Теорія і практика в українській дійсності
Доповідь отця Патрика Оліха під час Катехитичного симпозіуму в Городку:
Розпочну свою конференцію з теоретичної бази, що саме було сказано в офіційних текстах Католицької Церкви протягом останнього часу. На цьому теоретичному фундаменті має стояти конкретна практика перекладу Святого Письма на народні мови. Тому в другій частині я скажу про сам труд перекладу і вкажу на деякі практичні аспекти створення нового Лекціонарія для Римо-Католицької Церкви в Україні.
Отож, розпочнемо з короткої уваги документу ІІ Ватиканського Собору, а саме Догматичної конституції про Боже Об'явлення Dei Verbum.
«Оскільки Слово Боже має бути доступним в усі епохи, Церква з материнською турботою дбає про те, щоб готувати відповідні та правильні переклади різними мовами, передусім з оригінальних текстів священних книг» (Dei Verbum 22).
Соборні Отці вказують на те, що Слово Боже має бути доступним, зрозумілим, близьким. Такий рух закладений від самого початку Богом в своє одкровення, а особливо виражається у втіленні Слова (Логос): Бог говорить людською мовою, людськими поняттями, Бог бажає бути зрозумілим. Для воплочення Боже Слово обирає конкретний час, конкретну територію, де говориться на конкретних мовах й діалектах, щоб тут і через ці людські знаряддя висловити Бога таким чином, щоб це було зрозуміло слухачам. Церква продовжує цю лінію Божого воплочення в інших культурах, мовах і країнах. Для цього необхідно, як каже документ, «готувати відповідні та правильні переклади». Цікаві ствердження, але, думаю, вони очевидні і немає потреби їх коментувати.
Наступні фрагменти взяті з Післясинодального апостольського повчання Verbum Domini Папи Бенедикта XVI з 2010 року.
«Я також хотів би підкреслити сказане Синодальними Отцями про важливість, в цьому екуменічному труді, перекладів Біблії на різні мови. Ми знаємо, що переклад тексту — не чисто механічна робота, а почасти труд по інтерпретації. В зв'язку з цим Йоан Павло ІІ стверджував: «Хто пам'ятає, що саме суперечки довкіл Священного Писання привели до подальшого поділу, особливо на Заході, може зрозуміти, наскільки важливим кроком являються спільні переклади». Тому підтримка спільних перекладів Біблії відноситься до екуменічного труду. Дякую всім, хто бере участь у цій важливій праці і бажаю вам мужньо продовжувати ваші труди» (Verbum Domini 46).
На тему спільних перекладів в Україні я вискажусь в другій частині мого виступу. А тут хотів би звернути увагу на те, що кожен переклад вже являється інтерпретацією тексту, а не просто механічною роботою. Далі у цьому посланні Папа пише:
Переклади і розповсюдження Біблії
115. Якщо інкультурація Божого Слова — невід'ємна частина місії Церкви у світі, то вирішальним моментом цього процесу являється розповсюдженя Біблії через цінний труд її перекладу на різні мови. В зв'язку з цим необхідно завжди зважати, що діло перекладу Писань «було розпочато ще в час Старого Завіту, коли єврейський текст Біблії був перекладений усно на арамійську (Неем 8, 8.12) і пізніше письмовим перекладом на грецьку мову. Переклад — завжди щось більше, чим просто переписування оригінального тексту. Перехід з однієї мови на іншу неминуче веде за собою зміну культурного контексту: поняття не є тотожні, значення символів інше, тому що вони пов'язані з іншими традиціями мислення та іншими способами життя».
Під час роботи Синоду ми були змушені ствердити, що різні помісні Церкви до цих пір не мають в своєму розпорядженні повного перекладу Біблії на свої мови. Скільки народів сьогодні все ще жадають і прагнуть Божого Слова, але, на жаль, поки що їм закритий широкий «доступ до Священного Писання», про який мріяв ІІ Ватиканський Собор. Саме тому Синод вважає важливою справою, передусім, підготування спеціалістів, готових посвятити себе перекладу Біблії на різні мови. Заохочую інвестувати кошти в цю сферу. Зокрема хотів би рекомендувати підтримку праці Католицької Біблійної Федерації, щоб і надалі збільшувалася кількість перекладів Священного Писання і розвивалася мережа їх розповсюдження. В силу своєї природи ця робота повинна виконуватися, наскільки можливо, у співпраці з різними Біблійними Товариствами».
Окремий розділ в теоретичній базі перекладу біблійного тексту на інші мови творить документ Конгрегації Божого Культу і Дисципліни Таїнств під назвою Liturgiam authenticam від 28 березня 2001 року. Це дуже важливий документ, виданий не так давно, що зблизька розглядає питання літургійних перекладів, а саме такий я хочу висвітлити у моєму виступі. Документ досить об'ємний, в ньому можна знайти і дуже детально-дріб'язкові справи. Тому не можемо над ним зупинитися надто довго, а лише вкажу на деякі цікаві та важливі аспекти. Другий номер документу називається «Переклад літургійних книг на народні мови». Перший пункт другого номеру – «Загальні засади, що відносяться до будь-яких перекладів».
19. Слова Святого Письма та інші слова, що вимовляються в літургійних відправах, особливо під час звершення таїнств, не мають перед усім бути віддзеркаленням внутрішньої диспозиції вірних, але виражають істини, що перевершують кордони часу та місця. Через ці бо слова Бог завжди розмовляє з Нареченою свого улюбленого Сина, Святий Дух вводить християн у всю істину і чинить, що Слово Христа мешкає в них щедро, а Церква зміцнює та переказує все, чим сама є і в що вірить, коли возносить молитви всіх вірних до Бога, через Христа і в силі Святого Духа.
20. Так як літургійні тексти латинського обряду черпають з вікового церковного досвіду у переказуванні віри Церкви, отриманої від Отців, вони самі являються свіжим плодом літургійної віднови. Щоб так великий і багатий спадок зберегти та переказати далі через віки, належить передусім мати на увазі засаду, що переклад літургійних текстів римської літургії має бути не стільки мистецькою справою, а радше вірною і докладною передачею в народній мові оригінальних текстів. Хоча можна користатися зі свободи у виборі слів та застосовувати синтаксис та стиль, відповідні до тексту в народній мові, та до току мови, властивого цій мові, але, однак, годиться, аби оригінальний текст, тобто той первісний, на скільки це можливо, був перекладений вірно і дуже докладно, тобто без жодних пропущень чи додатків, що до його змісту, та без впровадження парафраз і глос; достосування тексту до властивостей і якостей різних народних мов повинно бути незначне і обережно впроваджене.
24. Крім цього, в жодному випадку не можна робити переклад з перекладів на інші мови, так як потрібно перекладати безпосередньо з оригінальних текстів, а саме з латинської мови якщо йдеться про літургійні тексти, складені з розпорядження церковної влади, з мови єврейської, арамійської чи грецької коли в конкретному випадку йдеться про біблійний текст. Також при опрацюванні біблійних перекладів для літургійного вжитку з засади належить допоміжно використовувати текст Нової Вульгати у виданні, опублікованому Апостольським Престолом, з ціллю збереження екзегетичнох традиції, котра в особливий спосіб має відношення до латинської літургії, про що говориться в іншому місці цієї інструкції.
25. Щоб зміст оригінального тексту став доступним і зрозумілим також і для вірних, що не мають спеціальної інтелектуальної освіти, властивістю перекладів повинно бути словництво, що уможливлює їх зрозуміння, але яке одночасно зберігає гідність, красу і докладний доктринальний зміст цього роду текстів…
27. Належить уникати виразів та висловів, котрі з огляду на свій надто незвичайний чи не завжди стосовний характер утруднюють зрозуміння. Однак треба вважати літургійні тексти радше за голос Церкви, що молиться, ніж за голос окремих груп чи окремих людей. Тому ці тексти повинні бути вільні від надмірного стосування актуально вживаних модних виразів. А якщо іноді в літургійних текстах стосуються вирази чи вислови, що відрізняються від щоденно вживаної мови, то дякуючи цьому нерідко повстають тексти, що дійсно легші до запам'ятання і надаються до кращого вираження надприродного змісту. Більш того, здається навіть, що дотримання засад, представлених в цій інструкції, допоможе поступово створити в кожній народній мові сакральний стиль, котрий може бути визнаний за власне літургійну мову. Може теж статися, що певний окреслений спосіб мовлення, що вважається дещо відмінним від щоденної мови, в літургійному контексті може бути бережений. Подібно при перекладі біблійних місць, що заключають вирази чи вислови на перший погляд нестосовні, належить уникати непродуманої схильності усування цих властивостей. Ці засади збережуть літургію від необхідності частих переглядів, що стосуються різних способів мовлення, що відрізняються від мови, вживаної людьми.
29. … Хоча іноді з'являється думка, що схиляє до того, аби з посеред різних перекладів вибрати пояснення якогось вислову, то однак цього не належить вважати за причину змінення тексту біблійного чи літургійно, законно проголошеного.
В другому пункті цього другого розділу говориться про «інші норми, що відносяться до перекладу Святих Книг та приготування Лекціонаріїв».
35. Де в якійсь мові немає такого роду перекладу Біблійних Книг, належить з необхідності застосувати попередньо приготовлену версію, та відповідно змінити переклад, щоб він був придатним до вжитку в літургійному контексті, згідно із засадами, представленими в цій Інструкції.
У випадку приготування нового Лекціонарія маємо справу саме з таким випадком, коли зважаючи на брак літургійного перекладу Біблії, обрано за базу переклад о. Хоменка з внесенням до нього відповідних змін, що погоджуються з цитованим документом Ватиканської Конгрегації.
43. Всі формулювання, котрі надають людську форму образам та вчинкам небесних істот та виражають їх «конкретними» назвами, що дуже часто стається в біблійній мові, тільки тоді зберігають своє значення, коли їх перекладати буквально, як вирази у виданні Нової Вульгати: «ходити, рамено, палець, рука, Боже обличчя, тіло, ріг, уста, насіння, навідувати»; краще було б, щоб вони не були поширювані або щоб в перекладі не були передавані поточними виразами, абстрактнішими або не усталеними. А що стосується некоторих виразів, як ті, що переводяться в Новій Вульгаті як «душа» чи «дух», належить дотримуватися засад, представлених в пунктах 40-41. Тому треба уникати того, щоб замість них вживати займенник чи ще більш «абстрактне» поняття, якщо це не є стисло необхідним. Належить пам'ятати, що буквальний переклад висловлювань, які в народній мові сприймаються як дивні, з тієї ж причини викликає зацікавлення слухача і дає нагоду до катехизації.
Ця вибірка з документу вказує на загальний його тон і допомагають вникнути в ті правила, якими й користуються перекладачі Святого Письма при праці над Лекціонарієм. Коментування більш поглиблене цих уривків з документу “Liturgiam authenticam” було би дуже цікавим та корисним, але маємо обмежений час, тому перейдемо до другої частини моєї доповіді, а саме про переклад: більш детальне висвітлення проблематики перекладу і один приклад нового перекладу з Лекціонарія на українській мові, з першого тому.
Кожен переклад завжди був і буде перекладом, тобто спробою передати оригінальний текст Біблії на іншу мову, що має свої правила, свої ідіоми, свою специфіку. Завжди перекладач обирав поміж буквальним перекладом та перекладом змісту. У першому випадку необхідно робити ще один крок, а саме пояснювати що ось ці слова значать сьогодні для слухача. В другому випадку потрібно пояснювати, як відповідні речі сприймалися й виражалися в оригінальному контексті. У жодному випадку не вдасться зберегти буквальний вигляд тексту та його смак для актуального читача. Тож будьте поблажливі до кожного перекладу, бо жодним перекладом не можна заспокоїти раз і назавжди голод Божого Слова.
Переклад Старого і Нового Завітів на народні мови відрізняється теж і з технічної точки зору. Що стосується Нового Завіту, то католицький світ віддавна користується таким цінним знаряддям для перекладу як критичне видання Нового Завіту. На початку ХХ століття (в 1904 р.) було зроблено перше видання критичного опрацювання тексту під редакцією Нестле. До нашого часу вийшло вже 28 видань цього інструменту. В ньому, на підставі всіх відомих свідків тексту, тобто кодексів, лекціонаріїв, папірусів, остраконів, цитат з Отців Церкви, древніх перекладів на інші мови, було опрацьовано текст, який наближається до оригінального тексту, наскільки це можливо на підставі сучасних наукових осягнень у галузі критики тексту. Саме з цього критично опрацьованого тексту робляться переклади, звіряючи з важливим для Католицької Церкви перекладом на латинську мову, що називається Вульгата. При цьому варто згадати, що такий підхід відрізняє Католицькі переклади від тексту Нового Завіту, що вживається у Православній Церкві, що, як відомо, є Церквою більшості населення України. Переклад Православної Церкви базується на родині рукописів, що в біблістиці називається візантійською, яскравим прикладом якої є Александрійський кодекс. Ця родина рукописів відрізняється своєрідним «полегшенням» тексту, в якому пояснюються всі важкі місця через гармонізацію, розширення та інші способи, що роблять текст легшим до сприйняття. Подібний крок можна зрозуміти, але, в певному значенні, відбувається адаптація тексту до читача, а з текстом Святого Письма має відбуватися прямо протилежний процес — читач має сприймати Слово Боже, щоб достосувати себе до почутого Слова. Тому в деяких моментах тексти, що вживаються в Католицькій Церкві, будуть відрізнятися від тексту, що вживається Православною Церквою. Це не дуже важливі відхилення, тобто на рівні догматичного богослов'я на підставі таких різниць не виникло жодних розходжень, та все ж таки нам важко буде дійти до одного єдиного тексту, прийнятого в обох Церквах.
Зі Старим Завітом справи виглядають інакше. На сьогодні не існує критичного видання повного тексту Старого Завіту. У виданнях тексту Першого Завіту вказується єврейський текст (або ж і грецький, якщо йдеться про книги, написані на цій мові), додаючи до нього в нотах так званий критичний апарат, тобто різні версії тексту в інших свідках тексту. І тому, хто працює з таким виданням, потрібно самому обирати варіант, якому, на підставі правил критики тексту, необхідно дати першість. Текст Старого Завіту більший за об'ємом від Нового, є також більше різночитань і то досить серйозних (лише згадаю велику різницю навіть в обсязі між різними свідками тексту), текст в багатьох випадках є досить пошкодженим, відкритим на різні поправки для кращого розуміння тексту. Це речі, які важко зрозуміти не-біблістам, що не мають такого безпосереднього контакту зі світом біблійного тексту Старого Завіту. Можливо, навіть можуть викликати здивування, що взагалі такі проблеми пов'язані з текстом Біблії. Але біблійний текст — це воля Божа, виражена людьми людською мовою з допомогою людських засобів передачі тексту. Тому і є такі проблеми, з якими стикаються біблісти.
Ось тому переклад Старого Завіту вимагає особливих зусиль та часу. І говорю вже це з практики, коли для перекладу деяких фрагментів необхідно консультувати декільки спеціалізованих книг, окрім самого тексту з критичним апаратом. Звісно, переклад Псалмів вимагає не лише майстерності в критиці тексту, перекладі з єврейської мови на українську, а й літературного вміння поетично передати текст. Тому Псалми проходять кілька етапів обробки перекладу, щоб він теж був мелодійним, легким для вимови та гарним з літературної точки зору. В цьому процесі беруть участь кілька людей, що теж вимагає налагодженої співпраці та часу.
На даний момент завершилася праця над першим томом Лекціонарія для вжитку в літургії Римо-Католицької Церкви в Україні. Тексти Біблії, які там знаходитимуться, будуть повторятися в усіх томах. Це особливо важливо для Євангелій та Псалмів. Тобто це перший, але дуже важливий крок, що ставить свій відбиток на всі наступні томи Лекціонарія.
Ось кілька прикладів змін, що сталися в новій версії Лекціонарія, що наглядно покажуть роботу, виконану нашим колективом:
На завершення хотів би сказати кілька слів про важливість біблійних шкіл й коментарів. Як я зазначив, цитуючи документ Конгрегації, іноді текст повинен бути незвичним, провокуючим, недостосованим до моди (як буквально говориться у цьому документі), а тому потрібні школи, курси, коментарі, що допоможуть краще розуміти світ Біблії. Для священиків не вистачить семінарії, тим більше для мирян не вистачить недільної проповіді. Необхідно постійно черпати щось нове й свіже, аби оживляти в собі життя Слова Божого, аби поглиблювати його розуміння, відкривати нові глибини Слова, що ніколи не буде до кінця пізнаним. Бо це не ми пізнаємо Слово, а воно — нас.
фінансово.
Щиро дякуємо!
