Попільна Середа — у св. Сабіни
П’ятниця після Попільної Середи — у св. Йоана і Павла
П’ятниця Першого тижня Великого Посту. Йдемо до базиліки Дванадцятьох Апостолів (Basilica dei Santi XII Apostoli). Її важко вирізнити з‑поміж довколишніх пишних палаццо, вона ідеально списується в оточення, так що можна помилитися і подумати, ніби під її портиком сьогодні розташувалася елегантна кав’ярня.
Перший храм у цьому місці, на три метри нижче нинішнього рівня бруківки, збудував папа Пелагій близько 560 року, аби таким чином ушанувати перемогу над готами у битві при Везувії («Битва на Молочній горі», 553 рік). Той храм мав форму базиліки з дев’ятьма колонами по обидва боки нави аж до апсиди. Найцікавішою рисою того храму був вівтар, розташований майже на три метри вище підлоги, зі спеціальною нішею для реліквій. Ця ніша проіснувала до наших днів, у ній зберігаються реліквії апостолів Филипа і Якова Молодшого. Пізніше до них долучилися також останки з катакомб по Віа Латіна.
Папа Адріан І у листі до Карла Великого (795 рік) вихваляє цей храм за його розміри та прекрасні мозаїки. Однак ця святиня зазнала руйнувань під час землетрусу 1349 року. Аж до вибору Мартина V на папу (1417 рік), що завершило Велику західну схизму й означало повернення Пап до Рима, базиліка лежала в руїнах. Однією з перших справ цього папи (він походив із роду Колонна) стала відбудова храму Дванадцятьох Апостолів, оскільки поблизу розташовувався його родинний маєток, а негоже було дбати про свій палац, занедбавши Дім Божий.
1463 року базиліку передали францисканцям. А коли Генерал цього ордену Франческо делла Ровере був 1471 року обраний на папу і прийняв ім’я Сикста IV, він ініціював величну реставрацію святині. Вздовж нави з’явилося дванадцять нових каплиць, більшість яких фінансували члени роду делла Ровере. Папа також повелів, аби його pictor papalis («папський художник») Мелоццо де Форлі, який під цим прізвиськом і увійшов в історію, виконав фреску в апсиді, зобразивши Вознесіння Христове.
Там же неподалік, по сусідству, мешкав племінник папи Сикста — Джуліано делла Ровере, майбутній папа Юліан ІІ. Його внеском у реновацію храму став елегантний портик біля входу до базиліки.
Сьогоднішня вражаюча конструкція храму — заслуга папи Климента ХІ, який правив у XVIII столітті. Портик XV століття, частково вгрузлий у землю, відкривається на стрільчасту наву, прикрашену фрескою «Тріумф Ордену св. Франциска» (на фото) авторства Бачіцці, учня Джованні Лоренцо Берніні. Одну з нав прикрашає поховання папи Климента XIV — перший римський твір Антоніо Канови.
Якщо підведемо голову — дістанемо враження, що з небес висипаються ангели. Це ефект ілюзіоністської фрески Джованні Одацці. Фасадна плита вівтаря, одна з найбільших у Римі, представляє мучеництво святих Филипа і Якова, її намалював 1715 року Доменіко Мураторі. Барокове багатство розпису контрастує з мовчазною простотою розташованої нижче крипти. Оновлена у ХІХ столітті, коли було відкрито катакомби, вона відсилає уяву до місць поховання перших християн.
Чимало прекрасних чоловіків і жінок спочили в базиліці Дванадцятьох Апостолів, хоча інколи ненадовго. Тіло Якова ІІІ Стюарта, який помер у Римі після десятиліття, проведеного у вигнанні, було поставлене для публічного огляду саме тут, перш ніж його поховали у Базиліці св. Петра на Ватиканському пагорбі. Коли 18 лютого 1564 року помер Мікеланджело, який мешкав поблизу, його тіло принесли до цього храму, аби перед похороном одягнути його в чернечий габіт, оскільки він був францисканським терціарієм. Його племінник, однак, забрав тіло, поховане у бічному портику цього храму, і переніс його до улюбленого міста дядька — Флоренції.
Ковток живої води
Вимога жити Царством Божим — за якої праведність учнів Ісуса має перебільшувати праведність фарисеїв, що скрупульозно виконували Закон, а від цього веління Господь починає повчання із сьогоднішнього уривка Євангелія — керована не тільки до нашого серця, але також до розуму та волі. Вони, як про це пише у сьогоднішньому другому читанні Літургії годин абат Ельред із Лінкольншира, який жив у ХІІ столітті, — становлять запрошення, скероване до християн, аби розширили горизонт своєї любові та своїх любовей.
У зустрічі з Божою любов’ю, яка запрошує нас до спільності з Пресвятою Трійцею, ми дістаємо міць любити інших аж до того ступеня, щоби прийняти до серця наших ворогів. Замислюючись над таємницею нашого власного прощення, попри те що наші гріхи лежать відкриті й видні для Бога, ми можемо через «Божий вогонь» любові «обійняти раменами справжньої любові також і неприятелів». Учиняючи так тут і тепер, християни постійно підготовляються благодаттю до того, аби бути святими, якими ми мусимо стати, і опинитися у гроні тих, хто — як Дванадцять Апостолів із сьогоднішньої стації — можуть жити щасливими біля Трону Благодаті.
Великопісне стояння у Дванадцятьох Апостолів міцно нагадує нам, що Церква зовсім не «створює» святих через беатифікаційні та канонізаційні процеси; Церква тільки визнає святість тих, кого зробив святими сам Бог. Немає виразнішого прикладу того, як Бог чинить когось святим, ніж діяння життів апостольських. Навіть якщо частина оповідей про них це легенди, то сьогоднішній стаційний храм, у якому зберігаються реліквії святих Филипа і Якова Молодшого, становить незаперечне свідчення того факту, що їхнє життя зазнало радикальної переміни після зустрічі з Ісусом із Назарета, і що ці люди потім змінювали світ.
Бог і сьогодні такий само щедрий, коли йдеться про творення святих, як це було і в минулому. Стація у Дванадцятьох Апостолів запрошує нас, аби ми спробували розпізнати святих довкола нас, незалежно від того, ким є сьогоднішні відповідники неймовірного зібрання неосвічених рибалок, римського колаборанта, політичного агітатора і хлопчика-підлітка — який Божий вогонь любові, присутній у Воскреслому, перекував у святих, на яких було збудовано Церкву і на яких Церква понині спирається.
Джордж Вайгель, Елізабет Лев, wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
