«Bienvenido Santo Padre, mensajero del Señor», тобто «ласкаво просимо, Святіший Отче, посланцю Господа» — ця радісна пісня супроводжувала Франциска, коли він в’їжджав на кампус Папського католицького університету в столиці Еквадору Кіто. Там він зустрівся з представниками світу науки. Однак перш ніж дістатися до місця, він підійшов до хворих, яких поблагословив, а потім зупинився біля групи молоді, які робили собі селфі з Папою.
Від імені зібраних Франциска привітав єпископ Альфредо Еспіноса Матеус SDB, делегат єпископату з питань освіти. Становище навчання та університетського світу представили студенти, викладачі й професори. Вони поділилися з Папою не тільки досягненнями, але також і труднощами, яких зазнають; зокрема, проблемами католицьких навчальних закладів.
На початку промови, дякуючи за гарячий прийом і привітання, Франциск сказав про погоду, що стала псуватися, і темні хмари на горизонті. Натомість самі роздуми Папи були збудовані на притчі про сіяча, яка пролунала перед його виступом. Папа підкреслив, що вже у Книзі Буття Бог дає людині запрошення хазяйнувати на землі та дбати про неї. Але Бог дав людині не тільки життя, землю і все створене, подружжя і безконечну кількість інших можливостей. Він переказав нам також запрошення до місії, ввірив людині місію участь у своєму ділі творіння. І що Бог дає людині — насіння, землю, воду, сонце, — те вона отримує як дар.
«Цей дар нам даний Богом, аби ми разом із Ним могли зробити його своїм, — зазначив Папа. — Бог не прагне сотвореного для себе, аби себе самого споглядати. Зовсім навпаки: сотворене це дар, який має бути розділений, це простір, що його нам Бог дає, аби будувати з нами, будувати щось наше. Світ, історія, час — це місце, до якого ми йдемо, творячи там нас із Богом, нас з іншими, нас із землею. Наше життя завжди криє у собі це запрошення, запрошення більш або менш усвідомлене, яке триває постійно».
Однак Франциск вказав на одну особливу рису. В описі з Книги Буття обік слова «хазяйнувати» одразу ж з’являється інше: «дбати». Одне пояснюється іншим, одне супроводить інше. Не хазяїн той, хто не дбає, і не дбає той, хто не хазяйнує.
«Ми запрошені не тільки до участі в ділі творіння, господарюючи, аби воно зростало і розвивалося, але також до турботи про нього, щоб його берегти і охороняти. Нині це запрошення нам дається силоміць. Воно вже не просто звичайна порада, а вимога, зроджена “з огляду на зло, яке ми коїмо безвідповідальним використанням і грабіжницькою експлуатацією благ, розміщених Богом на землі. Ми зростали, гадаючи, ніби ми її власники й керівники, яким належить правої ї грабувати. Із цього погляду серед тих, хто найбільш занедбаний і до кого погано ставляться, хто нині живе на світі, знаходиться наша пригноблена і спустошена земля” (LS 2)», — сказав Святіший Отець.
Франциск підкреслив, що існує зв’язок поміж нашим життям і життям нашої матері-землі, між нашим існуванням і даром, що його нам дав Бог. Папа нагадав про те, що підкреслено вказував в енцикліці «Laudato siʼ»: «Процес деградації людського середовища і природного довкілля відбувається одночасно, й ми не зарадимо деградації природи, якщо не звернемо уваги на причини, пов’язані з деградацією людини і суспільства» (LS 48). Папа додав: це очевидне, що ми не можемо йти собі далі, повернувшись спиною до нашої дійсності, наших братів, нашої матері-землі. Ми не можемо оминути того, що діється довкола нас, так ніби певні ситуації не існують або якби не було що побачити у нашій дійсності. Послуговуючись прикладом із Рима, він показав, як у великій машині споживацького світу звичайна вбога людина є просто нічим.
«Черговий раз з усією силою перед нами постає питання Бога до Каїна: “Де твій брат?” Питаю, чи наша відповідь і надалі буде “Хіба я сторож брата мого?” (Бут 4, 9). Я живу в Римі. Взимку там холодно. Сталося, що дуже близько Ватикану вранці знайшли підстаркуватого чоловіка, який помер з холоду. Про нього не з’явилося жодної звістки у жодному зі щоденних видань, у жодному огляді подій. Те, що бідняк помирає з холоду й голоду, сьогодні зовсім неважливо, але якщо біржі у найважливіших столицях світу понизять курс на два чи три пункти, з цього роблять всесвітній скандал. І я запитую: де твій брат? І прошу вас, щоб і ви поставили це питання ще раз, кожен з вас, і щоб ви порушили його в університеті. У вашому католицькому університеті. Де твій брат?» — сказав Папа Франциск.
Він також запитував вихователів, чи турбуються вони про своїх студентів, допомагаючи їм розвинути дух критичний, вільний, здатний потурбуватися про нинішній світ. Запитував, чи вони спроможні надихати студентів до того, щоб не переставали цікавитися довколишньою дійсністю. Заохочував їх замислитися над тим, чи вони допомагають молодим не сприймати університетську освіту тільки як синонім кращого статусу, грошей і суспільного престижу. «Чи допомагаємо їм бачити у цьому приготуванні знак великої відповідальності перед лицем проблем сьогодення, турботи про найбідніших чи піклування про довкілля?» — постійно запитував Папа. Однак свої питання він скерував не тільки до викладачів, але й до молоді.
«Вас, люба молоде, хто тут присутній, вас — сьогодення й майбуття Еквадору, які завжди робите замішання. Вас, насіння змін у цьому суспільстві, я б хотів запитати: чи ви знаєте, що цей час навчання — не тільки право, але також привілей, який ви маєте? Скільки ж то друзів, відомих і невідомих, хотіли б мати місце у цьому будинку, але з різних причин не здобули його? Якою мірою навчання допомагає нам і провадить нас солідаризуватися з ними? Запитайте себе про це, дорога молоде».
«Освітні спільноти відіграють основоположну, сутнісну роль у творенні громадянської позиції та культури. Однак будьте уважні, бо замало тільки проводити аналіз, опис дійсності. Необхідно творити середовища і простір для справжніх шукань, дискусій, із яких постають альтернативи для наявних проблем, насамперед нині. Треба спуститися до конкретики», — сказав Папа.
На завершення роздумів він ще раз нагадав, що ми покликані до постійних глибоких роздумів і дискусій на тему нинішньої ситуації, про те, якого виду культури хочемо або до якої прагнемо — не тільки для нас самих, але також і для наших дітей та онуків. Цю землю ми отримали як спадок, дар і подарунок. Тому «як університет, як освітні осередки, як викладачів і студентів, життя закликає нас дати відповідь на питання: для чого ми потрібні цій землі? Де твій брат?» — підсумував Франциск.
За матеріалами: Radio Watykańskie
фінансово.
Щиро дякуємо!
