикану». Його автор, Франческо Кастеллі, реконструював факти на підставі ватиканських документів.

Доноси

1919 рік. У Святу Палату надходить лист від «групи вірних» із Сан Джованні Ротондо. «Ми маємо справу з язичництвом. При появі “Святого” всі падають на землю на знак пошани: для тих фанатичних людей уже немає Бога, (…) значення має тільки отець Піо».

Ватиканський дикастерій досліджує справу і передає її до архіву. Відправники листа анонімні, а таких випадків Свята Палата не сприймає всерйоз. Невдовзі, однак, до Ватикану надходить інший донос. Цього разу парафіяни звинувачують о. Піо у тому, що він збирає довкола себе фанатичних жінок, так званих духовних дочок, а це скидається на «знак спокуси» та «розчарування інших жінок». Стверджується також, що чернець «очікує від кліру, що йому віддаватимуть шану».

У квітні 1920 року до брами монастиря у Сан Джованні Ротондо стукає один із найрозумніших людей того часу, францисканець о. Агостіно Джемеллі (так, то від його прізвища тепер має назву славнозвісна римська клініка). Він прибув сюди офіційно, «стурбований святістю о. Піо». Свята Палата нічого не знає про його візит. Але то він зіграє важливу роль у подальшому ході подій.

«Застосовує самоскалічення. Обманщик і психопат», — пише о. Джемеллі про о. Піо. — «Втручання церковних властей більш ніж потрібне».

Отець Джемеллі — видатний учений. Він тримається думки, що рани капуцина то результат сильного самонавіювання. Як випливає з відкритих актів у справі, асистентка Джемеллі Арміда Бареллі наполягає, щоб о. Піо піддали обстеженням. Вона пробує примусити до згоди на це його настоятеля. Однак о. Бенедетто рішуче відмовляє. Він погоджується тільки на коротку розмову францисканця і його асистентки з отцем Піо, а той, роздратований, відправляє геть їх обох.

Після цього інциденту Джемеллі пише листа до Святої Палати, в якому висуває 11 пропозицій дій Церкви щодо стигматика. У п. 4 він пише: «Узяти в гіпс верхню і нижню кінцівки о. Піо». Однак Свята Палата відкидає цю пропозицію. Тим не менше, розслідування у справі о. Піо відкриває.

Олії у вогонь підливають складені перед ординарієм Фоджі зізнання Валентіні Вісти, аптекаря із Сан Джованні Ротондо. Він стверджує, що двоюрідна сестра о. Піо купила у нього «потай» чисту карболову кислоту і чотири грами сильної отрути, вератрину. Для аптекаря то був сигнал, що о. Піо сам робить рани на своїх руках. У рамках дієцезіального слідства кузина зізналася, що препарати були потрібні о. Піо, який мав робити братам уколи, а ліки вона мала купити у таємниці від настоятеля. Цей факт, цілком очевидно, ще більше зміцнив у сприйнятті Святої Палати позицію о. Джемеллі.

Вкласти палець у рану

Конгрегація звертається до о. Жозефа Лем’юза. Облат Марії Непорочної, авторитетна людина в Церкві (перший редактор енцикліки «Pascendi» папи Пія Х), він одразу виключає висновок Джемеллі про «диявольські діяння». Досліджуючи справу, о. Жозеф дає позитивну оцінку о. Піо «щодо сторони моральної, аскетичної та містичної». Він також стверджує, що «стигмати можуть бути результатом надприродної діяльності». У рапорті для Святої Палати облат також описує атмосферу в Сан Джованні Ротондо. Прояви «забобонного культу» і «колективні істерики» викликають зрозуміле занепокоєння серед консульторів Конгрегації. Ось ця «невпорядкована побожність» і фанатизм люду, а не стигмати і не особа о. Піо, стають головною ціллю згаданої декларації та заборон Святої Палати, виданих 1921 року.

Водночас папа Бенедикт XV, який від початку виникнення цієї справи вважав капуцина даром Божим, у відповідь на висновок Конгрегації відправляє делегата до Сан Джованні Ротондо — єпископа Карло Россі. Цей суворий, розважливий священик провадить 24 опитування, також і 16 зустрічей із самим о. Піо. Саме йому, єпископові Россі, чернець уперше розповідає про стигмати, про зустріч зі стражденним Христом на хресті. Єпископ прагне фактів. Він повинен «вкласти палець у місце рани» о. Піо. Тільки потім він складає рапорт для Ватикану. Занотовує в ньому, зокрема, що євангельське життя о. Піо — взірцеве, смиренне, а звинувачення, що «цей бідний капуцин є чудотворцем і фанатичним комбінатором, — безпідставні». Посилаючись зарівно й на закиди о. Джемеллі, що нібито о. Піо купував собі дорогі парфуми, Россі пише: «незвичайно милий запах фіалок», який хвилями розходиться довкола ченця, дозволяє припустити «Боже походження знаку». Але він також додає, посилаючись на надзвичайно високу, в 48 градусів, температуру тіла о. Піо, що «як обережний інквізитор», він «не насмілюється висловитися», і що «Господь нам усе об’явить».

Ключове питання — це стигмати. Россі, подібно як о. Лем’юз, виключає їхнє диявольське походження, самонавіювання чи обман. Проте остаточну оцінку він залишає консульторам Святої Палати. Радить також не переводити о. Піо із Сан Джованні Ротондо, але «заради виправлення поведінки жінок» варто зменшити частоту відвідування ним загальнодоступного храму. Для своїх потреб ченці мають монастирську каплицю.

Консультори швидко визнають життя о. Піо правильним, однак частина з них бажають перевести о. Піо до іншого монастиря. Прагнучи заспокоїти ситуацію, «щоб вигасли емоції», вони видають шерег розпоряджень, аби о. Піо уникав публічних виходів, не показував стигмати і припинив листування.

Однак чому ж за рік Ватикан повністю відсторонює о. Піо від виконання священицького служіння? Бо зі спостережень від чергових висланців випливає, що капуцин не виконує розпоряджень Святої Палати. Як це можливо, якщо о. Піо любить Церкву, а послух так високо цінує?

З останнього донесення промотора справедливості, який займався справою о. Піо, випливає, що цей капуцин… нічого не знав про розпорядження Ватикану! Настоятель приховав від нього рішення Святої Палати.

Папа не карає о. Піо. Він викликає провінціала капуцинів до Рима. Свята Палата вділяє йому «серйозного картання за невиконання її доручень».

Не засудили його

1923 року «L’Osservatore Romano» публікує заяву Святої Палати про відсутність надприродного характеру стигматів о. Піо. Сьогодні існування цього документа коментується як офіційне відкинення капуцина Церквою. Однак Франческо Кастеллі вважає, що цю декларацію погано інтерпретують. Конгрегація, висловлюючись «non constat», що означає тільки «ми зараз цього не стверджуємо», як пояснив один із кардиналів, — воліла зберегти обережність і чекати. Свята Палата не засудила отця Піо. Ватикан ніколи не написав про нього нічого негативного. Треба пам’ятати, що ситуація, в якій Церква опинилася в ті часи, була делікатна. Згідно з дослідженнями, за одне тільки ХХ століття на світі налічувалося 93 особи, які видавали себе за стигматиків. Серед них були і дурисвіти, і психічно хворі. Церкві ж належало бути обережною і розсудливою, аби добре розпізнати ці випадки.

Йоанна Бонткевіч-Брожек, Gość Niedzielny