Уявлення розмолених християн на тему страждань і смерті Ісуса сформувалися не тільки під впливом євангельських свідчень, але також і завдяки мистецтву та літургійній традиції у найширшому розумінні: пісням, містеріям, молебням.
Сьогодні з’являється щоразу більше усталень, наближених до реальності. Ми знаємо набагато більше. Однак щороку тисячі католиків співають побожних пісень, які надають фантастичні «факти» про останні хвилини Ісуса. Наприклад, у давній пасійній пісні «Добраніч, Голово свята» (XVIII ст.) уже в першій строфі говориться, що голова Ісуса «ранена терням до самого мозку», що неможливе з погляду сучасної неврології. Колючки тернової корони не могли пробити черепа. Якби так сталося, Ісус був би непритомний.
Нинішня творчість зовсім не набагато краща з цього погляду. Популярні серед молоді пісеньки про те, як «Ісус до мене усміхається з хреста», становлять очевидне перебільшення.
Варто спробувати відділити факти, пов’язані з трьома останніми днями життя Ісуса на землі, від незліченних міфів і побожних переказів, що наросли на цій темі. Коли після Останньої Вечері Христос пішов до Оливного саду і там допізна перебував на молитві, Він — як каже Євангеліє — був укритий кривавим потом. Це якнайбільш можливе, медицина такі випадки описує. Під впливом сильного стресу кров’яні тільця потрапляють у піт внаслідок сильного розширення капілярів. Можна сміливо сказати, що у Гетсиманії Ісус був у дуже тяжкому психічному стані, а фізично з ним усе було нормально. Ситуація змінилася, коли вислані первосвящениками люди арештували Його. Хоча Юда просив їх поводитися з Ним обережно, однак Учителеві, якого ніч протримали у тяжкий умовах і незручній позиції, напевно хотілося пити.
Перш ніж Він потрапив до Пилата, Його раніше водили до різних людей, і під час цих ходінь ставилися до Нього брутально: один із солдатів навіть сильно вдарив Його в обличчя. Попри це, перед судом римського намісника змучений Ісус проявив цілковиту притомність і розумність. Бичування і коронування терном змінило все. Ремені бичів, які закінчувалися вплетеними кістками або гачками, глибоко розтинали шкіру і впивалися в тіло, вириваючи з нього шматочки; сильно лилася кров. Біль був неможливий до описання, тричі удари потрапили на сильно іннервовану міжреберну ділянку. В такому стані Ісус просто не мав би сили дійти на Голготу, Він ледве тримався на ногах.
Крім того, назовні розгорявся день і температура ставала незносною навіть для здорових людей, а що вже для тяжко побитого зневодненого в’язня. Під тягарем 50‑кілограмової балки Ісус падав багато разів, додаючи цим страждань зраненому тілу. Швидше за все, Він зламав ніс і осліп на одне око — солдати били Його тростиною по голові. Це може говорити про те, що зустріч із Матір’ю, Веронікою та жінками виглядала зовсім інакше: Він був занадто змучений, аби з кимось розмовляти. Безумовно, Він потребував допомоги Симона з Киринеї, бо сам би ту балку на гору не доніс. Правдоподібним виглядає також і те, що останні метри Його вже просто тягнули по землі, а здирання одягу наново відкрило ледь присохлі рани.
Треба пам’ятати, що Ісус на хресті був повністю голий. Жертв розп’яття прибивали до балки довгими товстими цвяхами, які пробивали зап’ястя і калічили нерви рук. Це викликало пронизливий біль у руках і плечах аж по хребет. Ноги жертвам згинали у колінах, а стопи, прибиті одним цвяхом, відхиляли ноги вбік. Жорстоке покарання могло тривати навіть три дні — доки жертва помирала. Через звисання тіла грудна клітина перебувала у позиції видиху, і тому, аби зачерпнути повітря в легені, розіп’ятий мусив спертися на пробиті ноги. Кожен подих був пов’язаний із шаленим болем у руках і ногах. Приречений дихав щоразу рідше й менш глибоко. Поки жертва повільно помирала від задухи, в організмі набиралося щоразу більше двоокису вуглецю, розвивався ацидоз. Внаслідок цього боліти починали навіть не пошкоджені м’язи, все тіло. Коли людина на хресті вже була мертва, їй пробивали списом серце. Спершу з рани витікала водяниста рідина, що набиралася в плеврі, потім кров.
Конання Ісуса могло тривати кілька годин. Сказати бодай щось у такому стані означало неймовірне страждання, незносний біль, а Христос — ніби всупереч усьому — говорив. Йосиф Флавій, юдейський історик, описав смерть на хресті як «найжорстокішу зі смертей», і ствердив, що самогубство вже краще, ніж доля істоти, засудженої на хрест.
Для мене як для людини, яка супроводжує вмираючих, найважливішим питанням є свідомість і сприйняття Ісуса. Стрес і біль мусили обмежити Його контакт із дійсністю. Самотність і страх посилювали страждання, однак не порушили місії спасіння — Ісус до кінця зберігав притомність. Він простив розбійника і потурбувався про Матір. Роблячи це, він у медичному розумінні переступив межі людського.
фінансово.
Щиро дякуємо!
