Святе Письмо нічого не говорить нам про дитинство Марії ані про Її подальшу долю після смерті Ісуса на хресті. Звичайно, відсутність євангельських даних не означає, що письмен, які описують Її життя, взагалі не було…
Є численні апокрифи, які дуже точно описують хід усього життя Марії. Інформація, отримана з апокрифів, знайшла своє відображення в роботах художників. Тому давайте приглянемося до цих невідомих фактів із життя Марії, не забуваючи при цьому, що апокрифи — це тільки благочестива вигадка й не варто сприймати їх надто серйозно, хоч іноді вони можуть містити деякі елементи істини.
Обставини Непорочного Зачаття
Непорочне Зачаття Діви Марії часто плутають із дівочим зачаттям Ісуса. Нагадаємо (виключно для ясності), що, згідно з ученням Католицької Церкви, Марія була зачата природним чином — тобто за участю чоловіка й жінки, проте Бог вирішив, що Вона буде вільною від первородного гріха. Євангелія не переказують нам жодних повідомлень про батьків Марії (тобто дідуся й бабусю Ісуса). Однак мовчання Біблії компенсується багатою апокрифічною літературою. Завдяки ній ми знаємо, що ними були Йоахим і Анна. Найбільше відомостей про них подає «Протоєвангеліє від Якова».
Анна, як повідомляється, народилася у Вифлеємі приблизно за 70 років до народження Христа і походила з царського роду Давида. У віці 24 років (а, отже, дуже пізно, як на тодішні стандарти) вона одружилася з галілеянином Йоахимом, відносно заможним вівчарем. Подружжя оселилося у Назареті. Вони дуже любили одне одного, але, попри двадцять років спільного життя, не мали потомства. Наявність дітей вважалося вираженням Божого благословення; безпліддя ж розумілося як нависле над жінкою прокляття. До Анни ставилися з жалістю, а іноді навіть з презирством. У ті дні ніхто не чув про запліднення «іn vitro», тим більше про НаПроТехнологію. А тому залишалася тільки молитва.
Зазвичай така пізня дитина призначалася для великих цілей. Йоахим і Анна, коли їм обридла людська балаканина, у певний момент переїхали з Галілеї до Єрусалима і оселилися на тому місці, де сьогодні стоїть церква св. Анни. Може, вони думали, що в Святому Місті їхні прохання будуть вислухані швидше?
Коли первосвященик не прийняв жертву Йоахима, той вирушив у пустелю, аби постити там протягом 40 днів та молитися про потомство. Потім уві сні з’явився йому Архангел Гавриїл і сказав повертатися до Анни, яка чекала на нього в Єрусалимі, і Бог дасть їм бажану дитину. У той же час ангел заповів Анні, що вона народить дочку, про яку говоритиме весь світ, і звелів, аби вийшла назустріч чоловікові.
Подружжя зустрілося біля воріт міста (це були, ймовірно, Золоті Ворота – «Szaar Ha‑Rahamim»). Там кинулися одне одному в обійми і поцілувалися (Протоєвангеліє Якова, 4‑5). Цей момент увіковічнив Джотто на знаменитій фресці «Зустріч біля Золотих Воріт». За однією з версій, Йоахим і Анна відразу ж повернулися додому та зачали дитину. Згідно з іншими переказами, що походять із «Золотої легенди», Богоматір була зачата вже під час поцілунку Її батьків біля воріт Єрусалиму. А через дев’ять місяців, у вересні 19‑го року до н.е., 44‑річна Анна народила неймовірно красиву дівчинку, якій дали ім’я Маріам.
Діва
«Була тиха й красива, як весна, жила просто, звичайно, як і ми», — говорить відома пісня. Згідно з апокрифами, однак, Її життя зовсім не було аж таким звичайним. Протоєвангеліє Якова описує, що Йоахим і Анна пожертвували свою дочку для життя в Храмі. Ще дитиною Марія мала прийти туди на службу і ткати завісу святині. Коли священики в Єрусалимі вирішили зробити нову завісу, вони вибрали сім дівчаток без гріха перед Богом, з покоління Давида, серед яких також опинилася трирічна (sic!) Марія. Дівчатка кидали жереб, який колір нитки їм дістанеться. Марії випали червоний і фіолетовий, що, на думку автора апокрифа, мало б символізувати подальше народження Христа та Його царську гідність.
Оскільки Ісус ототожнював себе з храмом і навчав про храм свого тіла (пор. Йн 2, 21), дівчинка з благодатним іменем Міріам одночасно із завісою храму ткала шату для Ісуса, який мав згодом народитися (NB! То була та сама завіса, що роздерлася в момент смерті Христа на хресті).
Коли Марії виповнилося 12 років, первосвященики за вказівкою Ангела незвичним способом вибрали для неї чоловіка, аби став опікуном та захисником дівочості (sic!) цієї дванадцятирічної дівчинки, що покидала святиню.
Згідно з апокрифами, виходить, що Марія склала обітницю незайманості на все життя. На роль опікуна був обраний овдовілий старець на ім’я Йосиф, який до заручин з Марією вже мав четверо дітей. Протоєвангеліє від Якова описує це так:
Коли ж усі вдівці прибули до святині, священик узяв у них гілки. Відніс їх до святині і молився над ними, однак коли повертав їх по черзі вдівцям, не побачив жодного знаку. Тільки коли узяв останню і подав її Йосифові, вилетіла з неї голубка й сіла на голові Йосифа: був то видимий знак, що це саме він має взяти до себе Марію — що й сказав священик. Однак Йосиф сильно злякався: він не лише був старцем, а й мав дорослих дітей — таким чином, стане посміховищем для всього Ізраїлю! Але священик суворо його застеріг, нагадавши про події з історії Ізраїлю: історії тих, хто виступав проти Божої волі (…). Після цих грізних слів Йосиф відмовився від подальшого опору і прийняв Марію під опіку.
Тут дозволю собі маленький відступ. Ми не знаємо, в якому віці був Йосип, але саме під впливом Протоєвангелія Якова часто зображуємо його як старенького чоловіка із сивою бородою. У колядці «У Вифлеємі нині новина» до сьогодні співаємо: «Марія Мати Сина леліє, Йосиф старенький пелени гріє, А Цар всесвіту зазнає болю, Благословить нас на нову долю». Знаємо, що Йосип був Її законним чоловіком, але жив із Нею у чистоті! Тому вважалося, що образ Йосипа‑старця прекрасно сюди пасує, бо (розмовною мовою) «старий чоловік, не може». Було вирішено, що старість буде кращим опікуном дівоцтва, аніж молодість.
У романі Ентоні Берджеса «Людина з Назарета» Йосиф не тільки старий, але загалом неспроможний до статевих стосунків, тому що (в молодості) був придавлений грубою балкою. У будь‑якому разі, традиція зображення Йосипа як старця зробила так, що ми вбачаємо в ньому не так чоловіка, як доброзичливого опікуна Марії, такого собі названого батька або навіть дідуся. Однак я відчуваю глибокий спротив до таких ідей. Уявляю собі Йосифа як сильного, мужнього і молодого чоловіка (мав, імовірно, близько 20 років, коли одружився з Марією). Невже так важко повірити в існування молодих людей, повних життєвих сил, які, живучи в шлюбі, вирішили зберігати невинність протягом усього свого життя, а їхній шлюб став більш духовним, аніж плотським, особливо враховуючи народження тієї незвичайної Дитини? Я радий, що фільм «Божественне народження» 2006‑го року нарешті порвав з образливим зображенням Йосифа як старенького. Також мені подобається в цьому фільмі Марія — такий дещо бунтівний підліток (звісно, на міру реалій тієї епохи). Фільм красиво показує, як народжується між ними любов, коли Марія помічає, яким турботливим може бути Йосиф, як він піклується про тварин, розділяючи з ними свою власну їжу, попри те, що й сам був голодним.
Але повернімося до стародавніх апокрифічних фантазій.
Як Вона зустріла Ангела?
Марія прибула з Йосифом до Назарета, коли сталося Благовіщення, відоме нам із Євангелія від св. Луки. Євангеліст не конкретизує обставин і не вказує точного місця подій. Тож не дивно, що в апокрифах з’явилися спроби пояснити детальніше та докладніше, як це могло виглядати.
В апокрифічному «Протоєвангелії Якова» (Як 11, 1‑3) опис Благовіщення ділиться на дві частини. Перша відбувається біля криниці, куди Марія пішла по воду. Там, біля джерела, вона почула голос: «Радуйся, Благодатна. Господь з Тобою. Благословенна Ти поміж жінками». Марія озирнулася на ті слова, однак нікого не помітила. Тоді, злякавшись, повернулася додому. Поставила глечик. Сіла на троні (невідомо, звідки той трон у Назареті) й почала ткати з пурпурних та багряних ниток. Лише тоді перед Марією з’явився Ангел Господній і завершив Благовіщення. Звісно, тут є багато символічних елементів. Пурпурний і багряний — кольори королівські, подібно як і трон є знаком царської влади. Ці елементи мають вказувати, що Марія народить Царя. Натомість прядіння відноситься до метафори «ткання дитини в утробі матері» (пор. Пс 139).
Чудесне народження в чудесну ніч
Згідно з багатьма апокрифами, Марія народила Ісуса так легко, плавно і приємно, що майже нічого не відчула. Адже оскільки — згідно з Бут 3, 16 — родові болі були наслідком первородного гріха, то Марія (зачата Непорочною, і, отже, вільна від первородного гріха) не зазнала цих наслідків. Були й посилання на слова пророка Ісаї: «Ще й не мучилась, а вже вродила; ще не настали болі, а вже привела сина» (Іс 66, 7), хоча, звісно, вони не стосуються Марії. Святий Григорій Ніський (†394) пояснював: «Оскільки та, котра через гріх впровадила в природу смерть, була засуджена народжувати в болях і муках, безсумнівно слушною було річчю, аби Мати Життя у радості зачала й привела на світ [сина])».
В «Одах Соломона» читаємо: «Діва стала матір’ю серед великої любові. Вона завагітніла, народила Сина і не страждала». Протоєвангеліє Якова не описує самого процесу народження, однак зазначає, що Спаситель таємничо з’явився в хмарі, яка оточувала печеру.
Повитуха Саломея, що не вірила в дівоцтво Марії, оглянула її «гінекологічно», внаслідок чого її рука відсохла; однак, на щастя, її зцілив маленький Ісус. Звісно, «Протоєвангеліє Якова» було написане з апологетичною метою. Автор хотів представити незаперечні докази непорочності Марії також після пологів, звідси й ця гротескова і трохи соромітницька розповідь про повитуху.
Деякі апокрифи пішли ще далі в запереченні пологових болів і потрапили під вплив докетизму — єретичного вчення, що піддавало сумнівам автентичність втілення та реальність людської природи Ісуса. Апокрифічне «Вознесіння Ісаї» описує народження Ісуса так, якби воно було лише удаваним: «Коли вони були одні, Марія поглянула своїми очима й побачила мале дитя, і злякалася. Потім, коли зніяковіла, Її лоно стало таким, яким було раніше, перш ніж зачала». Згідно з цим текстом, Ісус народився всього через два місяці вагітності надприродним чином, не тільки без болю, але й без традиційного народження.
Як виховувати Сина Божого?
Найчастіше ми бачимо образи, на яких Марія підтримує та пригортає дитину. Це очевидна й прекрасна ікона материнства. Саме з цим ми асоціюємо материнство, особливо материнство Матері Божої. Саме тому 1926 року такий великий скандал викликав шокуючий образ Макса Ернста «Пресвята Діва карає Дитятко Ісуса», де зображено, як Марія б’є Ісусика по сідничках, так, що аж Його ореол спав на підлогу. Невідомо, що трапилося раніше: маленький Ісус якось дуже нашкодив? А може, це Мати дуже швидко розгнівалася? Вбачали в цьому образі осквернення Богородиці — символу материнської любові, доброти, самовідданості. А при тому Марія, що карає Ісуса, з’явилася вже в стародавньому світі на одній із фресок у монастирі Бахар Дар (Ефіопія). Може, доцільно запитати себе, чи Ісус міг створювати дисциплінарні проблеми? Думка про це видається блюзнірством, але чому? Навіть наймиліші діти здатні вивести з рівноваги.
Що цікаво, є апокрифи, які детально описують шокуючі капризи маленького Ісуса. В «Євангелії дитинства від Томи» читаємо, як Ісус проклинає сина первосвященика Анни, котрий дражнить Його під час гри, і, як наслідок, хлопчик чахне. Ще одна дитина падає замертво після того, як випадково штовхнула Ісуса в плече. Він демонструє свої власні знання та злісно присоромлює свого вчителя, ставлячи йому численні питання про природу літер. Коли інший учитель, розгніваний зухвалістю Ісуса, вдарив Його, — одразу ж упав замертво. Ісус був звинувачений у тому, що зіштовхнув приятеля з даху (бо той мав погану репутацію) і воскресив його тільки для того, аби хлопчик підтвердив, що сам упав. В апокрифі є ще багато таких химерних історій. Коли читаєш «Євангеліє дитинства від Томи», мимоволі напрошується думка, що було б непогано стосовно такої дитини слідувати біблійному принципу: «Хто любить свого сина — тримає для нього різку» (Сир 30, 1; пор. Прип 13, 24; 22, 15; 23, 13‑14). Якщо Ісус і справді міг щось таке утнути, то Його батьки мали якось реагувати. Ну, але ж за апокрифами Йосип був старенький, а Марія — занадто м’яка. Звісно, розповіді, що містяться в «Євангелії дитинства від Томи», були вигадані кимось, хто вибрав не надто вдалий спосіб, аби показати божественну силу Ісуса. Це мала бути полеміка з тими, хто вважав, ніби Божественний Логос зійшов на Ісуса в момент хрещення. А в результаті вийшла історія про маленького капризного психопата, наділеного божественною силою.
Мені особисто дуже подобається опис дитинства Ісуса в романі Енн Райс «Христос Господь. Вихід з Єгипту». Ісус не є ані надмірним хуліганом, ані втіленою досконалістю і слухняністю; це чутливий хлопчик, який — як то діти — іноді робить помилки, позаяк тільки вчиться життя. У романі є сцена, коли Марія намагається серйозно поговорити з хлопчиком (йому близько 8 років) і розповісти Йому, що Він був зачатий без участі чоловіка. Цей факт Ісус приймає без якогось великого подиву, а Марія опускає руки, стверджуючи, що, все ж таки, Він іще занадто малий, аби це зрозуміти.
Мати, яка під хрестом стояла
Найдраматичнішим моментом в житті Марії безсумнівно була мука Ісуса. Християнська традиція виділила Їй постійне місце на «Via Crucis» — Хресній Дорозі. Четверте стояння має назву «Ісус зустрічає свою Матір». В Євангеліях ми не знаходимо жодної згадки про цю зустріч, але, імовірно, Марія справді йшла за Ісусом на Голгофу. Про те, що Вона стояла під хрестом, ми знаємо з Євангелія від Йоана. Саме тоді Вона стала Матір’ю Церкви, Матір’ю Нового Народу Божого, символічним представником якого є Улюблений учень. Що цікаво, однак, — ні євангелісти, ні св. Павло, який у Першому посланні до Корінтян подав список усіх свідків Воскресіння (1 Кор 15, 4‑8), не згадують про зустріч Богородиці з Сином після того, як Він постав із мертвих.
Відсутність такої згадки так дивувала візантійських християн, аж вони внесли свої власні поправки. Диякон Єфрем із Месопотамії (†373) змінив зустріч Ісуса з Марією Магдалиною біля порожньої гробниці (пор. Йн 20, 15-16) у діалог між Ісусом та Його Матір’ю. У грецькому апокрифі VI ст. під назвою «Акти Тадея» автор стверджує: «Він з’явився найперше своїй Матері та іншим жінкам». Можливо, так і було, але євангелісти вирішили бути обережними. Може, з поваги до інтимності цієї події. А може, вирішили, що це так очевидно, аж немає потреби про це писати…
Пам’ятка із Внебовзяття
Внебовзяття Марії стало лейтмотивом циклу близько двадцяти апокрифів, відомих під спільною назвою «Transitus Mariae». Ці тексти, попри численні розбіжності, мають певну загальну схему. Марія, чудесним чином повідомлена про власну смерть, помирає в Єрусалимі; Її покладено до гробу, а за деякий час або зразу ж після поховання Її тіло було взяте на Небо, так що, коли (після прибуття спізненого Томи) Апостоли відкрили труну, знайшли там лише свіжі квіти (тому й кажуть, що 15 серпня — це свято Матері Божої Зільної). Згідно з апокрифом, який приписується Йосипу з Ариматеї, коли апостол Тома (який не був на похороні) наближався до Оливної гори, то побачив, як ангели несуть тіло Марії на Небо. Тоді він став кричати: «О свята Мати, Мати благословенна, Мати Непорочна, якщо вже я удостоївся цієї благодаті, що бачу Тебе зараз, коли прямуєш до Неба, порадуй слугу Твого з Твого великого милосердя» (TransЙосАр XVII). Тоді пояс, яким Апостоли обв’язали тіло Марії, злетів із Неба, аби Тома міг зберегти його як пам’ятку. Цей пояс, як реліквія і пам’ятка з Внебовзяття, зберігається в соборі св. Стефана в Прато, в каплиці під назвою «Del Sacro Cingolo». А принаймні, так кажуть місцеві віряни.
Фрагменти з апокрифів цитовано на підставі видання: Апокрифи Нового Завіту, т. 1‑3, ред. М. Старовєйскі, WAM, Краків 2003.
фінансово.
Щиро дякуємо!
