Білорусь вшановує жертв радянського терору — селян, священиків, поетів…
Наближається 2 листопада — день, коли ми молимося за наших предків. Традиційно у ці дні в Білорусі вшановують також і пам’ять тисяч загиблих від рук комуністичних злочинців. У цій країні майже немає жодної сім’ї, яка б не зазнала втрат у радянські часи. Дідусі й бабусі білорусів, так само як і предки українців, пізнали жахіття розстрілів, концтаборів, заслань, голоду й холоду. Жорстоко переслідували віруючих християн, священиків, ієрархів, членів чернечих сімей, усіх людей, хто хотів думати й вірити вільно.
У 1918-1921 роках комуністам вдалося захопити Східну Білорусь, і саме тут вони мали найбільше часу для фізичного й духовного нищення всіх, хто не бажав бути гвинтиками в їхній рабській системі. За зовнішнього проголошення свободи віросповідання планувалося спочатку пограбувати як Католицьку, так і Православну Церкви, а потім через убивства, пропаганду й адміністративний утиск домогтися «повного відмирання» християнської віри в суспільстві. У підсумку, коли 1941 року в Західній Білорусі, попри арешти десятків священиків, ще діяли сотні католицьких і православних храмів, то у Східній Білорусі Католицька й Православна Церква майже перестали існувати — у Мінську не було жодного відкритого храму, а 1939 року було зачинено останню діючу православну церкву в Бобруйську.
Іншим способом комуністичного терору стала колективізація, яка поламала долі всього білоруського селянства, знищила етику праці, стала причиною вимирання сіл. Кожен, хто бажав залишатися господарем і трудитися на своїй власній землі, а не в колгоспі, міг бути названий «куркулем» і бути розстріляним, арештованим чи висланим до Сибіру разом з усією сім’єю. Через таку економічну політику в Білорусі, Україні, Росії, Казахстані та інших територіях, підвладних комуністам, розпочався голод, від якого загинули мільйони людей. Тільки 1931 року й тільки у сибірських концтаборах перебували понад 60 тис. жителів Білорусі. Загалом тільки унаслідок колективізації було поневолено щонайменше 350 тис. білорусів, із яких загинув приблизно кожен третій-четвертий. Особливо жорстоко знущалися з тих, хто мав освіту, не погоджувався з політикою СРСР і міг підняти народ на боротьбу за людську і національну свободу. Символом комуністичних злочинів стали розстріли священиків, учителів, учених, літераторів, селян, інженерів і робітників в урочищі Куропати під Мінськом та в підвалах НКВС. У Куропатах роками розстрілювали тисячі людей, незалежно від їхнього походження, віри та освіти. У в’язницях НКВС у Мінську розстрілювали менше, але саме тут сталися трагічні події, які позбавили Білорусь значної частини інтелігенції. У ніч із 29 на 30 жовтня 1937 року у внутрішній тюрмі НКВС у Мінську розстріляли 132 представників культури, мистецтва і науки Білорусі. Приблизно таким само чином, як комуністи у Білорусі, під час Другої світової війни нацисти знищили у Польщі всю її інтелектуальну еліту.
1939 року червоний терор перекинувся і на Західну Білорусь. Потім почалася радянсько-німецька війна, під час якої як комуністи, так і нацисти вбивали людей, палили книги та рукописи, в яких знаходили «шкідливі» ідеї, розкрадали культурне багатство народу. З початком нового білоруського руху за незалежність у 1980‑х роках ці жовтневі дні стали часом, коли ми не тільки згадуємо всіх своїх померлих, але також особливо тих, хто загинув від рук окупантів і злочинців під червоним прапором. Віддаючи данину пошани жертвам комуністичних злочинів, ми також кажемо: «Ніколи знову не дозволимо, щоб Білорусь і Церква на нашій землі потрапили під владу прихильників Леніна і Сталіна!»
Олександр Гелогаєв,
за матеріалами tut.by, книги Конфесії на Білорусі, arche.by
фінансово.
Щиро дякуємо!
