Охоронець у німецькому концтаборі смерті Аушвіц-Біркенау Райнхольд Ханнінґ, чий процес триває у Детмолді (Північний Рейн — Вестфалія), у п’ятницю перервав свою мовчанку, перепрошував, сказав, що шкодує і що йому соромно.
94-річний на сьогодні колишній есесівець перебуває під судом за звинуваченням у знищенні щонайменше 170 тис. осіб.
«Мені соромно, що, бачачи безправ’я, я йому в жодний спосіб не противився. Мені справді прикро», — сказав він у суді, зачитуючи свою заяву. Сказав, що глибоко вболіває над тим, що належав до злочинної організації, відповідальної за смерть стількох неповинних людей та знищення численних сімей.
З обвинувального акту випливає, що Ханнінґ вступив улітку 1940 року добровольцем до спецзагону Waffen‑SS. Він брав участь у воєнних діях, а в січні 1942 року був відкомандирований у відділ охорони табору Аушвіц. Там він виконував свою службу в таборі Аушвіц‑І. Був присутній під час прийому транспортів та селекції в’язнів, скерованих до табору Біркенау.
У лютому, коли розпочався процес, німецькі медіа повідомили, що в званні сержанта Ханнінґа перевели в червні 1944 року до концтабору Заксенхаузен під Берліном. Під кінець війни він потрапив до союзників у полон.
Прокуратура нині звинувачує його в акції нищення євреїв в Угорщині 1944 року, в масових екзекуціях та в селекції новоприбулих в’язнів, частину яких одразу ж відправляли прямо в газові камери, а інших — до праці. Як охоронець, звинувачений сприяв функціонуванню табірної машини смерті, вважає прокуратура.
Звинувачення стоїть на тому, що есесівцю були відомі всі методи мордування в’язнів. Він усвідомлював, що система, мету якої становило вбивство стількох людей, може функціонувати лише завдяки таким, як він, помічникам, що стерегли жертв, — така думка прокурора.
Раніше адвокат Ханнінґа зачитав у суді його заяву стосовно, зокрема, періоду, коли він був охоронцем в Аушвіці. Звинувачений визнав у цьому документі, що знав про масове нищення в’язнів. Заява закінчувалася словами «Аушвіц був кошмаром. Я б волів ніколи там не бути».
Процес у Детмолді — це черговий за останній час випадок відпрацювання німецькою юридичною системою давніх занедбань у висліджуванні гітлерівських злочинців.
Центральне управлення переслідувань злочинів націоналізму в Людвігсбургу понад два роки тому надіслало до прокуратури список із прізвищами понад 30 колишніх есесівців, підозрюваних у злочинах.
Колишні охоронці концтаборів донедавна були безкарні, оскільки західнонімецький Федеральний трибунал заявив 1969 року, що умовою засудження за допомогу в убивствах має бути індивідуальне доведення провини звинуваченого. З огляду на брак свідків злочинів це було значною мірою неможливе.
Переламне значення для переслідування виконавців цього виду злочинів мало засудження на 5 років розбавлення волі Івана Дем’янюка, охоронця в Собіборі. Суд у Мюнхені визнав його 2011 року співучасником замордування понад 28 тис. в’язнів, попри брак доказів щодо виконання конкретних учинків.
Засудження Дем’янюка створило нову правову ситуацію, яка надала змогу вчинити юридичні кроки проти всіх, хто брав участь у діяльності таборів смерті, незалежно від того, чи вони охороняли газові камери, чи працювали на табірній кухні.
За матеріалами: Gość Niedzielny
Тізерне фото: Oswiecim.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
