Боже Милосердя в тайні втілення і народження Божого Сина

Наші роздуми про Боже милосердя в тайні втілення і народження Божого Сина ґрунтуватимуться на першому розділі Євангелія від св. Йоана – на Вступі. У ньому улюблений учень Ісуса споглядає Слово, яке стало тілом. Основне послання євангелічного тексту: предвічне Слово Отця, Божий Син, Той, через якого все було створене, сам став створінням, зодягнувся у людську природу, став тілом, щоб у цій одежі взяти на себе смерть і щоб, воскреснувши, жертвувати нам свого Духа, який має силу зробити нас Божими дітьми. Спробуймо по черзі розглянути ці незвичайні істини.

1. Милосердя з вишніх

Святий Ігнатій у роздумах про Втілення показує Святу Трійцю, три Божі Особи, які дивляться на земну кулю, повну людей, бачать, що всі йдуть до пекла, і вирішують у своїй предвічності, що друга Божа Особа стане людиною, щоб спасти людський рід. Отож, коли настала повнота часів, вони посилають Архангела Гавриїла до нашої Пані (ДВ 262). Святий Ігнатій простою мовою представляє Бога, який споглядає на землю. Це не байдужий погляд, як говорять деїсти, це погляд повен турботи і любові. Турбота Бога виникає передусім з істини, об’явленої у Біблії: бо Бог не створив смерть, ані не радіє з погибелі живучих. Він бо створив усе на те, щоб існувало, і творіння світу – спасенні; нема в них жодної погиблої їди і царства смерті на землі немає (Муд 1, 13-14).

Однак існує смерть, існує пекло, існує небезпека, що всі люди загинуть, що будуть осуджені. Звідки взялася ця небезпека? Звідки взялася смерть? Вона прийшла через заздрість диявола. Ісус говорить про сатану: «диявол вам батько, тож волите за волею батька вашого чинити. А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі» (Йн 8, 44). Смерть також прийшла через непослух перших батьків, які перестали вірити в любов Бога і зірвали плід забороненого дерева засвідчуючи тим самим, що можна знайти життя поза Ним. Тому зазнали наготи, тобто смерті, на дуже глибокій площині, де вже жодні прояви життя не замінять того прагнення щастя, яке носить в собі людина. Якщо Бог з любов’ю споглядає згори на землю тільки тому, що бачить страшне становище людини, яку Він покликав до життя і щастя, а не до смерті. Тому Боже Слово говорить: турбується Його нутро (те, що найбільш суттєве в Богові) на вигляд людського нещастя, можливості вічного осудження. Любов стоїть в опозиції до смерті, тому Бог робить усе, щоб визволити людину від загибелі. В Ньому народжується чудовий план спасіння, завдяки якому смерть – плід ненависті диявола, а також плід гріха людини – буде знищена.

Однак як довершити спасіння, якщо гріх ударив не тільки людину, але також удіяв страшне зловживання щодо Бога, була заподіяна велика несправедливість щодо Того, Хто є Любов’ю. Свята Трійця, яка споглядає на землю з неосяжною ніжністю, вирішує, що спасіння може довершити тільки Хтось рівний Богу, і, водночас, Той, Хто зробив би це від імені цілого людства. Єдиний, Хто може це виконати – друга Божа Особа, Божий Син, але Предвічне Слово має стати людиною. Тому Бог обирає для свого Сина гідне помешкання, найкраще на землі і на небі, місце, яке стане середовищем діяння Святого Духа, місцем зачаття Ісуса. Ще перед початком віків Бог заповів Адамові і Єві, що покладе ворожнечу між потомством сатани і потомством діви (пор. Бут 3, 15). Діва, Ковчег примирення, золотий Дім, покірна Діва з Назарету, – це Марія. До неї Бог посилає Архангела Гавриїла зі звісткою, якої ще ніколи ніхто на землі не чув, зі звісткою, яка проголошує, що спасіння вже наближається, що зараз тільки від Марії залежить, чи спасіння звершиться.

2. Нехай зо мною станеться по твоєму слову

Боже милосердя об’являється не тільки у плані спасіння людей, а, передусім, у його реалізації і розпочинається від хвилини Благовіщення, коли до дому Марії приходить Гавриїл, щоб сповістити, що вона стане Матір’ю Емануїла. Сама сцена Благовіщення, яку різні митці намагалися уявити по-різному, – надзвичайно проста подія, яку треба споглядати очима віри, дивитись на неї так, як Марія. Що ж приносить до дому в Назареті Ангел? Він сповіщає новину, в яку важко повірити, новину, яка до сьогодні для багатьох залишається скандалом: предвічний Бог стає одним з нас – людиною. Багато мудреців говорять про те, що Мойсей обурився, і мав сумніви щодо того, чи Бог може принизитися, щоб заспокоїти вимагання народу в пустелі. Через сумніви Мойсей не ввійшов до Обітованої Землі. Чи Бог може принизитися ще більше, не тільки виконувати капризи свого народу, а й самому прийняти природу своїх ворогів, прийняти натуру Адама і Єви, які були неслухняні Богу? Таке Боже милосердя. Бог так принижується, що стає в один ряд з людьми твердошиїми і кам’яного серця.

Друге, у що важко повірити, – це спосіб, яким Божий Син мав прийти на світ. «Я не знаю мужа», – говорить Марія до Ангела. –

«Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк 1, 35). Покірна Діва з вірою прийняла ці дві новини. Бог так сильно любить, Він настільки милосердний і покірний, що може стати людиною, і такий всемогутній (для Бога немає нічого неможливого), що може це зробити в Її тілі за діянням Святого Духа. Марія з вірою приймає цю звістку і коли говорить «нехай зо мною станеться по твоєму слову», зачинає у Своєму лоні Ісуса Христа, предвічне Слово Отця, яке було на початку, яке було Богом, і тепер стало тілом і оселилося між нами.

Те, що звершилося у Марії, не має відповідників у людській історії. Це – центральна подія, яка дивує ціле небо і тих, хто вірить у цю новину. Яка ж невимовна радість панує в небі через те, що звершилося Втілення, що Божий Син прийшов на землю. Яка захоплююча істина: сам Бог прийняв людську природу, щоб своїм тілом нести наші гріхи на дерево хреста. Яка ж неосяжна сама правда про Втілення! Адже не тільки людина чекає на спасіння, але і все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках (Рим 8, 22), очікуючи визволення Божих дітей через Ісуса Христа. Однак на визволення чекає передусім людина. Чи ж це не кульмінаційний пункт людської історії? Коли смерть і прокляття шаленіє в історії людини, під час Благовіщення у відповіді Марії вже видно промінь спасіння; смерть вже повинна боятися, дивлячись, як Ісус ставить намет серед людських синів, її дні вже пораховані.

3. Справжнє світло

Святий Йоан у Вступі до Євангелія показує нам два образи, два поняття, що є викладом, синтезом усієї історії спасіння, це образи світла і темряви. Ці два поняття дуже виразно представляють ситуацію існування людини. Темрява – це негативна дійсність, те, що нас паралізує, не дозволяє рухатися через невпевненість в тому, що буде далі. Темрява непокоїть, вводить у страх, вона є символом смерті. Цілий ряд біблійних описів показують темряву, ніч як символ смерті: первісна темрява перед створенням світу, темрява невіри Авраама, пасхальна ніч перед виходом з Єгипту, ніч зради Юди. Протилежним ночі і темряві є світло, воно пов’язане з життям. Завдяки світлу вся природа розвивається, коли ми бачимо, перед кожним з нас також вимальовується зовсім інша перспектива – світло дозволяє краще орієнтуватися в просторі, радіти краєвидами чудової природи.

Однак відомо, що як темрява, так і світло – це не тільки та дійсність, яка сприймається почуттями, а й певний духовний вимір, який описує внутрішній стан людини. Отож, темрява – це образ моєї життєвої непевності, гріха, духовної смерті, а світло – образ щастя і життя. Темрява символізує сили зла, сили сатани, а світло показує Бога, який дає життя. Святий Йоан подає історію спасіння як постійну конфронтацію темряви і світла. Одразу стає зрозумілим, – це стосується також фізичного порядку – що там, де з’являється світло, там зникає темрява, тому що світло світить у темряві, і не пойняла його темрява (Йн 1,5). Там, де з’являється Бог, немає місця для темряви. Тому справжнє було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ (Йн 1, 9). Ісус Христос прийшов у нашу темряву, у нашу смерть, щоб спалахнути потужним світлом, яке розсіює темряву зла, і в цьому полягає суд, що його звершує Божий Син. А той суд такий: світло прийшло у світ, люди ж більше злюбили темряву, ніж світло, – лихі бо були їхні діла (Йн 3, 19). Суд ґрунтується перш за все на тому, щоб показати, чим є гріх, які його розміри, і як здобути правду про нього. Тому це суд милосердя, бо якщо Світло осяює мої гріхи, якщо видобуває їх на поверхню, то моє спасіння близько.

Боже милосердя об’являється у Втіленому Слові. Що конкретно це означає? Поява справжнього світла у світі – Ісуса Христа – означає, що Його поведінка, Його навчання, і особливо Його хрест переносять людину в її справжню дійсність гріха і смерті. Дивлячись на поставу Ісуса, маємо визнати, що Він – істина, а його вчинки – істинні, це ми вчинили помилку, усі, як вівці, ми блукали (Іс 53, 6). Милосердя виявляється в тому, що у нас є можливість зробити собі рентген світлом Ісуса, тобто дозволити, щоб наші погані вчинки стали відомими передусім нам самим, щоб ми могли визнати, що їх зробили. Не йдеться тільки про те, щоб побачити певні гріхи, якими ми порушуємо Божий закон, але побачити наш менталітет, нашу природу старої людини, старого створіння, людини тіла. Святий Павло говорить, що прагнення тіла вороже Богові – бо не кориться законові Божому, та й не може (Рим 8, 7). Боже милосердя виявляється не тільки в тому, що Ісус – втілене Слово – освітлює нашу дійсність, але також в тому, що через усю містерію своїх страждань, смерті і воскресіння Він посилає нам свого Духа, щоб ми могли стати новим створінням, новим Адамом, людиною Духа.

4. Прийшов до своїх, – а свої його не прийняли

Новим створінням ми можемо стати тільки тоді, коли дозволимо Слову діяти в нас, коли приймемо Його в наше життя. Тому найбільш сумною подією в історії спасіння є те, що Ісус прийшов до своїх, – а свої його не прийняли (Йн 1, 11). Варто задуматися над цим, хоча й здається, що ця правда дуже важка, – у ній міститься таємниця Божого милосердя. Таємниця в тому, що людина обдарована свободою. Немає любові, якщо нас примушують приймати любов, якщо нас поневолюють. Дуже часто в нашому житті трапляються ситуації, коли ми домагаємося відповіді на нашу любов, коли шантажуємо інших, щоб нас прийняли, щоб нас побачили, щоб відповіли своїм послухом на нашу любов, але тоді забираємо у них свободу, також свободу відкинути нас.

Бог – інший. Тайна Його милосердя – у пошані нашої свободи, наших виборів. Згадаймо батька, який шанував свободу свого блудного сина, коли той попросив віддати частину належного йому маєтку, – батько її дав. Батько не маніпулює сином, не шантажує його, батько шанує свободу свого сина і дозволяє йому відійти. Такий образ батьківської любові залишиться у синові і він буде вдячний батькові за цю любов, а коли зазнає страждань, згадка про цю любов дозволить йому повернутися до батька.

Боже милосердя знає терпеливість, бо любов – довготерпелива (І Кор 13, 4), як говорить св. Павло, і тому тільки Бог уміє чекати. Це правда, що свої Його не прийняли, але чи ж Бог може примусити когось прийняти його дар? Можна відповісти, що існує тільки один спосіб, через який Бог нас «примушує» відкриватися Йому. Це любов. Якщо хтось її не досвідчить, не помітить, то не відповість на неї. Тому в усій історії спасіння Бог об’являється як добрий Батько, Він говорить про себе: «Та хоча б усі забули про тебе, я тебе не забуду» (Іс 49, 15).

Тому дуже важливо говорити про Бога відповідним чином. Уже від дитинства в нас формується Його образ. Якщо дитину лякають Богом, коли вона не слухається або поводиться нечемно, то вона отримує фальшиву інформацію про Нього. Також поведінка батьків, вихователів з браком милосердя впливає на образ Бога, що формується в дитині й іноді закріплюється на ціле життя. Можна говорити про Бога по-різному, але тільки виявлення справжнього Його образу – образу милосердного Батька – приносить благословенні плоди, адже народжує любов і довіру до Нього.

5. Слово стало тілом

Предвічне Слово Отця стало тілом в Марії Діві через Її згоду, через Її віру. Ісус був зачатий в Марії Святим Духом, народився у вифлеємській стайні. Варто подумати про подію народження Ісуса, тому що вифлеємська стайня несе в собі велику звістку Божого милосердя. Що ж звершилося у Вифлеємі, якщо з’являються ангельські хори, щоб привернути увагу пастухів? Ось в яслах народжується дитина, яка на перший погляд нічим не відрізняється від інших дітей, однак (і ангели про це знають) дитя – Христос-Господь, сам Бог, Творець неба і землі, цілого космосу, Йому слухняні всі зірки й галактики. Це маленьке дитя – Господь, якому слухняні воїнства ангелів, який з’єднаний з Отцем, який є Любов’ю.

Послання милосердя об’являється тут передусім у приниженні і оголенні, яким піддається Ісус. Святий Павло говорить, що Ісус існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність з Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної (Флп 2, 6-8). Основна проблема кожного з нас – прагнення бути першим, бути богом власного життя. Це і є суть первородного гріха: бути як бог, і ця спокуса надалі присутня у нашому житті. Ми, які є створіннями, прагнемо бути богом власного життя, а Той, хто є Богом, хто є Першим, став людиною, став слугою, став останнім. Це дійсно незрозуміле Боже милосердя: Бог практикує саме таку, а не іншу педагогіку щодо людини, не моралізує, не кричить, очеретини надламаної не доломить і гнота тліючого не загасить (Мт 12, 20), Він у тиші вифлеємської печери стає людиною, не висуває претензій, що не може народитися у палаці, гідному царя.

Цей урок покори є водночас уроком милосердя, тому що Ісус не використовує силу. Перед обличчям слабкості Бога людина стає дійсно вільною, ні до чого не змушеною, і тільки за таких умов може відповісти Богу. Боже милосердя виявляється в тому, що Він, всемогутній, стає слабким, щоб ми змогли звершити акт віри у повній свободі. Дорога Ісуса – це дорога з неба на землю, і навіть далі, у глибину пекла, це мандрівка у пошуках загубленої людини. Ісус входить у глибину нашого єства, у наше пекло, де панують пустка і смерть, щоб там нас знайти і там об’явити свою любов. Є такі райони нашого «я», нашого життя, які ми приховуємо навіть від себе, тому що боїмося чужого осуду, боїмося втратити чиюсь любов; там ми навіть самих себе не любимо, не приймаємо. Тільки Ісус наважується заходити туди, якщо ми Йому не заважаємо, бо тільки Він нас досконало розуміє і не осуджує, тому що прийшов шукати і спасти те, що загинуло (Лк 19, 10).

6. Котрі ж прийняли його – тим дало право дітьми Божими стати

Це – найпрекрасніший дар, який приносить Втілене Слово людині. Предивний обмін. Ми даємо Ісусові природу старого створіння, а Він дає нам природу Божих синів. Однак це не відбувається якимсь чарівним способом. Ми вже сказали, що Бог поважає нашу свободу і нічого не хоче робити без нашої згоди. Святий Августин сказав, що Бог нас створив без нас, але не хоче нас спасти без нас.

Існує багато невідповідних понять щодо нашого всиновлення, тобто відносно нашого спасіння. Багато хто думає, що Ісус своїм приходом на землю і смертю на хресті відкрив нам небо і ми тепер повинні старатися заслужити небо, щоб увійти туди завдяки роботі над собою, завдяки своїм старанням. Ісус справді відкрив нам небо, але наше всиновлення, наша переміна, наше виправдання, чи, якщо хочемо, наше освячення не звершується завдяки волюнтаризму чи праці, а через віру. Тільки віра відкриває двері Втіленому Слову, яке має силу вчинити нас Божими дітьми. Святий Йоан в роздумах Прологу дуже чітко стверджує: Котрі ж прийняли його – тим дало право дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують; які не з крові, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише – від Бога народилися (Йн 1, 12-13).

Основною істиною духовного розвитку є те, що нова людина, яка народжується в нас, – це не плід зусиль, а дар Святого Духа, так, як народжений з Марії син, – не плід тіла і крові, а плід Святого Духа і віри Марії. Ще один дар Божого милосердя в тому, що Господь дає нам незаслужену благодать, ба більше: дає її нам без наших заслуг. Ми її отримали, за словами св. Павла, коли були грішниками (Рим 5, 8), тобто тоді, коли ми були ворогами Бога, коли оберталися до Нього спиною. Бог у своєму безмежному милосерді похилився над нами. Добре було б розвинути цей аспект, тому що саме тут прихована таємниця Божого милосердя, яку важко помітити тим, хто покладається на свої старання, на свої чесноти, на свою досконалість. Саме через те, що ми були безсилі, що були під пануванням гріха, нездібні виконувати Боже право, з’явився Ісус, знищив гріх і дарував свою благодать, а де збільшився гріх, там перевершила ласка (Рим 5, 20).

Багато разів у Старому Завіті Бог нагадував своєму народу, що вибрав його не завдяки заслугам, а щоб через діяння Бога серед цього народу об’явилася Святість Ягве. Та не задля вас зроблю це (Єз 36, 32). Подібно говорить св. Павло: «Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили» (Еф 2, 8-10). Бог у своєму безмежному милосерді приготував для нас вчинки вічного життя, але вони є плодом віри, плодом незаслуженого виправдання. Хто дійсно стає Божою дитиною, робить такі діла. Така людина не буде кривдити ближнього, також не буде гордою перед Богом; Божа дитина має природу Ісуса Христа, вона покірна і довірлива. Саме в Ньому, з Його нутра лунає через Святого Духа вигук: Авва – Отче! Це і є діло Божого милосердя, що звершується у нас: Слово стало тілом (Йн 1, 14), звершується так само, як це сталося в Марії, через віру і Святого Духа.

На закінчення цих роздумів запрагнімо разом зі св. Йоаном споглядати Втілене Слово, яке об’являє нам милосердя Отця. Благаймо Ісуса про дар Святого Духа і про благодать віри, щоб нам було дозволено пройти дорогу, що її пройшла Марія, котра, вслуховуючись у волю Бога, дала Йому найпрекраснішу відповідь віри.

Уривок із книжки о. Генрика Дзядоша SJ «Боже Милосердя відкриваємо заново»
Фото: Pezibear / pixabay