Інтерв’ю

Режисер фільму про педофілів: «Ця дискусія — не наша приватна справа»

01 Березня 2016, 15:56 2168
Том МакКарті

Престижну статуетку вручили за найкращий фільм 2015 року під назвою «Spotlight», що у перекладі з’явився як фільм «У центрі уваги». Стрічка присвячена проблемі педофілії у Церкві.

Однак навряд чи варто одразу кривитися, мовляв, нагороди роздають за роздмухування скандалів і антиклерикалізм… Том МакКарті, режисер фільму, — вихованець єзуїтів, його сім’я — католицька, погляди — достатньо зважені.

Під час вручення «Оскара» за цей фільм його продюсер, Майкл Шуґар, скористався з можливості сказати кілька слів у мікрофон — так, щоб це було почуте, а не відкинуте «між іншим». Зокрема, він зазначив, що цей фільм «надає голос» усім тим, хто був сексуально використаний, скривджений. «Франциску, настав час захищати дітей і зміцнити віру», — сказав він.

Власне, найважливіше, що потрібно від з’ясування складних тем, — це захистити слабких і зміцнити віру. Бо вона залишається цінною і потрібною. Про це режисер фільму говорив у своєму інтерв’ю для тижневика «America Magazine».

— Фільм порушує багато тем. У ньому показано зловживання владою в дуже тісному середовищі. Також це своєрідний «любовний лист» до всіх журналістів, які провадять розслідування. Що становить центральну тему стрічки?

— Вважаю, що важлива тема мого фільму, яка робить його актуальним також і сьогодні, це складність суспільства, а також питання поваги і поштивості. Зокрема — у контексті інституціональних зловживань, як і особистісних.

Ця дійсність немовби лежить в основі журналістського розслідування, чия місія — контролювати впливових особистостей та цілі інституції. Коли у Бостонській архидієцезії вибухнув скандал [із сексуальними зловживаннями], всі запитували: «Як до цього дійшло? Як це було можливим?»

В усій цій справі Церква, конкретно Бостонська архидієцезія, замішана у злочин, виявилася поганим актором, затираючи сліди й не роблячи нічого, аби ця драма не повторилася.

На мою думку, в усіх замкнених групах (коли щось іде не так) ми маємо спитати себе: «Що я бачив?» і «Що я міг зробити інакше?» Тут є заклик до громадянської відповідальності, відповідальності кожного громадянина зокрема. Завдяки порушенню таких тем мій фільм — не тільки про конкретне зловживання владою; він стає ширшим оглядом.

Звернуть увагу, що відповідь католицької спільноти на цю драму значною мірою була дуже позитивна. Я з нею [католицькою спільнотою] сильно пов’язаний завдяки сімейним та приятельським узам. Ми багато розмовляли на цю тему. Чимало людей, мого віку і старших, казали: «Знаєш, я щось чув про ті скандали, але нічого з тим не робив», або «Може, я би мав більше тим зацікавитися». Мій фільм порушує це питання, воно дуже болісне, бо стосується дітей, а вони для нас — найцінніше.

Також я думаю, що ця дискусія — не наша приватна справа. Це набагато ширша проблема, міжнародного рівня. Причина, через яку я взявся за цю тему, була та, що я ж прекрасно знаю тамтешню католицьку спільноту, знаю, скільки доброго вона робить. Знаю її прекрасних людей. І саме в таких добрих місцях, посеред добрих людей, можуть траплятися страшні речі.

Як це стається? Відповідь на це питання я стараюся показати у фільмі: Церква — інституція, проваджена людьми, які, зрештою, грішники і падають. І тому кожен з нас повинен тривати у поставі чуйності. Це наша відповідальність. Не тільки діяти згідно з правилами і розпорядженнями, але також включатися в життя спільноти.

— Кілька днів тому я переглядав твій фільм разом зі своїми приятелями з Бостон-коледжу. Картинка викликала майже фізичний біль. Ми впізнавали показані місця, знаємо людей, про яких була мова. Для тебе, як для людини, що там виросла, це мало бути ще боліснішим досвідом. Ти був частиною тієї спільноти — ірландських католиків, осілих у Бостоні. Можеш розповісти про це більше? Як твій особистий досвід вплинув на створення фільму?

— Варто пам’ятати, що цей фільм зовсім не «чорно-білий». Він не розповідає історію тільки однієї, поганої людини. Певним чином це оповідь про багатьох людей доброї волі, чиї добрі наміри погано закінчилися.

Тут є така інстинктивна реакція, яку я прекрасно знаю, — захищати інституцію. Чи це Католицька Церква, чи твоя школа або університет, чи редакція, — механізм завжди той самий. І треба визнати, що його основа — добра. Сильне відчуття спільнотності, відповідальність за членів своєї групи.

Однак це не має заступати собою нашого глибшого відчуття того, що є слушне і праве. Тут дуже тонка межа. В усьому цьому роль журналістики вельми суттєва. Якщо журналіст опиняється на висоті завдання, його праця може виконувати освітню роль, вона дає змогу поглянути на справу об’єктивніше. Коли ти — частина замкненої групи, тяжко відсторонитися і поглянути на справи об’єктивно.

Коли ми втрачаємо цю свободу — можуть ставатися погані речі.

Як на мене, я тримаю дистанцію до своєї колишньої школи Бостон-коледж, і маю певну свободу стосовно католицької спільноти, хоча мене з нею єднають сильні зв’язки. Завершивши навчання, я перебрався до Чикаго й оселився по сусідству з прекрасною базилікою у східній частині міста. Там познайомився з чудовим священиком. Він був майже мого віку. Ми часто розмовляли на різні теми, він приходив до мене у гості. Зрештою, саме він поблагословив моє подружжя. Був дуже важливою людиною в переживанні моєї віри. На жаль, він несподівано помер, залишаючи велику пустку в серцях людей, які його знали.

Ми розмовляли про скандали у Церкві, запитували, чому справи пішли неналежним шляхом; обговорювали тему єпископської влади і політики Католицької Церкви. Я відчував, що маю змогу говорити не тільки з кимось компетентним, але також із людиною, що має особистий погляд на порушувані теми.

Думаю, моїм завданням як режисера було показати справу якомога більш чесно і прозоро, а крім того вправно, так аби показати дві сторони проблеми. Ця справа викликає величезні емоції, вона дуже складна. Як на мене, допомогою в цьому всьому став погляд на всю справу очима журналістів, які, з одного боку, розуміють журналістський потенціал відкритого скандалу, а з іншого — як члени тієї спільноти — шоковані тим, що відкрили.

— Обоє твоїх батьків — ревні католики. Чи важко для них було те, що їхній син робить критичний фільм про таку дорогу для них Церкву?

— Правду кажучи, у нас була пречудова розмова. Ми почали говорити про сексуальний скандал, а за деякий час я зорієнтувався, що для моїх батьків то була узагалі перша нагода торкнутися цієї болісної теми. У мене прекрасні батьки, чудові люди й добрі католики. Вони дбають про свою віру, піклуючись про неї, а не тільки говорячи про неї. Їхня віра мала значний вплив на наше виховання.

Однак я усвідомив, що вони ніколи глибоко не розмовляли про сексуальні скандали в нашій архидієцезії. І, щиро кажучи, мене це не дивує. Хто б хотів про таке розмовляти? Це дуже тяжка й болісна справа. Проте, беручись до тих тяжких справ, ми можемо бути певні, що зробимо все, аби такі драми не ставалися в майбутньому. На жаль, мій тато помер раніше, ніж я закінчив фільм. Для мене то була велика втрата. Мій тато був найпрекраснішою людиною з усіх, кого я зустрів у житті.

А ось мама взяла участь у прем’єрному показі. Чесно кажучи, для неї то було дуже тяжке переживання. Певним чином вона могла бути пригнічена тим, що діялося навколо фільму, і була внутрішньо розірвана між відчуттям гордості за досягнення сина та болісним змістом того, що я показав. Перед початком [допрем’єрного] сеансу вона мені сказала: «Я ще маю це продумати» і повернулась додому, не переглянувши мого фільму. Пізніше виявилося, що її подруги зі спільноти цей фільм бачили. Також опікун групи, о. Джек спеціально вибрався до Нью-Йорка, на допрем’єрний показ.

Фільм справив на нього цілком позитивне враження. Повернувшись до Бостона, він сказав моїй мамі: «Розумію, що перегляд цього фільму болісний; однак його варто побачити. Це важлива робота». У моєму розумінні це великий священик. Під час сеансу він тримав мою маму за руку, тата вже не було, а він би напевно так повівся. Це був прекрасний жест.

Минулого тижня я провідав маму, разом із дружиною та дітьми. Ми пішли до храму, а після Меси я розмовляв з о. Джеком. То був дуже важливий для мене момент. Мої фільми призначені для широкого показу. Остання ж моя робота призначена настільки для конкретно католицьких глядачів, наскільки ж і для всього загалу. Моя мама ще кілька разів побувала на показах цього фільму, з  різними групами своїх друзів. Завжди після сеансу відбувалося доброзичливе обговорення. Мене це дуже радує, бо мама переймалася через цей фільм.

— Нинішній папа виглядає на людину, відкриту до реформ і змін. Ти згадував раніше, що проблема сексуального використання малолітніх «не зникне, неможливо позбутися проблеми, яка існувала так довго». Чи папа Франциск у цьому розумінні обнадіює тебе? Є якісь підстави для оптимізму?

— Шкода, що тато не міг зустрітися з папою Франциском. Він би цього дуже хотів. І я маю багато добрих почуттів до цієї людини. На мою думку, в нього дуже далекоглядне мислення, єднальне, прогресивне. Воістину реформаторський дух. Це захоплює. На мій погляд, його візит до Штатів був важливий на багатьох рівнях.

Слова — прекрасні. Однак усі ми знаємо, що слова то тільки слова, доки ми не побачимо конкретних змін. Я підтримую те, що казав раніше. Не вважаю, щоби проблема такого рівня могла бути розв’язана за одну ніч. Та «ніч» тривала майже 10 років. Ми повинні назавжди залишитися чуйними, аби подібні драми не ставалися ні ж однією дитиною на світі. Думаю, що папа, як більша частина католицької спільноти, щиро відданий цій справі.

Також я вважаю, що жертви тих страшних подій мають бути вислухані. Не тільки їхні історії, але також право на прозорість і конкретні дії. Однак це важке для такої інституції, якою є Католицька Церква. Проте я в глибині душі залишаюся оптимістом і вірю, що зміни — можливі.

За матеріалами: Deon.pl  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books