Існує безліч причин, щоб це зробити. Ви здивовані? Дуже добре… Ще кілька років тому чистота була для мене чимось очевидним. Так! Я зачекаю до шлюбу — зачекаю на свого майбутнього чоловіка. Однак був у моєму житті момент розгублення та відходу від Церкви — бо так було краще й легше: випадкові відносини, без глибшого значення; постійні пошуки задоволення — навіть примарного; абсолютна відсутність почуття безпеки; нічні ридання через самотність; протягом дня, зрештою, теж ридання — тільки внутрішні…
Після двох років життя у постійній дисгармонії між тим, що я відчуваю, й тим, у що вірю, настав переламний момент: пригнічена станом, до якого сама себе довела, я пішла до сповіді. Господь простягнув мені руку допомоги — виявилося, що Він весь цей час терпляче чекав. Він поставив на моєму життєвому шляху людей, завдяки яким я сьогодні — та жінка, якою завжди прагнула бути. Завдяки Господу, я нині насправді щаслива!
Чистота… Я цього прагнула. Передусім для майбутнього чоловіка, але й для себе самої. Я знала, наскільки гіркий смак іншого вибору. Зустрівши «свого» чоловіка, я зрозуміла, яким нелегким — і водночас прекрасним — є цей обов’язок. Ми одружимось у квітні. Збоку все виглядає страшенно дивними: бо ж попри те, що все вже заплановано, обручки чекають у коробочці й усі організаційні деталі ми давно владнали — ми все одно не живемо разом…
Якщо невідомо про що йдеться, то йдеться про… дитину (?)
Спільне життя перед шлюбом або балансування на його межі постійно супроводжує страх. Найчастіше «більшу частину» цього страху беруть на себе жінки: адже «хтось увійде»; «йому/їй не сподобається, бо я не буду вмілим/вмілою»; або ж «несподівана вагітність». Однак як можна називати «несподіваним» або «небажаним» те благословення, яким є зачаття дитини? Дитина чує усе, маючи 18 тижнів: відчуває, чи вона бажана, чи небажана. Ніколи в житті я б не хотіла пережити момент вагань: чи мій партнер/хлопець/приятель залишить мене у перші ж хвилини, як я стану Матір’ю. Щоправда, я можу про це лише здогадуватись; але ж якою ж чудовою має бути мить, коли ти скажеш Чоловікові, що плодом вашої великої любові буде Малюк! Що каже «зовнішній» світ? Зусібіч чути:
«Мусите спробувати!»
«А звідки ви знаєте, чи зійдетесь характерами — хоча в разі чого можна розлучитися…»
«Ну добре, хай цей шлюб вже собі буде, але навіщо діти?!»
«Мусите ще пожити для себе, а не одразу в пелюшки!»
Ні, ні та ще раз непохитне рішуче «ні». Любі Жінки, не дозвольте себе переконати, ніби жити разом ще до шлюбу — це нормально й цілком очевидно. Шануйте себе та своє тіло! Дорогі Чоловіки, проявіть вразливість і будьте готові берегти вашу чистоту. Це зовсім нелегко, постійно приходять спокуси. Однак можна проводити час зі знайомими, а спільні хвилини намагаймося організувати творчо.
Питання економічНІ!
Багато разів я чула такий аргумент: ми почнемо жити разом, бо так «дешевше буде»: не треба буде утримувати два помешкання, половину грошей можна буде зекономити на їжі та паливі. Опишу коротко свою позицію. Я їжджу на роботу майже 40 км в один бік; неважко підрахувати, що в обидва боки — це майже 80 км. Будинок, у якому ми плануємо оселитися, стоїть за 17 км від мого місця праці, однак він теж чекає… аж ми одружимося. Спершу я їздила автівкою, зараз пересіла на громадський транспорт, адже це дешевше. Попри те, що така дорога забирає більше часу — для мене це інвестиція, адже я роблю все з думкою про наше майбутнє подружжя. Можна інвестувати і втрачати; але коли довіришся Богові, загроза зникає, чи не так? Для мене Його благодать набагато важливіша, аніж гроші, витрачені на додаткове паливо чи квитки на автобус.
Давай посваримося!
Наші стосунки — це не лише ідилія, коли ми дивимося закоханим поглядом одне на одного та очікуємо того особливого дня. Ми теж сваримося! Я — холерик, і це часом спричиняє гострі суперечки. Факт, що після кожної сварки ми постійно хочемо знаходити спільну мову, надалі прагнемо збагачувати наші відносини, підказує нам, що це варто робити. Варто боротися! Сварки та примирення — це теж мистецтво, якого слід навчитися; варто навчитися компромісу, замість того, щоб замітати проблему під килим. На завершення питання: чи мали б ми час так конструктивно посперечатися, якби проводили більшість часу в ліжку?
Все не так уже й погано
Звісно, я не зношу крайнощів. Нас не осуджують за погляди; нас оточує родина, підтримують і допомагають нам друзі, священики, які думають так само. Ми бачимо, як дивляться одне на одного люди, які не пішли «навпрошки», а перебороли кризи й дали собі шанс у подружньому житті. Ми дивимося на безмежне щастя подружніх пар — бо «є дитина!»
Хтось міг би сказати, що ми одружуємося для того, щоб «легально» кохатися. Зовсім ні! Адже коли ми станемо подружжям, з’являться й спільні обов’язки: магазини, прибирання, праця… Роль «коханки» свого чоловіка — це ж один із численних елементів спільного життя. А що в цьому поганого, що я в ліжку замість хлопця хочу мати Чоловіка?
Люблю відчувати погляд мого Нареченого на собі — люблю, коли він дивиться на мене лагідно, а не жадібно; тішуся, коли замість того, щоб їхати кудись на спільні вихідні, ми разом ідемо в неділю на Святу Месу; я неймовірно щаслива, що Господь Бог дав моєму Нареченому мудрість, позаяк він воліє мене бачити в барвистій сукні, а не у вузьких штанях і блузці з глибоким вирізом.
Давай жити разом до шлюбу!
Ви здивовані? І дуже добре. Тільки врахуйте, що мені йдеться про дім, який ми створюємо між собою; цей метафоричний дім, який будується між парою молодих людей. Будувати його треба з довгих розмов, прогулянок, часу, проведеного разом, обміну книжками… Обожнюю, коли ми прощаємося після побачення, роблячи знак хреста на чолі один одному. Це, власне, той фундамент, міцність якого дасть гармонію вже в подружньому житті; адже у подружжі спогади про часи, коли ви були нареченими, дають багато наснаги. Збереження дошлюбної чистоти дає час збудувати такий дім. А щоб будинок був міцним, будівля мусить трохи «вистоятися», правда ж?
За матеріалами: Deon.pl
Переклад: Мирослава Сиваківська, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
