Повнота, зрада, обрання

Роздуми над Словом Божим на VII Великодню неділю, рік Б

Тими днями Петро, ставши серед братів, а людей було близько ста двадцяти осіб, сказав: «Мужі-брати! Треба було, аби сповнилося Писання…» (Діян 1, 15-17. 20а. 20в-26)

1. Петрові ідеться про сповнення Писання. Він ставить питання радикально: є лиш один спосіб виконувати Писання — виконувати його повністю. Він не вдовольняється формулою «більш-менш». Так само дія апостола спрямована на доповнення числа апостолів після загибелі Юди. Здається, наше життя абсолютно неповне і ми з цим нічого не робимо. Ми звикли жити в тотальній неповноті. А Петро свої слова та дії розпочинає з відновлення повноти.

2. Ісус точно знав, що серед Його учнів є зрадник. Не наважуємося здогадуватися, чи знав Він точно, що зрадником стане Юда; але точно знав, що буде зрадник. І незважаючи на це Ісус віддавав себе апостолам повністю, хоча серед них був зрадник. І нас Він прийняв до себе, точно знаючи, що ми зрадимо Його, пообіцявши більше не грішити, молитися якнайкраще … Грішити ми будемо, а от молитися — невідомо. Попри це Ісус нас не відкидає. Чи можемо ми дозволити собі іще раз довіритися людині, яка нас ошукала? Як часто в сімейних сварках лунає фраза «ти знову за своє», «я так і знав (знала)»… Зрадники, які не можуть примиритися зі зрадою своїх зрадників. Парадокс…

3. Вибір. Не лише ми обираємо Бога, обираючи вірити чи не вірити, але й Бог обирає нас як у випадку з жеребом між Юстом та Маттієм. Тільки вибір відбувається постійно, і знаю напевно, що ви вже обрані.