Попільна Середа — у св. Сабіни
П’ятниця після Попільної Середи — у св. Йоана і Павла
П’ятниця І тижня Великого Посту — у Дванадцятьох Апостолів
Понеділок ІІ тижня Великого Посту — у св. Климента
Четвер ІІ тижня Великого Посту — у Діви Марії за Тибром
Третій тиждень Великопісного періоду ми розпочинаємо «в гостях» у святого євангеліста Марка.
Давні римляни збудували на Капітолії — найкрутішому пагорбі міста — вражаючий храм Юпітеру Найпрекраснішому і Найвеличнішому, цьому найважливішому з‑посеред римських богів. Довкола святині розрослися інші численні споруди та санктуарії, і в першому столітті нашої ери Капітолій становив собою свідчення римського політеїзму. Згідно з прадавньою традицією, саме на багнистих землях біля підніжжя Капітолію мешкав св. Марко, помічник св. Петра, і саме там він почав записувати своє Євангеліє.
У якійсь халабуді, що цілковито пропадала з очей перед пишністю величних поганських храмів, римлянин Марко написав короткий (тільки 16 розділів) опис подій, які зрештою змінили всю землю, змітаючи з неї поганських божків. Ну а 336 року нашої ери, за панування Константина, вже інший Марко, папа, збудував на цьому місці храм, присвячений тому, чиє ім’я носив він сам.
Оскільки ця місцевість, розташована доволі низько, часто зазнавала повеней, базиліку св. Марка (Basilica di San Marco Evangelista al Campidoglio) довелося кілька разів реставрувати. У ІХ столітті папа Григорій IV поставив там новий храм, уже на такому підвищенні, як він стоїть і понині, та повернув його на 180 градусів відносно первісної святині, так що вона стала передом до Капітолію.
Найпрекрасніша пам’ятка того періоду — мозаїка в апсиді, від якої перехоплює дух. Вона викладена з блискучих фрагментів інтенсивних кольорів, представляє Христа в оточенні святих. Убраний у пурпур і золото Христос стоїть на узвишші, на якому видніють грецькі літери альфа і омега. Він тримає в руці розгорнуту книгу зі словами «Я є воскресіння». Обік Господа стоїть св. Марко (папа), а також святі Агапіт і Агнеса. Ліворуч стоять святі Феліссімус (який зазнав мученицької смерті разом з Агапітом) і св. Марко Євангеліст, який немовби представляє Господу свого друга, тодішнього папу Григорія IV.
Папа Григорій IV перевіз до цієї базиліки останки перських мучеників Абдона і Сеннена, збудувавши донині доступну напівкруглу крипту, в якій вірні могли їх ушановувати. Вище, у головному вівтарі, в урні з імператорського порфіру, спочивають останки папи Марка.
Реліквії св. Марка Євангеліста, як каже традиція, знаходяться у Венеції. Згідно з відомою легендою, двоє венеціанських купців викрали його тіло з Александрії та вивезли з міста у кошику, прикривши свининою, аби мусульманські стражники не обшукали цього. Потім вони дісталися Венеції — цариці Адріатичного моря. Римську базиліку, поставлену на честь другого з євангелістів, єднає давній зв’язок зі столицею регіону Венето, оскільки там мешкав (як титулярний кардинал, а від 1464 року як папа Павло ІІ) П’єтро Барбо, який передав цей храм венеціанцям, аби був їхньою святинею в Римі.
Павло ІІ також повелів виконати елегантний портик для цього храму, у формі тріумфальної арки. Портик постав за проектом Леона Баттісти Альбертіні. Він виводить на площу, по другий бік якої збереглися мізерні рештки храму Юпітера.
Цей же папа подарував базиліці барельєфи на оздобу порталу, авторства Ісаї Пізанського, а два леви обабіч входу до храму (символ Венеції) походять із Середньовіччя. Праворуч стоїть досить незвичний водозбірник із мармуру. У давнину він виконував функцію кропильниці (асперсорію), і на ньому вміщено середньовічний напис, який накладав анафаму на кожного, хто би насмілився продавати зачерпнуту звідси воду. Сповнені гідності дерев’яні різьблені касетони, які оздоблюють ренесансну стелю, — це ще один дар Павла ІІ.
Барокові образи і ліпнина, що оздоблюють наву, — це наслідок ґрунтовної реставрації, проведеної у XVIII столітті. Неокласицизм гарно придався храмові з легкої руки Антоніо Канови, який на вершині своєї слави виконав різьблений надгробок Леонардо Песаро, що стоїть усередині будівлі. На початку ХХ століття храм намагалися якщо не знищити (з політично-культурних поглядів це було неможливим), то принаймні якось прибрати з очей. Тому Муссоліні, який мешкав у сусідньому Палаццо Венеція, звелів посадити перед базилікою дерева, аби її не бачити.
Ковток живої води
У сьогоднішньому Євангелії Лука розповідає, як мешканці Назарета не сприйняли Ісуса-пророка. У цьому уривку представлено ще один, відмінний вид пихи та іншу форму змагання з Богом: спокусу, яка полягає в тому, щоб забезпечити собі такого відкупителя, який нам подобається, замість прийняти того, Кого визначає сам Бог.
Згідно з тим, що представляє Лука, мешканці Назарета неспроможні прийняти Ісуса як дар від Бога саме тому, що задобре Його знають. З уривка Євангелія від Луки, який безпосередньо передує нинішньому фрагменту, ми довідуємося, що Ісус прийшов до синагоги в Назареті, узяв до рук сувій пророка Ісаї та зачитав уголос месіанську прокламацію: «Дух Господній спочив на Мені, бо Він Мене помазав (…), аби проголошувати Рік Господньої благодаті». Далі Він заявив тим, серед кого зростав: «Нині сповнилося це Писання у вухах ваших». Мешканці Назарета спершу відреагували позитивно: «Всі захоплювалися Ним і дивувалися повним благодаті словам, що плинули з вуст Його». Але потім голос забрала пиха: «Чи ж Він не син Йосифа?» Ну бо, людоньки, дайте спокій! Не про такого Месію ми мріяли! Отож хотіли Його скинути з краю гори, на якій стояло місто: «Він, однак, пройшов повз них і віддалився» (див. Лк 4, 24‑30).
Як усі люди всіх часів, так і мешканці Назарета набагато більше задоволені, можучи мати такого Бога, такого Спасителя, якого здатні уявити і сприйняти — або ж сформувати за своїми бажаннями (взірцевий приклад такої спокуси прочитаємо завтра в уривку з книги Вихід, де ізраїльтяни відлили собі золотого тільця). Наслідування Христа, до чого ми покликані на цьому етапі нашого паломництва навернення, велить нам позбутися пихи, яка підсовує нам уявлення, ніби ми краще за Бога знаємо, як має виглядати наш відкупитель. Церква невтомно вкладатиме нам у голови цю істину, поки ми йдемо шляхом Великого Посту до Єрусалима і — невблаганно — до Хреста.
Джордж Вайгель, Елізабет Лев, wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
