Я вийшла заміж, і в моїх очах обвалилися авторитети, якими були вчителі математики. Бо раптом з’ясувалося, що 1+1 це набагато більше, ніж 2!
— Допіру в шлюбі почалося справжнє життя разом. Раніше все щось вигадували, як зустрітися, шукали вільних хвилин. Тепер маємо інше життя, за інакшими принципами, в іншому ритмі, — кажуть Агата і Міхал, подружжя з місячним стажем, які проводили час своїх заручин відосібнено: вона у Кракові, він у Варшаві.
«Замочок клацнув»
— Подружжя це шанс на щасливе життя з тим, кого дуже кохаєш і хто для тебе — найближча на світі людина, — переконують Кароліна і Януш. Вони повінчалися три місяці тому.
— Шлюб змінює життя із «можливо» на «напевно». Із заручин ще можна зробити крок назад, а з подружжя вже ні, — доповнюють Уля і Лукаш. Вони разом уже 10 місяців.
Такий аргумент використовують «доброзичливці», які страхають наречених, що шлюб це вже кінець, що «після відходу від каси претензії не приймаються». Ну й добре! Бо якщо подружжя насправді становить для молодят «вибір, обітницю і печать любові», як кажуть Кася і Маріуш (незабаром у них уже річниця) та «шанс створити люблячу сім’ю», як кажуть Аня і Ґжеґож (нещодавно відзначили річницю), то нехай воно триває якомога довше.
1. Поміж фактами й відступами: стіл зустрічей
Хтось мудрий сказав, що в подружжі треба дбати рівно про три столи (стіл має ще й «вівтарний» вимір): зустрічей за їжею, молитовний і ложе. Будування гармонії між ними — один із найбільших викликів, що стоять перед молодими подружжями.
— Нам часто випадає розминутися, через заняття та працю. Однак з’їсти разом обід або вечерю та гарно обговорити день, що проминув, — це дуже плідний час при столі зустрічей, — кажуть Кася і Маріуш.
Значною мірою щастя і відчуття сповненості залежать від того, чи подружжя розуміє одне одного. А де ж їм порозумітися, як не в діалозі? То під час розмови ми випробовуємо різні способи спілкування: чоловіки цінують факти і ще раз факти, жінки люблять емоції, почуття та відхилення «у додаткові теми». Ми виробляємо стратегію дій у складних ситуаціях: вчимося приймати критику і критикувати, не ранячи; висловлювати свою думку і не «ставити блоків» до жінки або чоловіка, коли постає відмінність у поглядах. Тут ми стримуємося від прагнення помститися: «Ти такий до мене недобрий? Я тобі покажу, як поїдемо до твоєї матусі!» Тут ми дякуємо, перепрошуємо і прощаємо.
Також тут ми вчимося давати собі свободу. Колись я почула з чоловічих вуст слова: «Відколи тебе знаю, моя самотність починається за крок від тебе». Поетично, романтично і так мило… Але ж чи до кінця нормально? Також я чула коментар майбутньої свекрухи на тему пісні, вибраної нареченими для першого танцю. Вона містила слова: «Я постійно даю тобі свободу, ти кохаєш учергове». Здивована мама сказала, що, зрештою, подружжя — це кінець «свободам»… Однак справа зовсім навпаки. Свобода вписана не тільки у заручини чи в дівоцтво і холостякування, але і в подружжя. Велике мистецтво — поєднати буття разом із приватним часом дружини і чоловіка, присвяченим на розвиток хобі, дрібні задоволення, осібний відпочинок — або ж особистий контакт із Богом.
2. Бог — не десерт: стіл молитви
Так само корисною може бути зустріч у молитві. Навіщо?
— Як хтось неспроможний будувати стосунків із Богом, то з іншою людиною також не вмітиме, — кажуть Агата й Міхал. Проте це нелегко і тут не існує готових рецептів ще більше, ніж у будь-чому іншому.
— У нас зіткнулися дві духовності, два способи переживання віри і молитви. Вочевидь із цього можна почерпнути чимало позитиву, взаємного збагачення, однак не раз це може провадити до самотності й відчуження. Ми постійно шукаємо золоту середину, — діляться своїм досвідом Кася і Маріуш.
Цією золотою серединою може на початку бути сам підхід до справи: ми не сприймаємо Господа Бога як незваного гостя. Так як по шлюбі ми запрошували гостей не тільки на десерт, але на повний обід, так Господа Бога запрошуємо не тільки на свята і недільні Меси.
Великою допомогою для молодих подружь можуть стати спільноти сімей та сімейні реколекції. На щодень цілком пасує коротка спільна молитва в годину укладення таїнства. Варто мати у Небі заступника у своїх справах: покровителем свого подружжя можна обрати улюбленого святого або того, чий спомин припадає у церковному календарі в річницю шлюбу. Можна скласти спеціальну подружню літанію, виготовити (зі справжніх дошок) скриньку для прохань і подяк. А коли не виходить — не знеохочуватися, просити інших про духовну підтримку та виховувати в собі прекрасну чесноту терпеливості й витривалості.
До речі, буває, що свідки подружжя виявляються не раз «забутими» як молитовна допомога парі, чиє єднання вони засвідчили та підтримали у день шлюбу. Свідки повинні пам’ятати свій обов’язок молитви за подружжя, яке їх запросило, а подружжя цілком має право у потрібну мить просити свідків про молитовну допомогу. Після наших ангелів-хранителів (а також батьків, які завжди моляться за своїх дітей, хто як уміє) свідки — це найперша «духовна швидка».
3. Тілесна близькість: стіл ложа
Одна з пар сказала, що для неї подружжя від заручин відрізняється дозволеною статевою близькістю. Мають щастя ті, хто сідає до подружнього столу без багажу принагідних сексуальних контактів, порнографії або надміру розвиненої фантазії.
Стільки радості може плинути з тілесного співжиття, і стільки моральних пасток криється довкола нього… Подружня близькість не гріховна. Вона добра і бажана самим Богом. Багато говориться про чистоту наречених, а часто забувають про подружню чистоту. Одні твердять, що секс має своє об’єктивні межі: це у спальні можна, а цього вже зась. Інші вважають, що кожне подружжя саме для себе визначить, що їм можна, на що обоє погоджуються. Ще інші проголошують відсутність будь-яких меж.
Аморальними є деякі методи уникання зачать. Контрацепція порушує присягу, складену перед вівтарем: «Прийняти і по‑католицьки виховати потомство». Церква не очікує, що кожне подружжя матиме своїх 12 малих апостолів. Церква підтримує природні методи, які допомагають планувати зачаття. Це заохочує до християнського погляду на «ці справи»: якщо ми беремо шлюб, що це означає, що ми готові прийняти дитину, якщо вона з’явиться. Завдяки такому підходу немовля завжди буде любленим і бажаним. Якщо, застосовуючи природні методи регуляції зачать, жінка стане тією однією з 50‑ти, хто вагітніє (дані методу Рьотцера), то вона тим більше втішиться і почується вибраною!
Нема чого й дискутувати про вірність дружині та чоловікові. У книжці «Подружжя і сім’я — 50 питань» Яцек Пуліковський уділяє вичерпних відповідей на різноманітні запитання. Й тільки на одну тему він відповідає одним-єдиним словом:
— Як розуміти нерозривність подружжя і його тривання аж до смерті?
— Дослівно.
Шанси і загрози
Шлюб відчиняє двері спільному майбутньому. Всі пари, з якими я спілкувалася, згідно заявили, що їхнім найбільшим шансом є саме подружжя — «гарна інституція і пригода», «нове, самостійне життя», «спільний шлях до святості, повноти щастя і радості». До прийняття рішення жити удвох дехто побоювався, що дійсність швидко скине їх з небес на землю. Не мали сталого доходу, праці, свого помешкання.
— Світ ставить чимало викликів: треба якось влаштувати свої фінансові, квартирні справи, стосунки з приятелями, — кажуть Кася і Маріуш. — Серйозними є загрози фінансового порядку: сильний натиск на працю, часті відрядження, мало часу для сім’ї. Інколи треба в чомусь собі попустити: наприклад, не зациклюватися на кар’єрному розвитку, бо друга людина для тебе важливіша за гроші, — додають Агата й Міхал. На думку Улі та Лукаша, загрозу для молодих подружь становить також невпорядкована сексуальність, переймання взірців із медій, брак праці над собою та відсутність свого помешкання. Це останнє може бути величезним викликом. Зокрема коли пов’язане з переїздом до свекрів.
Дві мами і двоє татусів
Кароліна і Януш: «Ми ставимося до них із великою повагою, дбаємо про часті та щирі стосунки, але чітко визначаємо межі, нашу приватну сферу. Туди ми їх не впускаємо».
Агата й Міхал: «Наше вирішення проблеми контактів із батьками — 30 км до одних і до других (сміється). Якщо серйозно, то ми думаємо, щоб за кілька років переїхати у батьківські краї та користуватися мудрістю дідусів, але вже як відокремлена сім’я».
Уля і Лукаш: «Будування хороших стосунків зі старшими в родині залежить, на жаль, не тільки від нас, але й від дозрілості й доброї волі самих батьків».
Одна подружня пара, що провадила дошлюбні курси, одразу ж після вінчання дала батькам ключі до свого помешкання. Поки молодят, які заробили тільки на стіл, ліжко та стільці, не було вдома, батьки обставили їхнє помешкання «від А до Я». навіть про чарки подбали. Їхня ідея, однак, була сприйнята не зі вдячністю, а з люттю. Чоловік виявився на висоті завдання і — як розповідала його дружина — врятував ситуацію словами: «Якщо хочеш, я зараз це винесу це все на смітник».
У молитві треба часто говорити Богові про тестів і свекрів: дякувати за батьківську мудрість, за те, що контактування з ними навчає дипломатичності, а також просити про терпеливість для себе та для них.
Пліч-о-пліч крізь усе життя
Тепер я повертаюся думкою до розмови з моїми дідусем і бабусею, які прожили разом 52 роки. За цей час були дні більш і менш сонячні, були радощі й болі, тяжка праця і короткі відпочинки, а також труд виховання трьох дітей.
— Дідусю, чи коли ти йдеш на прогулянку з бабцею, ви тримаєтеся за руки? — якось хитро спитала я.
— ??? — дідусь здивувався, його очі запитували, про що йдеться.
— Ну, коли ви кудись із бабусею виходите, то тримаєтеся за руки, як замолоду?
— А за що маємо триматися? За ноги? — винахідливо відказав дідусь, засоромивши мене і припинивши цим розмову.
Отож я дозволю собі на кінець побажати усім подружжям — тим, що з довгорічним стажем і тим, що допіру «стартували», і їм ще далеко до «фінішу», — побажати всім любові, яка замикає рота недовіркам, які вважають, що справжнє кохання існує тільки у казках.
Для наречених — про шлюбно-марсіанську паніку
1938 року Орсон Веллс підготував для американської радіостанції CBS виставу на підставі повісті Герберта Веллса «Війна світів». Радіовистава була фіктивним репортажем із вторгнення марсіан на Землю. Підготована дуже переконливим чином, радіовистава викликала у Нью-Джерсі справжню «марсіанську» паніку. Люди пакували речі й гнали куди очі дивляться, аби лиш уберегтися від атаки зелених прибульців. Вони з’їхали з ґлузду.
Отаку «марсіанську паніку» мені інколи нагадує приготування до шлюбу. Ось реальні факти: гарячкове шукання примадонни, аби заспівала у храмі «Аве Марія», об’їжджання всіх крамниць із солодощами у 800‑тисячному місті у виборах торта, вісім примірок шлюбної сукні, замовлення закордонної горілки за рік до шлюбу…
Ну й навіщо це все? Примадонна також може сфальшивити, торт може не вдатися, сукня може порватися, а горілка — виявитися теплою…
На якість шлюбу має вплив глибина переживання таїнства. Плаття, меню та гості — до певної міри важливі. Але чи не краще зосередитися на тому, на що маєш реальний вплив? На добрій сповіді, на виборі читань, благословенні від батьків, на вивченні напам’ять Гімну до Святого Духа, аби його не співали самі лиш священик та органіст?
Магдалена Ґузяк-Новак, Deon
фінансово.
Щиро дякуємо!
