Інтерв’ю

Апостольський Нунцій: Я не боюся викликів, я боюся держав без викликів

30 Грудня 2015, 16:34 2383 Віта Якубовська
Гуджеротті

Публікуємо продовження інтервю Апостольського Нунція в Україні Клаудіо Ґуджеротті, яке відбулося у Львові за участю журналістів CREDO, Радіо Ватикану та РІСУ.

Початок розмови читайте тут.

Як архиєпископу Ґалліксону свого часу, Вам добре знана ця частина світу. Отже, яких благословень та яких викликів Ви очікуєте?

— Дуже часто виклики стають благословенням. Коли я розпочинав свою місію у Білорусі, то навіть уявити не міг, що саме там на мене чекає, що відбуватиметься. Деякі речі ставали неочікуваним викликом, я навіть не думав, що зі мною взагалі могло б таке щось трапитись; однак це ставалося, але все вирішувалося… Я не боюся викликів, я боюсь держав без викликів.

І все ж, які виклики Ви бачите?

— Передусім, звісно, війна… Шок, який переживає український народ, є абсолютно жахливим. Він глибоко назначив життя кожного українця. Ми — як Церква — не можемо ігнорувати чогось, що є наче частиною тіла наших людей. Розумієте, це абсолютний пріоритет. Дуже важко вимовляти слова пробачення у такій ситуації; але також не можна промовляти слів ненависті. Це наш шанс… І наші зусилля слід спрямувати на те, аби допомогти, аби підтримати людей, не дозволити, щоб їхні серця сповнювалися гіркоти, не роз’ятрювати їхні серця, лише зробити все, аби вони залишалися відкритими на Господа, на надію та пробачення. Однак, у той же час належить подбати про справедливість. Пробачення не є приводом втрачати життя; справедливість також необхідна. Ця жахлива ситуація несправедливості у країні є безперечно нашим пріоритетом.

Ви вже згадували у першому інтерв’ю для CREDO про те, як бачите своє служіння тут, в Україні; та все ж, будь ласка, ще раз, може, більш розбудовано: як Ви вважаєте, якою є Ваша місія?

— Місія Нунція дуже проста: представляти Святішого Отця в країні та служити єдності — як міст. Саме для цього є Нунцій! Єпископи відповідають за Церкву. Нунцій, натомість, потрібен для комунікації, він повинен зміцнювати зв’язки, зміцнювати локальну Церкву, аби люди не почувалися самотніми, а навпаки, відчували себе частиною спільноти Церкви. Ось місія Нунція: бути там, де він потрібний, аби показати присутність Церкви усім католикам і цілому світу. Адже навіть маленька спільнота, що збирається на молитву, чинить це з усією вселенською спільнотою. Знаком цієї присутності і є Апостольський Нунцій. Це що стосується Церкви; що ж стосується держави,то  місія Нунція — просувати християнські цінності. І, якщо це можливо, представляти моральний авторитет Святішого Отця. Так, аби справи, які важко вирішити на локальному рівні, знаходили відповідні рішення завдяки моральному авторитетові Єпископа Рима, його позиції та історичній цінності. Отже, це наступний крок: забезпечити країну особливою підтримкою, що ґрунтується на моральному авторитеті Святішого Отця та виходить за межі поділів на національності, лежить поза різними поділами та війнами.

Отже, у своєму служінні Ви прагнете бути мостом. Зараз Ви приїхали в Україну — державу з чітким поділом на Православну та Католицьку Церкву. На Вашу думку, що можна зробити, аби досягти порозуміння, і якими будуть особисто Ваші кроки у цьому напрямку?

— Є люди, які закладають бомби, аби зруйнувати мости. Проте збудувати міст — набагато легше, аніж його зруйнувати. Сьогодні я снідав із православним єпископом, якого люб’язно запросив архиєпископ Мокшицький. Це була чудова розмова. Ми їли в приязній атмосфері. Ви знаєте, якщо ми любимо когось у Христі, то не ділимо людей на хороших і поганих, ми не вибираємо, кого краще любити, а любимо всіх без винятку. І ось така любов у Христі це і є міст. Сам Ісус є цим мостом! Ми не бачимо мостів — ось у чому причина того, що ми воюємо. Тому перш за все йдеться не про будування мостів, а радше про їхнє очищення, аби всі могли побачити, що вони вже існують. Позаяк, коли ми ховаємо мости, — ми грішимо. Заховати міст — це навіть гірше, ніж його зруйнувати; це один із найтяжчих гріхів у житті християнина. Отож, я ціную те, що вже було створене благодаттю Господа, і буду опікуватися цією благодаттю, а Господь ніколи не залишить свою Церкву. Я лише спробую показати цю Господню любов. Якщо ми цього не робитимемо, тоді це буде наша провина.

Як Ви гадаєте, що люди в Білорусі думають про війну в Україні? Чи вони нас підтримують? Бо ми справді цього не знаємо.

— У мене склалося враження, що вони не говорять багато про політику. Вони розуміють, що мають багато спільного з українцями, адже переживають щось схоже у власній державі. Білоруси не надто багатослівні. Тому важко переказати те щось, що я чув. Проте я добре пам’ятаю, що у храмах ми завжди молилися за Україну. Завжди. Більше того, деякі люди підходили до мене й казали: «Екселенціє, будь ласка, зробіть щось для українців!» Також і органи громадської влади, і Православна Церква — вони усі радили мені багато працювати в Україні, оскільки відчували, що щось дуже їм близьке перебуває під загрозою і страждає. І вони відчувають ці страждання. Це основна причина їхніх страждань сьогодні. Таке моє враження.

Що Ви чули про Україну раніше? Що Вам вдалося дізнатися про Україну, займаючись Сходом і працюючи у Конгрегації Східних Церков?

— Вперше я почув про Україну, коли ще навчався у школі, коли був маленький, але набагато більше я довідався про неї тоді, коли почав працювати у Конгрегації Східних Церков. То були важкі роки, я почав працювати 1985 року, тоді ще існував Радянський Союз. Секретарем Конгрегації був єпископ Української Греко-Католицької Церкви; відповідно, Конгрегація приділяла Україні багато уваги. То був час великих відкриттів. УГКЦ одна з найбільших спільнот серед Східних Церков, яка потребувала великої підтримки та допомоги, щоб вийти з підпілля. Це потребувало багато праці. Я був відповідальним за формацію нових семінаристів. Ви знаєте, у Римі студіювало багато греко-католицьких семінаристів, але раніше то були представники діаспор. Вони навчались в Українському Колегіумі, а тоді поверталися до діаспори. А потрібно було формувати священиків, які б поверталися в Україну і були там корисними. Отже, моїм завданням було формувати семінаристів кількох Українських Колегіумів, щоб, повертаючись на Батьківщину, до свого народу вони могли там ефективно працювати. У це треба було вкласти дуже багато праці.  Великі зміни відбулися, коли впав Радянський Союз і Україна відкрилася. Саме тоді значно зросла кількість семінаристів власне з України. Це був перший момент, і потім помічник секретаря доручив мені всі інші справи, що були у компетенції Східної Конгрегації та мали стосунок до України. Крім того, важливо було також посприяти відродженню Римо-Католицької Церкви в Україні. Це було важливо також і тому, що давало змогу побачити, як Церква «дихає двома легенями», а це велике багатство.

Потім була певна перерва — це той час, коли я був на Кавказі. А от уже під час мого служіння у Білорусі Україна була завжди присутня, тому що білоруський народ завжди чувся дуже близьким до українського народу. І їхня стурбованість через ситуацію війни дуже сильна, і це очевидно, адже йдеться про територіально близькі народи і все може трапитись. Тому це не випадково, що саме Мінськ став місцем, де зустрічалися сторони конфлікту, щоби спробувати розв’язати ситуацію. Отже, Україна впродовж чотирьох років є завжди зі мною і тепер, як я вже говорив про це у Білорусі, я бачу свою місію в Україні продовженням тих приготувань, які я мав у Білорусі.

В Україні триває війна. Що може зробити Нунцій, щоб відновити мир у цій країні?

— Передусім, молитись. Тому що мир завжди залежить від Господа. Ми наближаємося до Різдва, відчуваємо сповіщення миру, що походить від ангелів: «Слава во вишніх Богу і на землі мир людям його вподобання!» Мир завжди поєднаний із небесами; якщо розглядати його лише у горизонтальній площині, то це буде дуже тимчасове явище — сьогодні він є, а завтра немає. Що може зробити нунцій? Побачимо, які нагоди створить Господь надалі; але однозначно треба свідчити, не зупинятися, промовляти, шукати діалогу, шукати нагод для зустрічей. Що це означає на практиці? Мій 14-річний досвід праці в Нунціатурі показує: ще вранці я не знаю, що відбудеться протягом дня, а вже ввечері я дякую Господу за неочікувані обставини та ситуації, які Він створив, аби було все, що повинно. Треба з великою простотою проживати дні, намагаючись оцінити всі нагоди, що дає Бог.  

І ще коротко про те, яким Ви бачите майбутнє Католицької Церкви в Україні?

— Як я вже згадував раніше, для мене ці дві Церкви, дві частини Католицької Церкви — і я би хотів власне це підкреслити — не є конфедерацією, адже обидві визнають авторитет Папи, обидві визнають усе, що нас об’єднує у Католицьку Церкву. Спершу я хочу висловити радість від того, що вони існують, що існують саме так — у своїх відмінностях, бо якщо одна буде схожа на іншу, то втратимо велике багатство А по-друге, я хочу побажати, щоб усі члени обох спільнот черпали радість із того, що інша існує. Коли католик відчуває радість від того, що існує та працює особа, відмінна від нього, то можна сказати, що він уже одним пальцем доторкнувся до Неба.

Ви прибули в Україну напередодні Різдва, і наші слухачі хотіли би почути від Вас побажання з цієї нагоди.

— Це може виглядати наче боротьба у дусі гуманізму, але я хотів би побажати всім усвідомлення того, що всім і для всіх народжується той самий Ісус Христос, не щоразу інший, окремий для різноманітних релігійних проявів. Тому нехай народження Спасителя, який об’єднує в собі все людство, всіх народжених людських істот, починаючи від першої людини аж до кінця часів, буде також причиною нашої єдності й нашої солідарності, щоб жити Євангелієм разом і свідчити його так переконливо і в такий спосіб, аби люди, дивлячись на нас, могли сказати, як у часи перших християн: «Дивіться, як вони люблять одне одного».

За допомогу у підготовці матеріалу дякуємо Анастасії Подлюк, о. Анатолію Постоловичу та Ользі Нетреб'як
Фото: Андрій Чорний

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity