Геніальний підхід у ставленні до складного минулого

Йоан Павло ІІ свого часу запропонував геніальний підхід у ставленні до складного минулого: вказування на історичні хиби та визнання провин.

За час свого понтифікату Йоан Павло ІІ, як глава Католицької Церкви, просив вибачення в усіх, коли-небудь нею скривджених. Раніше перепрошував і його попередник — Павло VI. На це звернув увагу о. Войцех Сурувка ОР, директор Інституту релігійних наук св. Томи Аквінського, викладач екуменічної теології, під час відкритої лекції «Історична пам’ять та екуменізм», яку він прочитав наприкінці квітня у Києві.

Знаково, що цю тему порушено у світлі двох дат — першої річниці канонізації двох пап ХХ століття, Йоана ХХІІІ і Йоана Павла ІІ, яку світ згадував 27 квітня, та 20‑річчя виходу Апостольського листа «Orientale lumen» (Світло Сходу) Йоана Павла ІІ. Цей лист, присвячений взаємопізнанню та зустрічі християнського Заходу й Сходу, був підписаний 2 травня 1995 року. Також варто зазначити, що лекція відбулася напередодні відзначення у Європі 70-річчя завершення Другої світової війни.

Під час лекції священик-домініканець зазначив, що дуже часто історична пам’ять не сприяє діалогові, а навпаки, стає черговою перепоною на шляху до єдності. Й одним із головних викликів екуменізму стає праця над спільною історією християн.

Отець представив методологічні принципи спільної роботи істориків, а також звернувся до спадщини ІІ Ватиканського Собору та вчення Йоана Павла ІІ.

«Підхід Йоана Павла ІІ був геніальним, — підкреслив директор Інституту св. Томи. — Святіший Отець ще 1994 року наголосив: “Перед лицем Великого Ювілею (2000 року) Церкві потрібна metanoia (переміна), тобто вказування на історичні хиби і недбальство своїх синів до вимог Євангелія. Тільки відважне визнання провин і занедбань, за які християни якимось чином відповідальні, а також шляхетний намір виправити їх із Божою допомогою становитимуть ефективний імпульс для Нової Євангелізації та полегшать шлях до єдності”».

«Папа подав дуже хороший приклад у рамках Церкви. Те, до чого прагнув Йоан Павло ІІ, — це очищення нашої колективної пам’яті, — наголосив лектор — І перший крок до примирення становить розкаяння в помилках “синів Церкви”… Це дуже християнська ідея».

Отець нагадав, що свого часу італійський журналіст Луїджі Аккаттолі полічив та описав кроки Йоана Павла ІІ, спрямовані до примирення, — їх було близько сотні. Понтифік вибачався навіть за помилки інквізиції – були реабілітовані Галілео Галілей, Джордано Бруно, Мартін Лютер… До того ж, під час Великого Ювілею Йоан Павло ІІ від імені Церкви розкаявся в усіх її помилках, які були допущені за минулі століття (2000 р., mea culpa понтифіка. — Ред.).

Отець Войцех також звернув увагу на попередній досвід жестів любові — промови, що пролунали під час ІІ Ватиканського Собору, який скликав Йоан ХХІІІ, а закрив уже Павло VI. Зокрема, на слова вибачення останнього зі згаданих понтифіків: «Звертаємося з цілковитою повагою до представників інших християнських конфесій, відлучених від Католицької Церкви… Якщо провина за це відлучення лежить і на нашому боці, — з покорою просимо пробачення у Бога, а також у братів, які почувались ображеними. Ми готові зі свого боку пробачити образи, об’єктом яких була Католицька Церква, і забути про біль, якого вона зазнала під час численних суперечок і поділів». Також — на жест цього Папи, який згодом поцілував ноги православного владики.

Священик згадував слова польських єпископів, що їх вони адресували німецькому єпископату 1965 року — через двадцять років після закінчення Другої світової війни та напередодні святкування тисячоліття хрещення Польщі: «В цьому найбільш християнському, але й дуже людському дусі простягаємо до вас… наші руки…, а також пробачаємо і просимо вибачення. І якщо ви… візьметеся за по-братньому простягнуті руки, то лише тоді ми зможемо з чистою совістю відзначити наш міленіум по-християнськи…». «“Прощаємо і просимо простити” — ці слова говорив і Павло VI», — наголосив отець.  

«Такі жести є християнськими, але мають і політичні наслідки, а також сприяють примиренню народів», — зауважив священик.  

Порушивши наступне питання — що означає бути європейцем, о. Войцех звернув увагу на підхід французького мислителя Ремі Брага. Він говорив: «смисл європейськості в тому, що вона є “акведуком” — у європейській свідомості закладене минуле, джерело культури, яку необхідно передавати».

Отець зауважив, що інші мислителі говорили також і про місіонерський дух Європи. «І наша місія в тому, щоб донести основні цінності: гідність людини, свободу совісті. В цьому сенс європейськості, і це відображає історію Європи», — резюмував домініканець.