Ніхто не знає краще, ніж д-р Френсіс Коллінз, як легко вченим грати в Бога. Він, керівник Національного науково-дослідного інституту геному людини з 1993 року (дехто називає це найпрестижнішим заняттям у науці), очолив декодування ДНК людини, заодно розвинувши революційний метод скрінінгу генів хвороби.
Тим не менш, за власними словами цього всесвітньо відомого вченого, нововідкрита влада «читати нашу власну книгу інструкцій» не становить перешкоди для віри в Бога. Френсіс Коллінз навернувся від атеїзму в християнство на третьому десятку років життя, побачивши, як радикально віра його пацієнтів перемінює їхній досвід страждань, а ще почитавши твори Клайва Льюїса. І нині, хоч минуло вже близько 30 років, він тримається своїх переконань, сприймаючи науку не як заміну теології, а як її підпорядковану частину. Зокрема, він виклав свої погляди у відомій книжці «Питання Бога» (або: «Доказ існування Бога: аргументи вченого»).
«Я завжди вважав, що віра заснована суто на емоційних або ірраціональних аргументах, тому був вельми здивований, коли виявив, що імовірність існування Бога може виявитися найбільш правдоподібним поясненням усього, що існує, — зізнається Коллінз. — Моє старе переконання “Бога немає” втратило левову частку своєї категоричності. Мені дедалі частіше доводилося шукати аргументи на його захист».
1993 року генетик Коллінз був призначений керівником проекту вартістю 3 млрд. доларів із розшифровки генома людини. Проект був завершений 2004 року секвенуванням трьох мільярдів пар нуклеотидів. У підсумку вчені отримали генетичну карту, яка, як очікується, допоможе в лікуванні генетичних хвороб.
Згаданий проект також відкрив перед Коллінзом величну картину порядку та вражаючої гармонії в молекулі ДНК, яка є Божим «програмним забезпеченням» для всього живого.
«На найбільш фундаментальному рівні найбільше диво становить сам факт існування всесвіту, — заявляє Коллінз, — існування неймовірно складних конструкцій і законів, що відповідають точним математичним формулам. Розмірковуючи над усім цим, неупереджений спостерігач просто зобов’язаний визнати, що за всім цим стоїть якесь “має бути”, першопричина. Однак це “має бути” я кваліфікую як чудо, найглибшу істину, що перебуває поза сферою наукового пояснення».
Свої думки щодо цього Коллінз виклав у книжці «Питання Бога» (2006 рік). Її головний постулат: біологія, астрофізика та психологія пропонують реальні аргументи на користь існування Бога. Через рік після видання книжки Коллінз заснував організацію «БіоЛогос», до якої запрошуються всі вчені, хто намагається гармонійно поєднати науку та віру.
«Наука й віра можуть збагачувати одна одну і доповнювати, за умови правильного розуміння їхніх сфер і взаємного шанобливого ставлення, — вважає Коллінз. — Адже існує шерег найважливіших питань, на які наука насправді нездатна дати відповідей, наприклад: “Чому існує щось замість нічого?” або “Навіщо ми тут?” Я виявив, що до відповідей на ці питання найкраще йти шляхом віри».
Особливим чином віра підкреслює важливість «морального закону» в нас, здатність розрізняти добро і зло. Всі люди засуджують утиск, убивство, зраду, брехню. І навпаки, схвалюють добре ставлення до літніх, до дітей, до слабких і безпомічних (про що ще писав Клайв Льюїс).
«Я вже 28 років як віруючий, і досі Моральний Закон становить для мене найбільш потужний аргумент існування Бога», — пише Коллінз у своїй книжці.
Дитинство Коллінза пройшло в американському штаті Вірджинія, у сім’ї агностиків. На час закінчення медичної школи він вважав себе повністю сформованим атеїстом. Але один із пацієнтів підставив під сумнів його атеїстичні погляди. Вражений цим, Коллінз вирішив провести дослідження і довести неспроможність віри в Бога.
«Коли я ще навчався в коледжі, це сильно вплинуло на мої погляди, переконання, — згадує Коллінз. — Я раптом зрозумів, що не можу самотужки розібратися, у що я насправді вірю. Я слухав інших, які доводили, що будь-яка релігія заснована на забобонах, і починав думати: “Ну, так. Напевно, я так теж вважаю”».
Уже ставши випускником Єльського університету, Коллінз дивувався: «Як можливо описати весь Всесвіт за допомогою одного диференційного рівняння другого порядку?»
Здобувши ступінь із квантової механіки, Коллінз вирішив змінити кар’єру і звернувся до медицини. Як лікар-ординатор, він нерідко бачив, як віруючі люди страждали від невиліковних хвороб — і не звинувачували Бога. Здавалося, віра додавала їм сили, в багатьох випадках полегшуючи симптоми хвороби.
«У них були жахливі хвороби, з пазурів яких практично неможливо вирватися, — розповідає Коллінз. — Але вони, замість гніватися на Бога, здається, ще більше покладали на Нього своє уповання як на велике джерело розради. У мене навіть складалося враження, що їхнє становище не здавалося їм таким моторошним, як мені. Спостерігати таке було цікаво, і одночасно це збивало з пантелику, викликало навіть деяку тривогу».
«Я вирішив спростувати всяку віру у світі, насправді не розуміючи того, що зібрався спростовувати, — зізнається Коллінз, — і це мене серйозно турбувало. Ви ж розумієте, вчений почувається незручно, коли намагається зробити щось у тій галузі, в якій він некомпетентний. Я прекрасно розумів, що в мене немає ніякого зібраного матеріалу про наявні у світі вірування — у що, як і чому люди вірять».
Потім Коллінз звернувся до відомої книжки Клайва Льюїса «Просто християнство». Коли він читав цей апологетичний твір, його забобони щодо віри в Бога зазнали сильних ударів. Це читання не було приємним, швидше навпаки: вельми болючим, важким.
«Для мене досконалим відкриттям стала ідея, що до віри можна прийти шляхом розуму (тобто коли тобі вказують на незаперечні факти), що віра в Бога — найбільш правдоподібне пояснення всього, що існує», — свідчить Коллінз.
Після декількох місяців важкої боротьби стосовно віри Коллінз нарешті «здався», тобто підкорився вірі. Йому було тоді 27 років. Одного разу, під час походу Каскадними горами (одне з головних гірських пасм Північної Америки) він, захоплений красою Божого творіння, сказав Богові «Так!»
«Відтоді я ніколи більше не повертався до минулих сумнівів, — свідчить Коллінз. — Це був найважливіший момент у моєму житті».
Спочатку, однак, йому непросто було говорити іншим про свою віру. «Як і більшість учених, я боявся, що через прийняття релігійних переконань мене стануть сприймати як якогось дивака, “трішки звихнутого”. Також це погано вписувалося в жорстку формулу “дай мені факти”, якою, як вважається, повинні слідувати всі вчені».
Але зараз Коллінз так сміливо говорить про свою віру, що став об’єктом нападок з боку войовничих атеїстів. Наприклад, атеїст Сем Харріс розкритикував рішення президента Барака Обами призначити Коллінза директором Національного інституту охорони здоров’я (NIH): «Чи повинні ми довіряти майбутнє біомедичних досліджень у США тому, хто щиро вважає, що наукове розуміння людської природи неможливе?»
Коллінз вступив на посаду директора NIH 2009 року. Зараз йому 65 років. Він любить їзду на мотоциклі й музику. Разом з ученими Університету Гопкінса він організував музичну групу. 2005 року він разом із колегою-генетиком Крейгом Вентером здобув звання Найкращого лідера — від «US News & World Report» та Центру громадського лідерства при Гарвардському університеті.
«Я пам’ятаю момент, коли став віруючим, — розповідав він Андерсону Куперу. — Два роки в мені точилася внутрішня боротьба, але поступово я дійшов висновку, що віра в Бога — це найкраще пояснення усього. По багатьох місяцях такої боротьби (чи варто робити цей крок віри) одного прекрасного осіннього дня, коли я подорожував пішки горами Північного Заходу (мене ніщо не відволікало і мої думки були яснішими, ніж зазвичай), я відчув, що більше не можу чинити опір вірі. Того дня я став віруючим».
За матеріалами: Public Broadcasting Service, ДивенСвіт
фінансово.
Щиро дякуємо!
