Іспит сумління

Вступна молитва

(Я молюся про розуміння, жаль і силу для нового життя в Бозі)

Боже, всемогутній Отче! Ти – володар мого життя. Ніщо перед Тобою не скрите. Ти кличеш мене, щоби я перед Твоїм Обличчям зробив іспит свого життя.

Твій Син Ісус Христос показав мені зразок, як я повинен (повинна) виконувати Твою волю. Я охрещений (-а) в Його Ім’я і ношу це Ім’я. Тому я хочу зіставити мої думки й діла з Його думками і ділами.

Просвіти Твоїм Святим Духом мій розум, щоби я правдиво пізнав (-ла) мої гріхи, помилки і слабкості. Зворуши моє серце, щоби я за них жалів (-ла), їх визнав (-ла) і виправився (-лася). Амінь.

Я замислююся, яким є моє життя перед Богом, у чому має полягати моє навернення, за що я маю просити прощення і що я маю визнати на Сповіді. Іспит совісті потрібно здійснювати перед Обличчям Бога, перед Яким ніщо не скрите. Але не треба боятися й мучити самого (-у) себе: у Сповіді я постаю не перед слідчим, а перед милосердним Отцем.

Запитання слугують як спонука до іспиту сумління. Це не список всіх обов’язків християнина. Також вони не повинні вести до непорозуміння, нібито треба уникати лише того, що виразно заборонене. Радше, Бог очікує, що б ми – люди жили любов’ю, чинили добро і здійснювали Його задуми. Не всі мають однакові завдання. Кожен (-на) особисто покликаний (-а) розпізнати й виконати своє завдання. Гріхом є не тільки вчинена несправедливість, а й занехаяння добра.

Розділи «Я замислююсь» мають на меті показати, щó Бог очікує від мого способу мислення і постави. Розділи «Я запитую себе» пропонують вказівки для визнання на Сповіді.

Любов – найбільша заповідь

Ісус поставив два тексти зі Старого Завіту (Втор 6, 4-5; Лев 19,18) як «найбільшу заповідь» у центр Нового Завіту:

«Один же з книжників, що чув їхню суперечку, а й бачив, як він їм добре відповів, підійшов і спитав його: “Яка перша з усіх заповідей?” Ісус відповів: “Перша – Слухай Ізраїлю! Наш Господь Бог – Господь Єдиний, і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю. А друга: Будеш любити ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді немає.” І сказав йому книжник: “Добре, Учителю: ти сказав по правді, що Він – Єдиний, і що нема іншого, крім Нього. А й що любити Його усім серцем, усім розумом та силою всією, й любити ближнього, немов себе самого, – це більш, ніж усі всепалення та жертви.” Ісус же побачивши, що відрік розумно, сказав до нього: “Ти недалеко від Божого Царства”» (Мк 12, 28-34).

Я замислююсь: Чи я усвідомлюю, що тільки тоді належу до Божого Царства, коли у вірі й надії виконую заповідь любові? – Чи я прошу Бога про цю любов? – Чи я терпеливий (-а), дружелюбний (-а), доброзичливий (-а), вірний (-а) і лагідний (-а)? – Чи я люблю, не очікуючи нічого взамін? – Чи я можу прощати? – Чи я приймаю до серця слова Христа: «Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим які вас ненавидять, благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають» (Лк 6, 27-28)?

Я запитую себе: Чи я діяв (-ла) без любові, був (-ла) заздрісним (-ою), ревнивим (-ою)? Чи я зневажав (-ла) інших, висміював (-ла), вилаяв (-ла), поводився (-лася) з ними несправедливо? … Не жив (-ла) з ними в мирі? … Не відповів (-ла) на привітання? … Не робив (-ла) спроб до примирення? … Плекав (-ла) думки про помсту? Мстився (-лася)? … Оскаржував (-ла) інших із заздрості і ненависті? Розпалював (-ла) конфлікт чи підтримував (-ла) його? … Анонімними листами?

Моє ставлення до Бога

«Ви ж, любі, що будуєтеся вашою найсвятішою вірою і молитесь у Святім Дусі, бережіть себе самих у любові Божій, очікуючи милости Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя»

(Юд 20-21).

Наше життя є відповіддю віри на любов Бога, об’явлену нам в Ісусі Христі.

Я замислююсь: Чи Бог є в усьому моїм Господом і Повелителем? – Чи я на Нього надіюся? – Чи я намагаюся слідувати за Христом, бути Його учнем? – Чи я вшановую Бога прийняттям Святих Таїнств? – Чи я знаходжу час для особистої молитви? – Для читання Святого Писання? – Чи я поглиблюю мою релігійну освіту?

Я запитую себе: Чи я байдужий (-а) щодо релігії? … Чи я дозволяю життєвим турботам пригнічувати мене? … Чи я довший час не молився (-лася)? … Дозволив (-ла) моїй вірі зів’янути? … Наражав (-ла) свою віру на небезпеку засобами масової інформації, ворожими до релігії товариствами, забобонами? … Чи я нарікав (-ла) на Бога? … Не мав (-ла) благоговіння до Його святого Імені? … Надмірно надіявся (-лася) на Боже милосердя? … Криво присягнув (-ла)? … Негідно прийняв (-ла) Святе Таїнство?

Моє ставлення до Церкви

«Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Діян 2. 42).

Християни, сповнені Духом Христа, будують Церкву як Царство любові.

Я замислююсь: Чи я «за» Церкву? – Чи я сприяю її оновленню? – Чи я здійснюю будуючу критику? – Чи я здатен (-на) на жертву в служінні Церкві? – Чи я молюся за возз’єднання всіх у вірі, за покликання до священичого та монашого стану? – Чи неділя для мене – День Господній?

Я запитую себе: Чи я байдужий (-а) до своєї парохії? … Чи я зневажав (-ла) неділі і свята необов’язковими роботами, неналежним дозвіллям? … Пропустив (-ла) недільну Святу Літургію? … Був (-ла) присутній (-я) на ній, але не брав (-ла) у ній участі? … Перешкоджав (-ла) моїм підлеглим у виконанні недільного обов’язку? … Зламав заповідь посту чи абстиненції?

Моє ставлення до сім’ї

«Діти, слухайтеся в Господі батьків ваших, бо це справедливо. … А й ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі й напоумленні Господньому» (Еф 6, 1-4).

Діти й батьки зносять одні одних і прощають одні одним; понад усе вони ставлять любов, яка є зв’язком довершеності.

Я замислююсь: Чи я шаную особову гідність моєї супруги / мого супруга? – Чи я плекаю взаємну любов? – Чи практикую будуюче спілкування? – Чи я знаходжу час для сім’ї? – Чи я ставлюся до своїх дітей з любов’ю і справедливістю? – Чи я маю для них розуміння? – Чи я формую релігійне життя в сім’ї вартим наслідування? – Чи я впроваджую своїх дітей у життєві питання? – Чи здійснюю нагляд за їхнім вільним часом і товариством? – Чи я розділяю турботи моїх батьків? – Чи я приношу радість у сім’ю?

Я запитую себе: Чи я нехтував (-ла) моїм супругом / моєю супругою? … Думав (-ла) тільки про себе? … Поставив (-ла) під загрозу подружню гармонію? … Чи я був (-ла) уразливий (-а), егоїстичний (-а), безоглядний (-а)? … Чи я занедбую мою сім’ю? … Чи у вихованні своїх дітей я байдужий (-а), занадто поблажливий (-а), занадто суворий (-а)? … Чи я змушував (-ла) їх проти їхньої волі до вибору професії? … Перешкоджав (-ла) їхньому покликанню до священства чи монашого стану? … Вмішувався (-лася) в подружжя моїх одружених дітей? – Не виконував (-ла)  обов’язків хрещеного батька / хрещеної матері? … Чи я порушував (-ла) мир у сім’ї нешанобливістю, браком любові, невдячністю? … Чи я позбавив (-ла) моїх батьків коштів утримання? … Покинув (-ла) їх напризволяще? … В бідності, хворобі, старості?

Моє ставлення до професії та суспільства

«Любов’ю служіть один одному. Увесь бо Закон міститься у цій одній заповіді: “Люби ближнього твого, як себе самого”» (Гал 5, 13-14).

Християни усвідомлюють, що вони відповідальні одні за одних; вони носять тягарі одні одних і так сповнюють Закон Христовий.

Я замислююсь: Чи я ставлюся до моїх начальників з пошаною? – чи я готовий (-а) служити? – Чи я намагаюся бути сумлінним (-ою)? – Чи я дбаю про добро підприємства (закладу, установи)? – Чи я вважаю моїх підлеглих братами і сестрами у Христі? – Чи я дбаю про їхнє дочасне і вічне благо? – Чи я дбаю про їхні здорові умови праці, необхідний відпочинок, подальшу професійну освіту? – Чи я почуваюся відповідальним (-ою) за добрий клімат відносин у моєму професійному і життєвому колі? – Чи я намагаюся розуміти інших? – Чи я допомагаю їм подолати труднощі? – Чи я цікавлюся суспільним життям і соціяльними проблемами? – В моїй батьківщині? – В інших країнах і частинах світу? – Чи надаю допомогу їхньому розвитку?

Я запитую себе: Чи я підривав (-ла)  авторитет моїх начальників? … Цькував (-ла) працівників? … Започатковував (-ла) такі цькування чи брав у них участь? … Зламав (-ла) договір? … Поводився (-лася) некоректно з підлеглими? … Затримав (-ла) заслужену платню? … У моїй сфері відповідальності толерував (-ла) неморальну поведінку? … Руйнував (-ла) колегіяльні стосунки на підприємстві… інтригами… придирками? … Перешкоджав (-ла) кар’єрному ростові колег? … Чи я занехаяв (-ла) мій обов’язок голосування і участі у виборах? … Здійснював (-ла) нищівну критику уряду і держави? … Був (-ла) глухим (-ою) до нужди у світі?

Моє ставлення до тіла та життя

«Нехай уся ваша істота – дух і душа, і тіло – буде збережена без плями на прихід Господа нашого Ісуса Христа» (1 Сол 5, 23).

Тіло і життя служать Божій Любові, яка єдина є Вічним життям і дає його.

Я замислююсь: Чи я шаную своє тіло як храм Святого Духа? – Чи я плекаю християнську культуру тілесності? – Чи я дбаю про змістовне проведення вільного часу? – Чи я бережу ближніх перед злом?

Я запитую себе: Чи я шкодив (-ла) своєму здоров’ю неопанованими пристрастями? … Непоміркованою їжею, питтям? … Курінням?… Таблетками? … Непоміркованим спортом? … Чи я вчинив (-ла) замах на зачате життя або хотів (-ла) його вчинити? … Чи я допоміг (-ла) вчинити аборт? … Чи наражав (-ла) на небезпеку власне життя чи життя інших? … В дорожньому русі? … Чи я дав (-ла) привід до гріха? … Звів (звела) інших до гріха? … Мучив (-ла) тварин? … Витрачав (-ла) більше коштів чи продуктів для тварин, аніж для людей?

Моє ставлення до статевості

«Хіба не знаєте, що ви – храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває? … Тож прославляйте Бога у вашому тілі!» (1 Кор 3, 16; 6, 20).

Турбота Християн про статеву чистоту закорінена у сповненому любові благоговінні перед Богом і Його творінням.

Сором’язливий той, хто намагається вберегти себе і інших від легковажного й неналежного статевого збудження.

Чистий той, хто потверджує статеві сили і здатності, формує їх та береже їх від зловживань.

Я замислююсь: Чи я визнаю, що статевість є Божим даром? – Чи я визнаю її цінність для будування моєї особистості? – Чи я маю благоговіння перед силами, які слугують виникненню і ростові людини?

Я запитую себе: Чи я був (-ла) безсоромним (-ою) в думках, поглядах, розмовах? … Чи я довів (довела) себе чи інших до спокус через викличну поведінку? … погані фільми? … відвідування сумнівних вечірок? … читання неморальних книжок і журналів? … Чи при слуханні радіо, дивленні телепередач (відеофільмів, інтернету) я не зважав (-ла) на почуття сорому дітей? … Чи я був (-ла) нечистим (-ою) в думках, жаданнях або словах? … Чи я вчинив (-ла) нечисте дійство … сам (-а) … з іншими … з неодруженими … з одруженими … з дітьми … з родичами … з особами тої самої статі? В подружжі: Чи я безоглядно шукав (-ла) лише себе? … Відмовив (-ла) супрузі (супругові) без причини? … Перешкодив (-ла) зачаттю дитини? … Вчинив (-ла) подружню зраду на ділі чи у злому намірі?

Моє ставлення до власності

«Хто крав, нехай не краде більше, а краще хай працює, творивши власними руками добро, щоб він мав змогу дати тому, хто потребує» (Еф 4, 28).

Земні блага призначені для того, щоби слугувати справедливості і любові.

Я замислююсь: Чи я стараюся мати справедливий заробіток? – Чи я совісно управляю довіреними мені матеріяльними цінностями? – Чи я відповідно до своїх можливостей даю добровільні пожертви? – Для важливих потреб Божого Царства? – Чи я намагаюся жити «в дусі убогості»?

Я запитую себе: Чи я крав (-ла)? … У якій кількості або вартості? … Чи я не повернув (-ла) знайдені або позичені матеріяльні цінності? … Чи розтринькав (-ла) кошти, призначені на допомогу іншим? … Чи я завдав (-ла) шкоди – намірено чи через недбальство – чужому майну… через ліниву працю…, обман…, завищені ціни і рахунки…, лихву…, нечесну конкуренцію …, не відшкодував (-ла) збитків …, легковажно позичав (-ла) …, не сплатив (-ла) своєчасно борги?

Моє ставлення до правди та вірності

«Тому, відкинувши брехню, говоріть кожен правду ближньому своєму» (Еф 4, 25).

Людське слово є образом Вічного СЛОВА. Тому воно мусить бути правдивим. Воно повинно живити любов у спільноті.

Я замислююсь: Чи я намагаюся стати таким (такою), яким (якою) мене бажає Бог? – Чи я прямодушний (-а) і правдивий (-а)? – Чи на моє слово можна покластися? – Чи я вмію шанувати вірність ближніх?

Я запитую себе: Чи я брехливий (-а)? … Чи я говорив (-ла) неправду? … Лицемірив (-ла)? … Чи я додержав (-ла) слова? Чи сфальшував (-ла)  товар? … Підробив (-ла) документи? … Видав (-ла) таємниці? … Розголосив (-ла) помилки інших? … Очорнював інших? … Не направив (-ла) зранену добру славу, добре ім’я чи честь інших?

Жаль і постанова поправи

Найвирішальнішим у Таїнстві Сповіді є жаль. Це не лише почуття, а й прохання про прощенння, відвернення від гріха і повернення до Бога. Жаль не прив’язаний до якоїсь формули. Чим він особистіший, тим краще.

З жалем пов’язана постанова кращого життя. Хоча ми не можемо пообіцяти Богові не чинити більше гріха, однак мусимо бути готові відповідно до наших сил уникати гріх і добровільну найближчу нагоду до гріха. Жаль і постанову поправи потрібно вимолити.

Боже, я жалію за всі мої гріхи. Я без сумніву заслужив (-ла) на кару. Але Ти даруєш мені Свою Любов. Я з усього серця хочу на неї відповісти. Мені прикро за мої провини, тому що ними я образив (-ла) Тебе – мого Отця. Я постановляю більше не грішити. Допоможи мені у моїй слабкості. Будь милостивий мені грішному (грішній). Зміцнюй і провадь мене. Амінь.

Псалом 50 (51)

Псалом 129 (130)

Визнання гріхів і розрішення

Ісповідуй свої гріхи так, як ти їх пізнаєш, і як їх пригадуєш. Уникай бездумного, звичного та шаблонного переліку. Сповідь повинна бути особистою розмовою. Тому відразу на початку згадай твій життєвий стан і вік.

Священик-сповідник як представник Церкви дає тобі розрішення – дієвий знак прощення.

***

Покута і подяка

Покута (епітимія), накладена священиком-сповідником, сутнісно належить до Сповіді. Потрібно її сповнити, але й окрім того покутувати і примирятися з Богом.

Боже, якою безмірно великою є Твоя любов! Ти простив мені мої гріхи. Я дякую Тобі за Твоє милосердя. Я намагатимусь уникати гріха і найближчої нагоди до гріха. Так, як Ти простив мені, хочу я прощати іншим.

Благослови мою постанову і будь зі мною, щоб я не захитався (-лася). Я прошу в Тебе цього через Ісуса Христа, Твого Сина, який відкупив мене Своєю дорогоцінною кров’ю. Амінь.

Подячні молитви зі Святого Письма:

Величає душа моя Господа (Лк 1, 46-55)

Псалом 102 (103)

Псалом 65 (66)

Роздумуй спершу над тим, що сказав тобі священик-сповідник. Тоді можеш ще раз перечитати пункти «Я замислююсь» в Іспиті сумління. Вони допомагають формувати твоє життя по-християнськи.

Наклади собі також і особисту покуту, передовсім – діло любові до Бога і ближніх, наприклад: осмислене відвідання Церкви; читання зі Священного Писання або з релігійної книжки; співпрацю в харитативних програмах парохії; пожертву на добру ціль; християнську допомогу по сусідству/в твому районі; відвідування хворих; піклування про літніх і самотніх людей; відмову від якогось задоволення.

Перекладено за виданням: Katholisches Kirchengesangbuch der Schweiz. – Schweizerische Katholische Bischofskonferenz, 1967. – C. 493-502. З німецької переклав Петро Гусак
Фото: pixabay