Коли знайомишся з сестрами зі Згромадження Ісуса, то ніби одразу бачиш обличчя Того, у чиї очі вони вдивляються, й Тієї, котру як жінку вибрали за взірець для наслідування. Лагідні, невтомні в праці, тихі, вони всім своїм життям проголошують Євангеліє у щоденному служінні Церкві.
Марія Вард, Засновниця Згромадження Ісуса (Congregatio Jesu – CJ), чотириста років тому прагнула рятувати напівзруйновану спільноту Католицької Церкви в Англії. Так само й сьогодні сестри тримають на своїх плечах осередки церковного життя українського Закарпаття. В Ужгороді я зустрілася з настоятелькою спільноти, сестрою Крістіною Раточкою CJ. Вона почала тут працювати 15 років тому, коли парафію щойно починали створювати. А згодом, уже 2007 року, постав і Соціальний центр – як плід спільної молитви та щирої завзятої праці. Ідея Соціального центру з’явилась якось зовсім випадково: єпископ Антал Майнек почув, що в приміщенні напівзруйнованої міської котельні поблизу храму хтось хоче зробити нічний клуб. Він домовився з міською владою про купівлю цієї ділянки землі разом із фундаментом та запитав у сестер, чи хотіли би вони щось там зробити. Порадилися з Генеральною настоятелькою в Римі, що матимуть найкращу можливість реалізувати харизму згромадження: виконувати всі діла любові, що під силу жінці, поширюючи та захищаючи віру.
Це найголовніша справа Центру, що відповідає його офіційній назві – «Будинок на півдорозі». Бо живуть тут сироти, яким уже виповнилося 18 років. Вони вже не можуть проживати в дитячому будинку, але ще не встигли придбати щось у власність. Більшість із них ще вчаться. Серед мешканців також є студентки з малозабезпечених родин та з інвалідністю. Мета сестер – допомогти цим дівчатам знайти своє місце в суспільстві. Сестри вчать їх бути незалежними в спілкуванні, брати відповідальність за власні рішення, а також бути хорошими матерями – бо ж на їхніх руках зростатиме наше майбутнє. Аби дівчата мали впевненість у власних силах і можливостях, сестри прагнуть прищепити їм християнські цінності, але не оминають і психологічних порад, усі разом працюють, проводять дозвілля, разом і святкують. Сестра Крістіна з радістю й гордістю розповідала мені про своїх вихованок, показувала фотографії. Дівчата мають різноманітні зацікавлення: біологія, медицина, психологія, філологія, юриспруденція, математика, історія. Ми зустріли одну з вихованок, яка готувала обід, сидячи на інвалідному візку й при цьому випромінюючи радість. Це була Надія Дьолог – чемпіон Параолімпійських ігор у Криму 2012 року. Вона займається важкою атлетикою та фехтуванням, а також вивчає англійську філологію. А я подумала, ну, зрозуміло що… Мабуть, у кожного, хто читає ці рядки, така ж само думка промайнула.
А ще до Соціального центру щотижня приходять бездомні, дуже бідні – щоби помитися, отримати новий одяг, пообідати. Парафіяни тут же організовують дитячі міні-садочки, коли мамам треба владнати якісь справи, а дитину немає з ким залишити. Сестри зуміли так об’єднати людей, що парафія стала для них спільним домом, родиною. Сестрам розповідають про злети й падіння, радості й печалі, радяться з ними, як із мамами.
Наталія Карпова, «Католицький Вісник» № 23/ 2015
фінансово.
Щиро дякуємо!
