Питання: Якщо регулярно щиро сповідатися і причащатися, то чи в такому разі спасіння гарантоване? Чи хоче Бог, щоб ми були впевнені у своєму спасінні? У різних об’явленнях Богородиця та Ісус обіцяли людям спасіння, якщо ті будуть вшановувати, наприклад, медальйон Непорочного Зачаття і образ Божого Милосердя. Чи не суперечать ці обітниці вченню Церкви? І як не впасти в крайнощі — наприклад, занадто велику впевненість або відчай щодо спасіння, і що це таке?
Відповідь: Наша впевненість у спасінні базується на волі залишатися вірними Господу й на надії, що ми збережемо цю вірність до кінця днів. Зрозуміло, спасіння, яке дарує Бог через свого Сина Ісуса Христа, не можна розглядати в термінах «гарантії». Це суперечило б свободі людини, створеної за образом і подобою Бога. Хоч би яку благочестиву практику виконував віруючий, він завжди вільний у своїй волі, а людські пристрасті й зовнішні обставини можуть зіграти з ним злий жарт. Якби це було не так, то такі обітниці, дані в різних приватних оголошеннях Матір’ю Божою та Ісусом Христом, були б не чим іншим, як забобонною і навіть магічною практикою: я щось роблю — й у відповідь мені має бути дароване спасіння як «гарантія».
На жаль, такий погляд може існувати і щодо Таїнств. Звісно, Таїнства Сповіді та Євхаристії дарують людині спасительну благодать. «Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити», — сказав Господь (Йн 6, 51). Те ж саме Він сказав щодо Таїнства Сповіді: «Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються» (Йн 20, 23). Таїнства є звичайним шляхом спасіння. Але Бог ніколи не замінює собою нашу свободу.
Коли в різних приватних одкровеннях лунає заклик Господа і Богородиці здійснювати ті чи інші практики благочестя — це не означає, що вони замінюють Таїнства. Вшанування медальйона Пресвятої Діви Марії або образу Божественного Милосердя не замінює Таїнств, але є додатковим засобом, який має спонукати людину стати на звичайний шлях спасіння, — а він проходить через Таїнства. Наприклад, образ Божественного Милосердя наводить на роздуми про те, в чому полягає милосердя Бога, відкрите нам у Святому Письмі. Слово Боже підтверджує, що милосердя Бога передбачає наше бажання стати на шлях милосердя, визнаючи свій гріх і прагнучи до примирення з Богом і Церквою.
Наша вічна доля залежить насамперед від того, чи перебуваємо ми у стані благодаті в останню мить нашого життя. У стані освячувальної благодаті наприкінці життя може виявитися завдяки щирому покаянню навіть найбільш закоренілий грішник, що ніколи раніше не приступав до Таїнств, і він буде спасенний, подібно до розсудливого розбійника. І навпаки: людина, яка все життя регулярно приступає до Таїнств, у кінці життя може виявитися позбавленою благодаті через тяжкий гріх. Звісно, регулярні Таїнства і постійне прагнення до доброчесного життя зміцнюють людину на шляху святості й готують її до доброї смерті у стані благодаті. Але невипадково святий апостол Павло попереджає: «Тож, коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав» (1 Кор 10, 12).
Розпач у спасінні, тобто невіра у можливість порятунку, означає не вірити в милосердя Бога або думати, що наші гріхи — більші за Його милосердя. В одному з видінь святої Катерини Сієнської Бог сказав про Юду: «Цей гріх не може бути прощений ні за життя, ні після смерті: людина знехтувала Моїм милосердям. Тому в Моїх очах цей гріх тяжчий, ніж усі інші гріхи, які вона могла скоїти. Ось чому про розпач Юди я жалкую найбільше, і для Сина Мого це було важче, ніж сама його зрада. Ось на що засуджені своїм оманливим судженням люди, які вважають, що їхній гріх більший за Моє милосердя, ось чому вони покарані разом із демонами і з ними засуджені на вічне страждання».
Що стосується «занадто великої впевненості в спасінні», про яку запитано, — це, напевно, не дуже вдале словосполучення. Християнин має бути безмірно впевнений у спасінні, здійсненому Господом нашим Ісусом Христом: на цій впевненості, власне, і ґрунтується наша віра. Ймовірно, ви мали на увазі впевненість у спасінні, яка не передбачає жодної особистої участі, ніякої відповіді. Це суперечить нашій вірі, суперечить невід’ємній свободі, якою наділив усіх нас Бог, суперечить основним істинам про вічну долю людини, суперечить Божественному одкровенню, що містить вчення про шлях, який веде до спілкування з Богом.
Як не впасти в ці крайнощі? Зміцнюючи свою віру читанням Слова Божого, живлячи своє духовне життя молитвою, приступаючи до Таїнств, розпізнаючи волю Божу в повсякденному житті та довіряючи Господу як Отцеві, котрий ніколи нас ні до чого не примушує, завжди стукає до нашого серця і готовий прийняти свого заблукалого сина.
Джерело: Радіо Ватикан
Переклад: Католицький оглядач
фінансово.
Щиро дякуємо!
