Ми схильні прив’язуватися до речей і поглядів. Неохоче розстаємося з колись установленими уявленнями про самих себе. Проте cаме вміння полишати старі погляди є основою розвитку.
Я маю навчитися відкидати статичний образ того, ким — як мені здається — я є. Мушу збагнути, що я є виключно собою, і що моє життя це процес — вічне навчання, зміна, зростання. Єдиною важливою реальністю є те, ким я є зараз. Я не той, ким був. І не той, ким буду. Але передусім мушу усвідомити, що я той, ким повинен бути, і що я достатньо обдарований, аби в своєму житті чинити те, що мушу чинити.
Ознаки самоприйняття
Акцептація самого себе передбачає, передусім, радість від того, ким я є. Зазвичай, змиритися з тим, ким ти є, це щось подібне до понурого «могло бути гірше». Воно знеохочує. Якщо ж я маю бути щасливою людиною, то мушу навчитися радіти від того, ким я є. Це нелегко. У всіх нас є підсвідомість. Вона будує схованку або — якщо до вподоби — могильник того, що огидне, з чим ми не маємо мужності боротися або не можемо з цим жити. На жаль, те, що ми поховали, не мертве, а досі живе і впливає на нас. Проте ми цього не усвідомлюємо.
Тому-то зовсім непросто стикнутися впритул із такими питаннями: «Чи я насправді приймаю самого себе? Чи я задоволений тим, ким я є? Чи бачу мету і сенс того, ким я є?» Легким та швидким відповідям тут не зовсім віриться, проте ознаки прийняття самого себе видимі у щоденному житті. Я перерахую десять ознак, які, на мою думку, легко помітити у людей, що приймають себе насправді такими, якими вони є.
Люди, які приймають себе, — щасливі
Можливо, це пролунає дивно, але першою ознакою самоприйняття є саме відчуття щастя. Скажете, починається зачароване коло; а проте у людей, насправді задоволених собою, завжди гарне товариство: протягом доби вони перебувають із людиною, яку люблять. Ця добре відома, чарівна постать завжди біля них, у горі та радості. Небагато речей здатні позбавити їх щастя. Якщо навіть хтось до них черствий або ж критично налаштований, ті, що насправді люблять себе, будуть переконані, що ймовірно виникло якесь непорозуміння. А якщо ні — очевидно, що той недоброзичливець чи критикан має якісь особисті проблеми. Результатом буде співчуття, а не злість до тієї людини.
Люди, які приймають себе, з легкістю йдуть назустріч іншим
Що більше ми приймаємо себе, то глибшим стає наше переконання, що інші також нас полюблять. Випереджаючи їхню акцептацію, ми любимо перебувати в їхньому товаристві. Впевненим кроком входимо до приміщення, повного чужих людей, і без проблем представляємося іншим. Про відкритість стосовно інших думаємо як про жертовний дарунок, а про оточуючих — як про дар, який належить прийняти, шанобливо і вдячно. Тим не менш, якщо насправді любимо себе, то цінуємо хвилини самотності і смакуємо їх. Це правда, що для тих, хто з радістю приймає себе, самотність є спокоєм. А от для тих, кому бракує цієї акцептації, вона може означати біль і розпач. Відчуття самотності як пустки призводить до того, що людина за будь-яку ціну шукає розваг — у газеті, в горнятку кави, у радіо, яке гримить на всі заставки.
Люди, які себе приймають, завжди відкриті на почуття і компліменти
Якщо я справді приймаю себе і задоволений собою, то зумію прийняти факт, що хтось жертвує мені свої почуття. Із вдячністю прийму від інших любов як почесну відзнаку; не буду в собі придушувати невисловленого застереження: «Якби ти насправді мене знав (знала), то не покохав (не покохала) би мене». Так само буду здатен прийняти доброзичливі зауваження та компліменти. Більше того — для мене це неабияке задоволення. Не буду вічно мучитись сумнівами щодо мотивів, якими керуються люди, які роблять такий комплімент: «Все добре, але про що тобі йдеться? Чого ти від мене хочеш?» Не буду буркати під ніс із насмішкою: «Ясна річ — ти говориш це несерйозно!»
Люди, що приймають себе, зможуть «насправді» бути собою
Залежно від рівня самоприйняття ми створюємо навколо себе атмосферу справжності. Іншими словами, щоб стати собою, треба передусім прийняти себе. Тоді лиш будемо справжніми. Коли наші почуття хтось скривдить, зможемо голосно крикнути: «Ой!»; кохаючи та обожнюючи другу людину, будемо щиро й відкрито виражати до неї любов і шану. Нам не дошкулятимуть побоювання перед нерозумінням, ми не будемо турбуватися про те, чи наше почуття зустріне взаємність. Одним словом, просто будемо собою.
Справжність означає не тягнути за собою — як отой багаж у нашій подорожі по життю — набір масок на кожну нагоду. Це означає, що ми в змозі чітко визначитись: я не зобов’язаний до когось підлабузнюватись, а маю обов’язок залишатися собою. Отримуєте те, що бачите! Я, і тільки я, є оригінальним творінням Бога. Не шукайте копій — їх не існує. Більшість із нас так довго надягала маски, що ми загубили відчуття, коли закінчується роль, а починається справжнє «я». Всі ми інстинктивно відчуваємо справжність: коли нам вдається бути собою, отримуємо полегшення, яке приносить щирість.
Прийняття себе стосується сьогодення
Вчорашнє «я» вже історія; завтрашнє «я» нам невідоме. Життя з відривом від минулого і без забігання в майбутнє не є простим. Тим не менш, справжнє самоприйняття має стосуватися того, чим воно є в цю мить.
Нема жодного значення, ким я був, навіть які я робив помилки. Рахуюся лише я сьогоднішній. Прийняття себе теперішнього виключає неприйняття себе колишнього. Якщо я себе полюблю або дозволю іншим полюбити мене таким, яким міг би бути, ця любов буде даремною, а може й нищівною. Основою кожного справжнього почуття є відмова від ставлення умов, в той час як потенційність передбачає умовність: «Полюблю тебе, якщо будеш…» Любий старий Чарлі Браун якось сказав, що «найбільші життєві страждання виникають через великі можливості».
Люди, які приймають себе, зможуть із себе посміятися
Занадто серйозне ставлення до себе майже завжди є проявом невпевненості. Старе китайське прислів’я каже: «Блаженні ті, хто може сміятися з себе. Вони ніколи не відчують браку розваг». Здатність зізнаватися у власних слабкостях і забаганках та приймати їх, а також вміння посміятися з них вимагає ще більшого відчуття безпеки, ніж те, яке дає самоприйняття. Тільки усвідомлення, що я є чимось добрим, дозволяє зізнатися у власних вадах. Хто осягнув цю таємницю, зможе сміятися з них навіть тоді, коли вони вийдуть на білий світ і люди про них дізнаються. «Я ніколи не обіцяв тобі килима з трояндових пелюсток, чи не так?»
Люди, які приймають себе, вміють розпізнавати і заспокоювати свої потреби
Ті, хто вміє прийняти себе, вміє також усвідомлювати свої потреби: фізичні, емоційні, інтелектуальні, суспільні й духовні. Тут діє приказка — «милосердя починається вдома»: якщо не люблю себе, не зможу полюбити нікого іншого. Спроби легковажного ставлення до власних потреб можуть виявитися вбивчими для особистості. Ближнього слід любити, як себе самого. Прозвучить це, може, грубо, але насправді що більше я люблю себе, то більше спонтанних, природніх почуттів зможу жертвувати ближнім.
Люди, які приймають самих себе, стараються виробити гармонійну життєву модель, так щоб бути в змозі виходити назустріч своїм потребам. Зазвичай їм вдається заспокоїти потреби сну, відпочинку, роботи і їжі. Вони утримуються від усіляких надмірів та шкідливих звичок: обжерства, куріння, пияцтва чи наркотиків; окрім цього, вони можуть узяти до уваги потреби, просьби і побажання інших. Чутливі на потреби інших, вони вміють проявляти справжнє співчуття і зможуть надати допомогу. За всього цього трапляється так, що й вони мусять відмовляти — і не відчувають потім докорів сумління чи образ; просто вони знають свої потреби і «кордони», яких не можна переступити.
Люди, які приймають себе, можуть самовизначитися
Ключі до самовизначення знаходяться у собі, тому не варто питати про них інших людей. Хто ж насправді приймає себе, вважає, що певні речі відповідні та слушні, й не замислюється, що подумають інші. Прийняття себе самого достатньою мірою стійке до «психології натовпу» і масової реакції. Як треба буде — не завагається поплисти проти течії. Як би сказав Фріц Перлс: «Я не прийшов на цей світ, щоб виправдовувати твої очікування, а ти не народився тільки для того, щоб здійснювати мої».
Люди, які приймають себе, нелегко втрачають контакти з реальністю
Розуміння, чим є контакт із реальністю, приходить зазвичай простіше, якщо збагнемо, в чому проявиться його вада. Контакти з реальністю виключають мрії наяву або уявляння, ким би ми могли бути, якби були іншою людиною. Не слід витрачати енергію на жалкування, що ми не інші; треба радіти життю такому, яке воно є, і от у таке життя треба вкласти свої сили. Не можна сходити на манівці роздумів про те, ким би ми «могли» бути.
Люди, які приймають себе, — впевнені
Останньою ознакою самоприйняття є поведінка, яку зазвичай називають асертивністю. Людина, що приймає себе, надає собі право для серйозного ставлення, до власних поглядів і власних виборів. У кожен зв’язок вона входить за принципом рівноправного партнерства. Не погоджується прийняти роль «лузера», не приймає рішення за інших. Також залишає за собою право на помилки. Багато хто з нас відмовляється від асертивності, коли відчуває, що може помилятися. Ми приховуємо свої власні погляди, вподобання. Повне радості прийняття є покликанням до асертивності: до поваги до себе, до вміння виражати себе самого — відкрито і щиро.
фінансово.
Щиро дякуємо!
